Експерименти зі щастям

Катерина АПРЕЛЬКО.

17 жовтня 2015 1444

21 жовтня Волинський обласний український драматичний театр імені Шевченка проведе у Києві бліц-гастролі. Буде показано дві нові вистави волинян: комедію Г. Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик» (на сцені ТЮГу на Липках, о 14.00 та о 17.00) і драму «Не шукайте щастя, бо я його украв» за мотивами п’єси І. Франка «Украдене щастя» (театр «Сузір’я» о 19.00).

Обласні театри бувають у столиці так рідко, що у киян мимоволі може скластися враження, ніби наша театральна провінція перестала існувати. Хоча насправді це не так. Що стосується театру з Луцька, то він протягом останніх років показав у Києві вже три дуже яскраві постановки свого художнього керівника Петра Ластівки (давніше — «Мартина Борулю», нещодавно — «Назара Стодолю» й «Гамлета»). Цього разу щедрий Петро Ластівка вирішив похвалитися роботами своїх молодших колег.
«Шельменка-денщика» поставив актор театру Павло Гарбуз. Сюжет відомий: багатий поміщик не хоче видавати дочку за бідного офіцера, але його денщик Шельменко влаштовує в цій історії класичний хепі-енд. Те, що в центрі подій опиняється солдат, за наших воєнних обставин робить стару комедію Квітки-Основ’яненка несподівано актуальною. Так само, як і те, що герої п’єси розмовляють різними мовами (Шпак — українською, а капітан Скворцов — російською). Зрештою, найактуальніше у виставі — те, що і лінгвістичні, і соціальні конфлікти залагоджуються завдяки здоровому глуздові та щирому народному гумору. Столичним театралам, які трохи знають цей театр, безумовно, цікаво буде побачити в ролі Шпака блискучого актора Олександра Якимчука, а його сина Богдана Якимчука — у ролі бравого Шельменка.
Драму «Не шукайте щастя, бо я його украв» поставила Ольга Оноприюк, дипломантка столичного театрального університету імені Карпенка-Карого. У Луцьку цей спектакль іде на камерній сцені, та й на гастролях його буде показано у майже інтимному просторі театральної майстерні «Сузір’я». У класичній драмі Івана Франка змінено не лише назву, а й самі обставини, наближені до нашого часу. Йдеться про те, що щастя не можна побудувати на нещасті інших. Про те, що украдене щастя неможливо «відкрасти» назад, хоч це й здається справедливим. А також про те, що всі ми надто залежні від власних та чужих примх, від так званої громадської думки, яка вважає себе єдино істинною. Та є дещо, над чим не владні ані ми, ані всемогутня громадська думка, — це любов, навіть поневолена в злощасному безвихідному трикутнику...