Він, як і багато інших українців, стояв на передовій палаючого сходу і, не шкодуючи власного життя, захищав нашу землю від ворога. Він загинув, чесно виконуючи свій громадянський і чоловічий обов’язок. Він став одним із небагатьох офіцерів сучасності, якому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Йдеться про майора Сергія Сергійовича Кривоносова, начальника штабу — першого заступника командира батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ України, з позивним «Граніт».

Війна забирає кращих

Недаремно кажуть, що війна забирає кращих. 36-річний Сергій був саме таким. Кращим. Він загинув 4 серпня 2014 року, прикривши своїм тілом двох побратимів. Зведений підрозділ ротної тактичної групи, який очолював офіцер, розташовувався в районі населеного пункту Д’якове Донецької області. Десантники стримували проникнення на територію України живої сили та техніки незаконних збройних формувань з боку Російської Федерації. Під постійним обстрілом ворожої артилерії воїни стійко та мужньо виконували свій обов’язок.
Вночі 4 серпня позиції підрозділу вкотре обстріляли з реактивних систем залпового вогню. Артудар був дуже жорстоким, навкруги палала земля. Особовий склад сховався в бліндажах. В одному з них був і майор Кривоносов та ще два офіцери. Він наче відчув неминучу небезпеку і в останню мить накрив собою своїх бойових товаришів. Ворожа ракета влучила в їхній бліндаж.
Кажуть, що від долі не втечеш. Саме так було із Сергієм. Очевидно, професія військового була закладена в нього у генах. Його батько був військовослужбовцем. Та й у дружини Сергій вибрав собі доньку офіцера. Був закоханий у професію і постійно підвищував свій професійний рівень. Його дружина Анастасія пригадує, що чоловік був один з небагатьох, хто ходив до бібліотеки. Особливо любив історію і військову справу. «Не раз я заставала Сергія о 4-й ночі за книжкою, хоча на службу він вставав вже о 6-й ранку», — пригадує вона.
Вони познайомилися у військовому шпиталі, де дівчина працювала медсестрою. Молодий офіцер прийшов туди лікувати зуби. Згодом з’ясувалося, що їхні батьки обоє військові, а матері — медики. Отож сама доля звела цих молодих людей. Але вона не була до них милосердна. Під час народження їхній єдиний син Максим отримав травму і став інвалідом дитинства. Але це не зламало молодих батьків. Дитину оточили увагою та любов’ю. Сергій вірив, що син одужає, потрібен лише час. Але якраз його чоловікові й не вистачило.

Він ніколи не скаржився

Коли почалися події у Криму, 79-та бригада першою виступила на захист країни. Ще з березня 2014 року підрозділ, де служив Сергій, перебував у Херсонській області. Жили хлопці в холодному і вогкому лісі, але гідно виконували свої військові та чоловічі обов’язки.
«З 8 по 10 травня Сергію дали коротку відпустку і він приїхав додому. Тоді я бачила його востаннє. Згодом їх відправили на схід, охороняти кордон з Росією. Він відчував щось, бо телефонував мені по кілька разів на день. Намагався знати все про наше з сином життя. Але від нього я не чула жодної скарги. Їх щодня обстрілювали. Не кожен міг це витримати. Але мій чоловік був сильним — і фізично, і морально. Мені досі приходять і дякують солдати, які служили під його командуванням. Вони кажуть, що Сергій Сергійович навчив їх бути справжніми чоловіками. Він був грамотним офіцером, а ще дуже хорошим батьком, люблячим чоловіком та сином. Я була до кінця впевнена, що він повернеться», — ділиться наболілим молода жінка.
Нинішні його бойові побратими також кажуть, що якби не він — могли б збожеволіти або накласти на себе руки в тому пеклі в засушливих донецьких степах. А Сергій завжди їх підтримував, розмовляв. Один з молодих бійців, доброволець Дмитро Олійник розповів, що вони домовилися з Сергієм: після війни той стане хрещеним батьком його первістка. А коли командира не стало, він приїхав до його дружини і попросив взяти цю місію на себе.
«Якби повернути час назад, то я б частіше говорила своєму чоловікові, як я його кохаю. Хочу побажати всім: цініть кожну хвильку життя, підтримуйте одне одного, кажіть хороші слова. Щоб потім не шкодувати...» — крізь сльози промовляє вдова.
На руках у неї залишився 11-річний син Максим, який дуже потребує кваліфікованого лікування і реабілітації. «Я живу заради сина, бо потрібна йому. Новий, 2015 рік, ми зустрічали з ним в Одеській лікарні у реанімації, і ніхто прогнозів на його життя не давав. Та, на щастя, знайшлися люди, які підставили плече. Мені бракує слів, щоб передати їм свою вдячність», — каже Настя.
Вона звернулася зі своєю бідою до голови Миколаївської ОДА Вадима Мерікова і той познайомив молоду матір з відомим підприємцем, засновником благодійного фонду «Ініціатива заради майбутнього» Ігорем Янковським. «Тільки завдяки цій людині ми з сином зараз нормально живемо. З квітня він оплачує дуже дороговартісні ліки. Але не тільки. Ми вже двічі їздили на лікування до Будапешта. Нині вирушаємо туди втретє. Нас забезпечили усім необхідним — і лікуванням (в Європі зовсім інший підхід до цього), і комфортним проживанням, і навіть грішми на кишенькові витрати. Я молю Бога за Ігоря Миколайовича, завдяки йому мій син живий», — не приховує емоцій Анастасія.
Вона також каже, що у Миколаєві теж зустріла чудове ставлення до свого сина. Зокрема, дуже добре відгукується про дитячий центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Цвєтік-семіцвєтік» і, зокрема, його директора Ганну Діліну. «Це дуже гарний центр, хороші фахівці. Там всі ми — одна родина, ніхто не відчуває жодного дискомфорту», — каже дружина Героя.
Жінка також вдячна миколаївським волонтерам, особливо Ользі Малярчук, яка очолює громадську організацію «Оберіг», офіцерам 79-ї бригади. Місцева влада за допомогою спонсорів купила родині Героя двокімнатну квартиру, і молода вдова це дуже цінить.
Серед військових побутує думка, коли командир закриває тілом своїх підлеглих і рятує їм життя — він стає «небесним воїном». Вчинок Героя України майора Кривоносова має навічно залишитися в наших серцях, як приклад мужності, незламності характеру воїна-десантника, справжнього патріота своєї Батьківщини. Бо людина живе доти, доки жива пам’ять про неї!

Миколаїв.

 

 

Родина Кривоносових.

 

Фото з родинних альбомів.