Поляк за національністю та українець за духом, він у 1945 році пробув у камері смертників Рівненської в`язниці 79 днів, очікуючи виголошеного вироку — розстрілу. Отримавши замість страти 20 років ув’язнення в сибірських таборах, він знову став на шлях боротьби, ввійшовши в групу організаторів відомого Норильського повстання 1953 року. А ще — пережив загибель трьох братів, що боролися за незалежність України, смерть батька на Уралі від голоду, розлуку з матір’ю на цілих тридцять років, довгий шлейф гонінь та переслідувань... Здавалося, стільки випробувань не здатна витримати людська душа. Але вона виявилася напрочуд стійкою, і нині йому 95 років. Йдеться про нескореного патріота, уродженця села Гаразджа, що на Волині, нинішнього мешканця міста Зелена Гура, що в Польщі, Степана Васильовича Семенюка.
Під час зустрічі зі Степаном Семенюком, коли він 2010 року за книгу «І гинули першими» отримав премію імені Василя Стуса, довелося почути від нього, вочевидь, пророчі слова: «За Україну ще по-геройськи гинутимуть люди. Але я дочекаюся й іншого — що за неї по-геройськи житимуть».
Це сказала людина, яка з юного віку ревно обстоює волю та незалежність України. У 1938 році Степан Семенюк став членом ОУН, активно включився в підпільну роботу. Із приходом радянської влади на західноукраїнські землі працював вчителем, однак у 1940 році, уникаючи арешту, знову перейшов у підпілля. Там його знали під псевдо Федька. Загалом і прізвище Семенюк — також псевдонімне, замість Драницький, взяте в цілях конспірації і залишене донині. Ставши провідником Острожецького району, який входив до Луцького округу ОУН, Степан Семенюк організовував визвольний рух — як проти радянської влади, так і проти німецької окупації.
— Початок війни 1941 року застав мене на підпільній домівці в селі Ярославичі, — згадує довгожитель. — Німецьких «визволителів» побачив 26 червня в Острожці на контактовому пункті: вони йшли і підпалювали хати, хоч там не було людей. Просто для сіяння страху...
У травні 1943 року підпільника призначили суспільно-політичним референтом проводу ОУН на Волині, затим референтом пропаганди ВО УПА «Тютюнник». Неодноразово брав участь у боях. А ще один із його проукраїнських проявів — видання в підпільній друкарні в Колках посібника для початкових шкіл «Українознавство» (1943 р.). Вивідавши від таємного агента місцеперебування Степана Семенюка, енкаведисти арештували його у вересні 1944 року. Запроторили до в`язниці у Рівному, оголосивши вирок — розстріляти! Відтоді бранець пробув у камері смертників майже три місяці, щоранку просинаючись із думкою, що цей день може стати для нього останнім.
— То був дуже важкий час, — зізнається колишній в’язень. — Заодно в такі хвилини розумієш, наскільки дивне створіння — людина. Сидить у смертній, чекає на страту і разом з тим мислить, мріє, якою повинна бути і якою буде вільна Україна.
Таких, як Семенюк, смертників у Рівненській в’язниці на початок лютого 1945 року було два десятки. І несподівано для них судова трійка перемінила вирок на 20 років каторги у радянських концтаборах. Так опинився в Норильському таборі. Саме тут у 1953 році відбулося небачене досі повстання в’язнів, яке безповоротно змінило історію тоталітарної держави. Одним з його організаторів був Степан Семенюк.
— Ми пам’ятали наказ Проводу ОУН: продовжувати боротьбу за волю України скрізь і за будь-яких обставин, — стверджує Степан Васильович, — тому й вчинили спротив радянському насильству. Це було найперше і наймасовіше повстання після смерті Сталіна. Ключову роль у ньому відіграли українці, зокрема, колишні бійці УПА. Коли почався штурм військовиками захоплених в’язнями табірних зон, і солдати та офіцери поливали повстанців свинцем з автоматів та кулеметів, українські патріоти відбивалися камінням. А коли все закінчилося, заспівали гімн «Ще не вмерла Україна»...
У 1955 році групу поляків (в тому числі і Семенюка) депортували закінчувати термін неволі в Польщу. Там невдовзі спеціальна комісія прийняла рішення про звільнення бранців. Після виходу на волю тривалий час Степан Семенюк проживав у родичів, друзів з України, потім працював на будівництві. З часом отримав житло у місті Зелена Гура, там одружився і пустив родовідне коріння. Але й за кордоном Україна від нього не віддалилася.
Рівненська область.
Степан Семенюк з побратимами на засланні (сидить праворуч, 1955 рік).
Фото з домашнього архіву С. Семенюка.
