Коли в 1955-му Семена Бучмана, уродженця села Золочівка, що в Демидівському районі на Рівненщині, звільняли з ув’язнення після десятирічної «відсидки» за зв’язок з УПА й участь в ОУН, то йому заборонили повертатися в Україну. Тож подався до Грузії, потім до Сочі, де й осів на все подальше життя. Але Семен Васильович завжди марив Україною і після тривалої розлуки почав їздити в рідні краї. Тепер він прибув ще й на символічне побачення зі своїм командиром, який не припиняв боротьби за Україну до 1951 року і на честь якого тут, за Золочівкою, де він героїчно загинув у бою з енкавеесниками, насипали курган і встановили пам’ятний знак.
Доля-акація
Свою долю Семен Бучман порівнює з акацією. Мовляв, назбирати з неї цвіту, не поколовшись гострими голками, фактично неможливо. Знає це з власного досвіду. Бо понад 40 літ працював у Сочинському дендрарії, де дав життя багатьом видам рослин, зокрема й різновидам акації. Утім, порівняння з акацією має для нього ширший сенс.
Він закінчив лісотехнічний технікум у Кременці, мріяв господарювати в лісі. Зрештою, так і сталося. Він пішов до лісу, де став чотовим, пропагандистом ОУН, членом підпільної організації «Юнаки», де карбувалися кадри для боротьби з окупантом — і німецьким, і радянським. Уперше Семен по-справжньому понюхав пороху, коли в селі Набережне їхній загін зав’язав бій із колоною німців. Цю сутичку вони програли, бо з гвинтівками проти бронетранспортерів, які підійшли ворогу на підмогу, важко було встояти. Тоді половина загону полягла. Семен Бучман відстріляв усі набої, урятувався завдяки трофейному роверу, яким дістався до річки. А далі вплав, на інший берег...
Затим йому судилося стати особистим зв’язковим крайового провідника, пізніше командира УПА-Північ Івана Литвинчука («Дубового»). Розійшлися їхні шляхи у 1946-му, коли Бучмана заарештували. Ні командира, ні бойових побратимів він не видав.
Ноги Русланової й дача Горбачова
Судили його за статтями 54-1а, 54-11 КК УРСР («контрреволюційна діяльність» та «зрада Батьківщині»). Дали 10 літ ув’язнення в Магаданській області. Пережив багато знущань. Переборов чимало труднощів. Та навіть про ті роки має приємні спогади, як-от від знайомства та дружби з ув’язненим українським полковником Гарячим. З ним ділили і біль, і крихту хліба.
А ще у пам’яті залишилася Лідія Русланова. В сорокових-п’ятдесятих роках минулого століття — найвідоміша на весь Союз співачка. Однак теж не уникла ув’язнення. І якось шляхи Русланової та Бучмана перетнулися. Вона в поселенні обморозилася, потрапила в медчастину, а там перебував й Семен, і саме він розтирав їй приморожені ноги. Цей епізод артистка запам’ятала і вдячною сторінкою вписала в свою біографію.
А Семен Васильович у свій літопис поруч з Руслановою поставив ще одну знаменитість — Михайла Горбачова, останнього лідера СРСР. Це вже було у 80-х роках. Бучман, працюючи в Сочі в дендрарії, заслужив визнання в садівничій та селекційній справі. Загалом у нього тридцять наукових робіт, низка нововинайдених сортів, участь у десятках селекційних всесоюзних, європейських виставках. Коли зайшла мова про те, щоб озеленити улюблену дачу Горбачова у Форосі, порадили у цій справі саме Бучмана. Той впорався із завданням успішно.
Здрастуй, командире, і прощай!
Семен Бучман, якому вже дев’ять десятків літ, знову приїхав в Україну. Земляка радо зустрічали в Золочівці, де він зупинився у племінниці Раїси Олександрівни Дідух. Відбулася щемлива зустріч із односельцями.
Колишнього зв’язкового УПА запросили виступити перед учителями та учнями.
Рідне село здивувало Семена Васильовича перемінами — розбудувалося, стало ошатнішим. А от річечки, що колись тут протікала і в очеретах якої ховалися в роки війни, вже немає, пересохла. І йому стало сумно...
Побував гість і за селом, де стоїть курган із хрестом. Цей пам’ятник — на честь командира УПА-Північ Івана Литвинчука. Саме тут, як нещодавно з’ясувалося, «Дубовий» загинув 1951 року. На кургані ветеран залишив квіти, сльози і молитву — як данину світлої пам’яті про свого бойового командира.
Семен Бучман з депутатом Демидівської районної ради Людмилою Суходол, яка опікувалася його приїздом, біля меморіальної дошки на честь командира УПА-Північ «Дубового».
