Сорок п’ять років тому в Кіровограді вперше виступив танцювальний колектив «Пролісок», якому судилося стати всесвітньовідомим. Цього могло й не бути, якби доля не закинула в центр України дивовижну людину, а тоді — просто талановитого хлопця Анатолія Короткова. Є особистості, які своїм талантом, життєвою енергією виходять за межі власного імені й стають своєрідним брендом галузі, якій себе присвятили. Такий і художній керівник ансамблю з понад сорокарічним стажем, народний артист України, професор Анатолій Коротков.
На ювілейний концерт «Проліска» з’їхалися випускники-танцівники з України й інших держав. У залі ніде було яблуку впасти. А коли говорив маестро Коротков — глядачі слухали стоячи...
А починалося все не так яскраво. Спершу «Пролісок» не мав достатньої кількості учнів. Пізніше тут стало вже 500 душ, їх любили й запрошували на гастролі, але у ансамблю не було свого приміщення, доводилося кочувати містом...
Тим часом колектив кілька разів побував у Болгарії, взяв участь у Всесвітньому фестивалі молоді в Москві, отримав республіканську премію ім. Островського і премію Ленінського комсомолу. І тоді, в середині 80-х, Анатолій Коротков вирішив створити самостійну школу мистецтв. Менш ніж за рік за допомогою батьків, викладачів підготували добротне приміщення — три балетні зали, костюмерну, класи, роздягальні. Й донині за матеріальною базою з гімназією Анатолія Короткова рідко який заклад може зрівнятися.
Без перебільшень, Коротков — людина, котра створила себе сама. Росіянин за походженням і сирота за соціальним статусом, він заснував на Кіровоградщині освітній центр української культури і патріотичного виховання. Дещо маестро розповів про себе сам.
— Анатолію Єгоровичу, яким було ваше дитинство?
— Мама вмерла, коли я був зовсім малим, батько — коли ходив у сьомий клас. Старша сестра вже працювала, брат навчався в технікумі. Жили дуже бідно. Якось сестра каже: давай віддамо тебе в школу-інтернат, там хоч годують тричі на день. Хлопці там великі (а я малий), часто билися, відбирали їжу — всі ми тоді голодні були. Прийду додому, плачу, а сестра каже: «Довчись ще трохи, а там в училище підеш». У восьмому класі пішов до ПТУ вчитися на слюсаря-інструментальника (бо там одяг видавали). Паралельно доучувався в 9—10 класах. Усього досягав сам. Умію й крючком плести, і вишивати, і машинкою шити...
— Як захопилися танцями?
— У Росії, в Орлі, я змалку навчався в балетній школі, танцював в одному тамтешньому колективі, не думав, що займатимуся цим професійно. У 1963-му призвали служити в ракетні війська в Україні. До новобранців приїхав військовий ансамбль з Вінниці, начальник якого запитав, хто вміє співати й танцювати. Я озвався. Перевірили. Взяли. Два з половиною роки танцював у військовому ансамблі, а після служби пройшов за конкурсом у московський ансамбль «Березка» і поїхав у столицю. І от телефонують хлопці з Кіровограда, розповідають про «Ятрань» — колектив небаченої краси. Приїжджай, мовляв... 1967 року я приїхав. Бачу — молоді талановиті танцівники, красиві дівчата. І я зрозумів — тут хочу жити й працювати. Пізніше керівник ансамблю, народний артист України Анатолій Кривохижа, порекомендував мені вести при «Ятрані» танцювальну студію. Її випускник, Віктор Похиленко, вже народний артист і професор, працює в «Проліску» головним балетмейстером...
— Вам вдалося підняти колектив до таких вершин...
— Я присвятив цьому все життя. Пишаюся і школою, і «Проліском». Це мій біль, моя робота, моє хобі, моя пристрасть, моє все. Коли прийшов сюди, тут не було нічого: ні танцювальних, ні балетних класів. Навіть туалет — і той на вулиці. Учнів доводилося шукати самому по школах міста... Дуже пишаюся своєю роботою. Усе, що створив, спочатку прожив у своїй голові — кожна квіточка, кожна картина... Ночами не сплю, думаю, уявляю, що б його ще зробити, докупити, вдосконалити...
— У чому особливість танцювальної програми «Проліска»?
— Колектив спеціалізується на постановці народних танців. Репертуар ми збирали по всьому світу. Якось на фестивалі в Греції нас вразили їхня музика і танці — войовничі, горді, аж мурашки по шкірі. Ми зняли постановку на відео, а наступного року приїхали до них із їхнім же танцем — і нам аплодували стоячи. Наш рівень підготовки і постановки був кращим, ніж у греків. Народний аматорський стиль ми підвищили до академічного.
Ми об’їздили понад 20 країн, побували навіть на Канарських островах.
— Чому — «Пролісок»?
Колись, після першого концерту, вдячні батьки подарували мені повнісіньку корзину пролісків, осипали цими квітами...
Анатолію Короткову 71. Він тримає на своїх плечах гімназію-інтернат — школу мистецтв, завідує кафедрою мистецького факультету КДПУ ім. В. Винниченка, де викладає народні танці. Він — депутат облради, автор книжок та посібників із теорії та практики танцю. А «Пролісок» і далі дивує глядачів усього світу. За роки існування створено більше 100 хореографічних номерів. 70 артистів віком від 15 до 25 років показували свою високу майстерність по всій Європі, в Японії, Марокко, Бразилії та інших країнах. У репертуарі — концертна програма «Квіти України», хореографічні композиції «Добрий вечір, щедрий вечір», «Вівчарські ігрища», «Купальська ніч», «Ярмарок в Сорочинцях» та ін. Серед останніх робіт: хореографічні композиції «Земля Кіровоградська», «Вечорниці на хуторі «Надія», «З хаосу виникли лелеки...», «Різдвяні свята в Україні», «Весняні грози» на музику А. Вівальді, «Болеро» на музику М. Равеля, «Україна молода»...
Кіровоград.
Нагороди
Гран-прі фестивалів «Слов’янський базар» (Білорусь, 1997), «Musіc World» (Італія, 2002), дипломи лауреата І Всеукраїнського фестивалю народної хореографії імені Павла Вірського (2003), Міжнародного музичного фестивалю дітей та молоді «Метаморфози замків» (Чехія, 2005), Міжнародного фестивалю «County Wanderіng» (Угорщина, 2006), Міжнародних музичних фестивалів Португалії та Іспанії (2007), Гран-прі ІІ Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії імені Павла Вірського (2007), Гран-прі та диплом абсолютного переможця VІІІ Міжнародного фестивалю-конкурсу «Чеська казка» (2010), Гран-прі ІІ Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії імені Мирослава Вантуха (2011), звання почесного гостя XVІІІ Національного фестивалю українського танцю (Бразилія, 2011), диплом лауреата XІІІ Міжнародного фестивалю культури та мистецтв (Туреччина, 2012).
З особистого
Маестро спить по п’ять годин на добу, його відпустки тривають не більше п’яти-шести днів на рік, а про вихідні він просто забуває.
Професор Анатолій Коротков під час ІІ Всеукраїнського фестивалю хореографічного мистецтва «Країна танцю».
Магія танцю від вихованців маестро.
Фото з архіву ансамблю.
