На те й друге — мастаки у Міжгірському професійному ліцеї. Дотримуючись істини, що минувшина живить майбутнє, музичну й духовну старожитність бережуть і примножують юні майстри з Верховини і їхні мудрі наставники.
Зо три роки тому за ініціативою директора ліцею Василя Маринця запроваджено інноваційний проект «Відродження народних художніх промислів, традицій, звичаїв, старовинної верховинської кухні в умовах інтенсивного розвитку туристично-рекреакційного комплексу Міжгірщини». Адже в ліцеї готують спеціалістів, які мають працювати для відпочивальників, це — кухарі, офіціанти, адміністратори, чергові поверху готелів, котеджів, пансіонатів, покоївки, різьбярі по дереву, вишивальниці, столярі... А мандрівників, які відвідують цей край, щораз більшає, їх цікавить традиційне життя тутешнього населення. Отож під керівництвом майстрів виробничого навчання учні набули вміння майструвати дерев’яний посуд, опанували секрети приготування призабутих страв, навчилися радувати тутешніми орнаментами вишивки — сорочками, рушниками, скатертями... Дізналися і про виготовлення оригінальних верховинських топірців. Сувенірні побутові знаряддя, виготовлені ліцеїстами, замовники швидко розбирають.
Невдовзі у ліцеї залунали й мелодії народних інструментів, які з ужитку списує глобалізація. У майстернях взялися за лагодження сопілок-пищалок, дримб і трембіт. Якщо перші два інструменти зробити не так і складно, то трембіта — мудра штука, потребує чимало зусиль і знань. Аж у підполонському селі Тюшка ліцеїсти знайшли старожила-умільця Івана Мицу, в якого навчалися азів і нюансів творення рідкісної речі. Від «а» до «я» займаються виробництвом трембіти. Навіть самі заготовляють унікальну сировину. Адже музична дерев’яна труба робиться зі скалистої смереки, в яку вцілила громовиця. Тут допомагають учні, котрі вчаться на єгерів та лісників. Вони під час виробничої практики знаходять пошкоджені блискавками дерева. Як каже методист ліцею Василь Фурдь, технологія виготовлення трудомістка, триває майже місяць. Передусім треба вміло розколоти смереку надвоє, потім вибрати її середину. Триметрову трубу скріплюють 18 ясеновими обручами, вставляючи у сопло, до якого туляться губи при трембітанні, пищик з бузини. На одному кінці діаметр отвору сягає 4 см, а на другому — 15—18 см. Перейнявши прадідівські методи, міжгірські ліцеїсти використовують також електрофрезер, водостійкий клей...
Одне — інструмент зробити, інше — на ньому трембітати. Це не кожному до снаги, але охочих багато. Один з перших, хто опанував цю справу, — третьокурсник Сергій Гереч, родом із Воловецького району. Хоча навчається на муляра, штукатура та лицювальника-плиточника, проте захопився трембітанням. Нині у художній студії після уроків охоче навчає ровесників, серед них є й дівчата. Віртуозно може зіграти мелодію Яна Форос — майбутня майстриня художніх виробів з дерева.
Василь Фурдь розповів, що на їхні трембіти є неабиякий попит. Замовлення отримують не тільки від місцевих туркомплексів. Нещодавно заявка надійшла від голови Долинської міськради (Івано-Франківщина), який хоче інструмент подарувати музшколі. Зацікавився трембітарським ділом ліцеїстів і директор туристичної агенції «Відвідай Львів» Ігор Губіліт, який часто навідується у верховинський навчальний заклад з мандрівниками, щоб познайомити їх з предковічним ремеслом виготовлення трембіти та гри на ній. А учнів регулярно запрошують на різні святкові урочистості районного й вищого масштабу. Навчальний відеофільм про трембітарську справу у Міжгірському профліцеї департамент освіти, молоді і спорту Закарпатської ОДА визнав одним з кращих, його рекомендовано на участь у всеукраїнському конкурсі навчальних кінострічок системи профтехосвіти.
Закарпатська область.
Під час виготовлення трембіти у профліцеї — наставник Василь Фурдь і його учні.
Фото з архіву Василя Нитки.
