Укр | Рус
Відбулося вечірнє пленарне засідання Верховної Ради України Біатлон. «Золото» Юлії Журавок! Україна ні в кого не буде питати дозволу, крім власного народу - Президент про стратегічний курс держави на вступ до ЄС і НАТО Російська сторона блокує пропозиції України щодо передачі 23 росіян в обмін на українців-політв`язнів Кремля, - Ірина Геращенко НАБУ викрило у розкраданні понад 93 мільйонів гривень «Укрзалізниці» сімох осіб, серед підозрюваних – і народний депутат Прокуратура Рівненщини бере активну участь у міжнародному співробітництві Ухвалення Закону про впорядкування механізму переходу парафій до ПЦУ створює всі умови для мирного процесу розбудови нашої церкви - Президент на подячному молебні на Житомирщині Відбулося ранкове пленарне засідання Верховної Ради України Щоденне зведення Міноборони України щодо обстановки в районі проведення операції Об’єднаних сил У ЦВК пройшли чергові тренінги «Вступ до кібергігієни» Теніс. Переможний дуплет у виконанні українок Відшукали заблукалого в Карпатах лижника (з Одеси, 1983 р. н.) Фракція "Народний фронт" пропонує встановити День вшанування пам`яті Героїв, які загинули внаслідок збройної агресії РФ проти України Поблизу Львова горів завод компанії «Оліяр», постраждалих нема... Черкащина. IT-фахівці InterLink LLC перемогли на конкурсі у США
Загрузка...
На головну
29.07.2015

Житло для переселенців: як поселитися у покинутій сільській хаті

Варто наголосити на тому, що є проблема забезпечення житлом переселенців (багато з яких не просять «милості від природи», а самі готові братися до роботи та розвивати свою нову оселю й інфраструктуру навколо неї).

Однак просто так у хату (навіть відверто покинуту) не заселишся. Це не тільки не зовсім законно, а й ризиковано — зробивши навіть незначний ремонт та привівши домівку до мінімального ладу, прооравши город та засіявши його, можна через декілька місяців-років дізнатися, що власник будинку не покидав його, а лише залишив на певний час без уваги і тепер висуває свої законні претензії щодо поселення у ньому (а за ремонт та зроблену роботу хоче лише подякувати).


Як же діяти в таких випадках, щоб усунути ризики? Звісно, ідеальним є придбання нерухомості з усіма формальностями (у маленьких селах це можливо зробити за суму в декілька тисяч гривень), але не завжди хазяїна вдається знайти (особливо, коли село вимерло).


У більшості випадків є змога розв’язати проблему законним шляхом. Закон передбачає фактично всі можливості врегулювання цивільних та господарських відносин. Приміром, глава 8 Цивільного процесуального кодексу України (ст. 269—273) регламентує відносини з розгляду судами загальної юрисдикції справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.


Тобто описані правові інститути мають застосовуватися тоді, коли орган, який уповноважений управляти майном певної територіальної громади, виявить відверто безхазяйне нерухоме майно.


У такому разі після взяття будинку на баланс (облік) органом, що здійснює державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, після збігу річного терміну такого обліку (розумний термін для того, щоб власник з’явився та довів свої вимоги), після оголошення в ЗМІ про виниклу ситуацію — за рішенням суду за місцем розміщення такої нерухомості останню передають до власності відповідної територіальної громади, яка вже далі може нею розпоряджатися на власний розсуд (на підставах, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»), зокрема і в напрямах забезпечення переселенців з окупованих територій згаданим нерухомим майном.


Однак отримані статистичні показники вражають та не дають приводу для оптимізму. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, за пошуковими словосполученнями, які дають можливість виявити та оцінити статистичні показники та тенденції застосування інституту набуття права власності територіальними громадами на безхазяйне майно, виявлено лише майже 1500 судових актів з цього приводу (з 2011 року, тобто з моменту початку адміністрування реєстру).


Тут можна в дечому і зрозуміти посадових осіб органів місцевого самоврядування, які виявляють пасивність у напрямі обліку та прийняття у власність об’єктів нерухомості: така процедура є дещо складною, тривалою та затратною в організаційному, адміністративному та фінансовому плані (навіть оголошення в газеті про пошук власника об’єкта нерухомості не можна розмістити безплатно). Та і сам об’єкт нерухомості не завжди потрібен територіальній громаді — адже прийнявши його у власність, чиновникам необхідно ламати голову над тим, яким чином підтримати його життєздатність (цілісність): полагодити дах, встановити вікна, підвести електроживлення та інші комунікації, забезпечити охорону тощо. Не забезпечиш — до чиновників можна очікувати візиту правоохоронних та контролюючих органів, які звинувачуватимуть у недбалому ставленні до майна територіальної громади (за відсутності реальних фінансових, матеріальних та організаційних, адміністративних можливостей).


Іншими словами — занедбану та покинуту хату простіше залишити «як є» і не звертати на неї уваги до того часу, поки вона просто не завалиться сама по собі від недогляду та фізичних руйнівних процесів.


Виходів із ситуації може бути декілька: від істотної децентралізації системи органів місцевого самоврядування та надання органам самоврядування спрощених механізмів розпорядження відверто безхазяйними об’єктами до запровадження спрощених механізмів безпосереднього вступу переселенцями (будь-якими особами) у володіння безхазяйним майном (з відповідними обмежувальними механізмами, щоб це не перетворилося на банальне рейдерство: приміром, у такому разі кожен охочий може звертатися до суду з заявою про визнання права власності на майно за собою після дотримання тих само вимог, що ставляться і до органів місцевого самоврядування нині за цих само часових термінів).


Ст. 344 Цивільного кодексу України передбачає можливість набуття права власності на нерухомі об’єкти за самим фактом публічного володіння (знову-таки, все це потребує судового оформлення), але застосування набувальної давнини щодо нерухомого майна наступає не раніш як через 10 років після безперервного володіння. Тобто особа може володіти (публічно використовувати) нерухомим об’єктом аж десять років до моменту, коли набуде права на його привласнення за судовим рішенням.


Проблему можна було б усунути навіть не покладенням на органи управління майном територіальної громади обов’язку «легалізувати» та прийняти у власність усі об’єкти нерухомості, а просто зрівнянням процесуальних прав таких органів та пересічних осіб.


Адже саме в цьому полягає реформа з децентралізації влади — через ствердження поваги до людей та їх потреб у виробленні дієвих та розумних механізмів захисту прав, підвищення і вдосконалення рівня їхніх соціальних процесуальних гарантій та можливостей.

 

Ірина Кременовська, к. ю. н., с. н. с., вчений секретар Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України.
 

 

Ось такі будинки можна знайти в одному із сіл Чернігівської області.

 

Фото автора.

Всі статті рубрики На головну