У 30 років майор Герасименко (на знімку) став командиром батальйону. Не минуло й року, як йому було присвоєно звання Героя України.

 


Хто не вірить, що кіно може серйозно вплинути на вибір людиною свого шляху в житті, хай послухає комбата. Він жартує, що все його життя зіпсував фільм про десантників «У зоні особливої уваги», який подивився у п’ятому класі. До того взагалі не мріяв бути офіцером. Після школи вступив до військового інституту на факультет аеромобільних військ. Потрапивши на курс молодого бійця, зрозумів, наскільки важка ця служ-
ба. А після випуску — 95-та бригада.


Територію військової частини підрозділ, де ротним був Ігор Герасименко, залишив 8 березня минулого року. Спочатку виконували завдання на півдні. Потім — схід: Добропілля, Слов’янськ, гора Карачун, Семенівка, Селезнівка, Крива Лука, Краматорськ, Лисичанськ. Майору Герасименку випало воювати майже в усіх ключових зонах бойових дій на Донбасі — від Донецька до Дебальцевого.


Герасименко переконаний: головна запорука успіху в бойових діях — не техніка й екіпірування, хоч би яку важливу роль вони грали, а злагоджений колектив, коли всі на своїх місцях, коли кожен знає, що його не підведуть. Війна навчила, що треба бути обережними, уважними. Втрати довели: будеш ґав ловити — можеш стати наступним «200-м».


Василь Кичирук у зоні АТО був «Мухобоєм», бо мав діло із зеніткою і сміявся, що безпілотники треба збивати, як мух. Повернувшись до рідного села, гордо показував на своєму мобільному телефоні фото: ось я, ось мій бойовий друг, а посередині наш комбат Герасименко.


— Таких бойових офіцерів, на відміну від диванних, котрі всю військову науку вивчили за підручниками, вважаємо, дуже не вистачає в штабі АТО, керівництві Збройних Сил України. Тоді б менше прорахунків було, — переконаний Василь Киричук.


Командиром батальйону Герасименко став унаслідок трагічних обставин. 3 червня 2014 року куля снайпера вцілила в комбата Тараса Сенюка, удостоєного посмертно звання Героя України. Ці обов’язки і став виконувати майор, який до того командував ротою.


Серед яскравих бойових епізодів — рекордний 470-кілометровий рейд у тилу противника. Тоді перед десантниками поставили завдання вивести наші війська, які потрапили в оточення біля кордону. Про ті події майор розказує без пафосу. Каже, що тоді живі заздрили мертвим, адже поранених тривалий час не можна було відправити до госпіталю. Вважає, що операція вдалася великою мірою завдяки вмілому підходу до її проведення, інтуїції, яку виявив Михайло Забродський, тоді командир бригади, нині командувач ВДВ.


Сам Ігор Леонідович уже давно мріє про те, щоб їздити не в БТР, а в легковому автомобілі, бути поряд із дружиною та маленьким сином, а найголовніше — щоб над головою було мирне небо. Нині перемир’я, але комбат Герасименко твердо переконаний: хочеш миру — готуйся до війни.

Житомир.


Фото надано автором.