Як уже повідомляла наша газета, 11 листопада ц. р. Верховна Рада підтримала у першому читанні проект закону про внесення змін до деяких законів України про введення контрактної форми роботи в галузі культури (реєстраційний №2669-Д). Утім, це не зняло напругу щодо «контрактної проблеми» у мистецькому середовищі. Лист, що його ми публікуємо нижче, — вельми характерний і не єдиний приклад настроїв, поширених серед працівників культури.
Міністру культури України добродію Кириленку В. А., членам Комітету з питань культури і духовності народним депутатам України добродіям Подоляк І. І., Таруті С. О., Матіос М. В., Княжицькому М. Л.
Відкритий лист
Я, Ластівка Петро Петрович, 04.01.1957 року народження, художній керівник Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, з акторської та режисерської династії Ластівок-Божків, з 5 років на сцені, з 12 — у кіно; випускник театрального інституту імені Карпенка-Карого (1979), поставив майже 100 вистав в Україні й за кордоном, звертаюсь до вас з заклинанням припинити безглузду діяльність з «реформи театру» і конкурсу на посаду директора, бо це прямий шлях до корупції там, де її ще немає.
Конкурсна система — це хабарі за місце директора театру членам конкурсної комісії та начальникам. Той чиновничок, який до театру і мистецтва має далекий стосунок, але був у «комісії з питань культури» чи в громадській організації «завідував питаннями культури», — вся ця братія рвоне на посади директорів і платитиме професіоналам грубі гроші за написання «п’ятирічного плану розвитку театру», виграватиме конкурси, а потім будуть з артистів дерти хабарі за підписання контракту на три роки, вимагати від режисерів відкат за контракт на постановку тощо. Бо ж треба вертати затрати! Ви хочете запхнути театри України у безодню аморалки і безпринципності. Бо при нових «законах про театр» про вистави та їхню якість не буде кому думати. Ніде в «законі» не йдеться, що директором театру (саме театру, а не «закладу культури») повинна бути людина з професійною театральною освітою. Почнеться не європейський розвиток театру, а повна дегармонізація професійних театральних колективів, стаціонарних театрів, які створені, до речі, зовсім не «совком», а нашими великими корифеями — Старицьким, Кропивницьким, Карпенком-Карим. Це саме вони створили в ХІХ столітті український професійний стаціонарний театр. І нищити його комусь — навіть найвищим посадовцям — зась.
Реформа для Києва робиться чи для України?
Уявіть: в обласному центрі (Луцьк, Тернопіль або Житомир) за новими законами виграв конкурс мешканець іншого міста, і йому 35 років. Йому дали квартиру, бо у нього дружина, дитина або двоє! Далі — 5 років щастя і йому, і театру. Потім він ще раз виграв конкурс і ще продовжив щастя собі і театру, Але... Два терміни закінчились, і людина в 45 років стає безробітною (приміром, у Житомирі, де нема іншого театру). Їхати? Куди? Тут дружина працює, діти в садок і до школи ходять. Гаразд, він поїде до іншого міста, виграє конкурс, йому ЗНОВ дають квартиру, і він перевозить сімейство. Супер! А як не дадуть квартиру, а як грошей забракне? От і підводимо до того, що той успішник має думати про невеселе майбутнє і про переїзд до іншого міста і хабарничати, щоб потім вижити. Бо до театру, де він 10 років працював, його ніхто на поріг навіть прибиральником не пустить — на дідька атомна бомба в хаті. Хто в умовах небезпеки думатиме про театр?
Це я описав малі хиби.
А ось ненормальність, задокументована в законі України: «4) доповнити статтею 21-3 такого змісту: ...кандидатури до складу конкурсної комісії від трудового колективу обираються на загальних зборах трудового колективу».
Питання: на цих зборах будуть обрані члени трудового колективу — дві прибиральниці і касир, чи треба шукати кандидатів не з колективу?
Бо далі сказано, що «8. Членом конкурсної комісії не може бути особа, яка: ... є членом трудового колективу закладу культури, в якому проводиться конкурс».
На яку розумну голову це можна одягти?
Або ось друге речення пункту 7: «Членами конкурсної комісії можуть бути: члени професійних, творчих спілок, об’єднань, асоціацій, організацій у галузі культури, зареєстрованих відповідно до законів України».
А якщо трудовий колектив театру висуне трьох кандидатів до конкурсної комісії, первинна організація Національної спілки театральних діячів України — трьох, профспілкова організація театру — трьох. Уже дев’ять. А далі чубтесь, як собі схочете?
Уявіть, якби я написав статут одній з фірм народного депутата Тарути С. О.? Куди б я мав іти?
Не пропрацювавши і дня в театрі, ви дозволяєте собі вершити долі колективів, митців, людей?
Потрібні нові театри в Україні? Звичайно! Створюйте їх! А для реформи діючих театрів необхідні логічні державні кроки:
1. Державний реєстр кожного театру і законодавче збереження штату з урахуванням обслуговування приміщення, репертуару діючого та запланованого і повернення незаконних скорочень. Повинно бути накладене табу для всіх органів влади щодо скорочень театральних колективів.
2. Еволюційне реформування, якщо таке необхідне, кожного театру окремо, без гігантоманських совдепівських замашок — «усе й одразу» реформувати в усій Україні.
3. При реформуванні театрів обов’язково провідну роль віддати НСТДУ як фаховій громадській організації.
4. Повернути НСТДУ вкрадене майно та матеріальну базу: театральні фабрики, будинки відпочинку тощо, створення в НСТДУ гільдійного відділення з юристами, адвокатами, продюсерами, імпресаріо, які й звірятимуть відповідність контрактів до законодавства, переберуть на себе функції пенсійного фонду працівників театрів, створять комерційні структури, які живитимуть фінансами НСТДУ, а гільдійне відділення — займатиметься працевлаштуванням тих, хто залишився без роботи, беручи за це % з контракту і влаштовуючи перебування митця на новому місці (тимчасово або строково), матиме в своєму розпорядженні житло містами всієї України для здійснення згаданих функцій, і це житло відчужується за рішенням Правління НСТДУ у разі крайньої потреби.
5. Гільдійне відділення НСТДУ повинне мати право встановлення цін на контракти, право укладати угоди з усіма особами та організаціями, що використовують професію театральних працівників — членів НСТДУ, захищати права театральних працівників і сприяти підвищенню їхньої кваліфікації, підвищенню оплати праці, сприяти закладам театрального мистецтва та театральним працівникам у налагодженні стосунків з іноземними та місцевими партнерами, театрами, кінофабриками, телебаченням, фестивалями і т. д.
А ще до вас запитання. Чому ви цю роботу не запропонували фахівцям театру: критикам-практикам і критикам-теоретикам, режисерам-практикам і теоретикам, театральним художникам, художникам зі світла, гриму, директорам?
Почуйте нас. Ми ж не проти контрактів, на контрактній системі й так уже працюють усі директори та художні керівники театрів.
Завжди власник запрошував митця-творця-режисера на керівництво театром. Чи це власник-капіталіст, чи влада від народу. Повторюю: всі директори й без нового закону працюють на контрактах. Чого ще треба реформаторам? Щоб через нові закони поприходили до керівництва театрами «працівники культури»? Не ганьбіться.
Навіщо «реформаторські закони», якщо вони погіршують стан речей, дестабілізують роботу театрів? Якщо від тих реформ людям гірше жити? Ще й акторів хочете позбавити елементарного захисту від свавілля. Нащо ваші «реформи», якщо вони покликані звільнити двох народних пенсіонерок-бабусь? Чи ви хочете позбутись Федора Стригуна, Михайла Резніковича, Едуарда Митницького? Народ не давав жодному владцю права знищувати або погіршувати стан українського театру, який є оплотом нашої мови, культури, традицій народу, творцем новітньої української і переосмислювачем класичної драматургії. Невже добродійка Матіос М. В. не розуміє, що саме український театр (отакий поганий, який хочеться реформувати) дав нове життя її творам, популяризував її та її книжки? Приїдьте до театрів і подивіться їх вистави, ознайомтесь, поспілкуйтесь, а потім... А краще не лізьте не в свої сани. Де ж той контракт — текст контракту? Хто це робитиме, коли його писатимуть? Контракту досі нема, а «закон» про нього вже приймають. Як те циганча, що вже їздить на лошаті, коли кобилу тільки до жеребця ведуть. А, може, народний депутат Подоляк І. І. хоче повторити свій подвиг зі Львівським театром Лесі Українки, де нині пустка і ледь жевріє камерна сцена? То нам такого не треба!
І останнє! Хто з вас чув коли-небудь про «театр директора такого-то»? Зате всі чули «Театр Данченка», «Театр Резніковича», «Театр Митницького» — тобто це завжди митці, а не невігласи зі ступенем «Master of Busіness Admіnіstratіon» і т. п.
Театром не зможе керувати академік чи професор філософії, хоч би вони були Патонами і Сократами.
Театром завжди керуватиме лідер з режисерів або профільних адміністраторів-театралів, «які живуть у театрі».
Петро Ластівка.
Художній керівник Волинського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України, заступник голови Львівського міжобласного відділення НСТДУ, лауреат премій: «Галицька Мельпомена» ЛМВ НСТДУ (за режисуру); імені Володимира Блавацького (США—Україна, НСТДУ (за режисуру);
«Бронек» ім. А. М. Бучми (за режисуру) та інших Петро ЛастІвка.
