Київська адреса «вулиця Саксаганського,75» віднедавна стала відомою для багатьох українських бійців, демобілізованих із зони АТО у зв’язку з пораненням, контузією чи просто захворюванням. Більше того, саме з розташованою тут клінікою Інституту медицини праці НАМН України, де створено Центр медико-психологічної реабілітації воїнів, пов’язують сподівання на одужання та повернення до нормального повноцінного життя.

 

— І ці надії виправдовуються, — каже мій перший співрозмовник, директор наукової установи академік НАН і НАМН України Юрій Кундієв. — Від початку роботи реабілітаційного центру — а це трохи більше, ніж півтора року — ми успішно вилікували 338 пацієнтів-фронтовиків. Деякі з них були дуже тяжкими, внаслідок поранень і контузій, побаченого та пережитого в зоні АТО втратили навіть здатність говорити, перебували в стані постійного нервового напруження. Я б охарактеризував їхній стан, як межовий — відсутність вираженої хвороби й одночасна відсутність повноцінного здоров’я. І межа при цьому настільки хитка, що якщо не підтримати, не надати кваліфіковану спеціалізовану допомогу, не допомогти вийти із психологічного глухого кута, не привести психіку вчорашніх бійців до норми, — бути серйозному лиху,  цілком реально втратити цих хлопців і родинам, і суспільству. Я знайомий із подібною ситуацією по роботі як експерт у США через кілька років після закінчення війни у В’єтнамі. Те, що відбувалося тоді з американськими військовослужбовцями, які брали участь у ній, отримало назву «в’єтнамський синдром». Він виражався в безсонні, кошмарних снах, надмірно гострому сприйнятті американської бюрократії. На чиновників, що затягують вирішення їхніх соціальних питань, ветерани готові були йти зі зброєю. Побачене в Сполучених Штатах, психологічні проблеми військових цієї країни, про яких я знав не з чуток, і підштовхнули до ідеї створення нашого центру. Ми прекрасно розуміли, що необхідна своєрідна симбіозна реабілітація — поєднання медичної із психологічною. Вийшли із пропозицією до президії Національної академії меднаук, висловили готовність виділити під центр половину ліжкового фонду нашої клініки професійних захворювань — 40 ліжок. Треба сказати, що НАМНУ із самого початку АТО активно підключилася до організації надання медичної допомоги учасникам операції та постраждалим жителям Донбасу.

Робочі місця хірургів, нейрохірургів, травматологів і ортопедів, представників інших напрямків медицини перемістилися й до зони бойових дій, і в госпіталі. Найтяжчих  поранених бійців відправляли у клініки академічних інститутів, де надавалася високотехнологічна допомога, здійснювалися найскладніші хірургічні втручання. Президія нашу ініціативу підтримала. А ми її розвили, підключивши до реабілітаційної роботи колег із Інституту психології імені Костюка, що розташований поряд із нашим, й створивши тим самим спільну команду. Тепер разом відпрацьовуємо й методи, і підходи, визначаємо найефективніші рекомендації для колег із областей. Вважаємо, що вчинили дуже правильно, про що свідчать результати. Та ви й самі можете в цьому переконатися, побувавши в клініці.


...Дорога до неї веде через затишний інститутський дворик. Подібні до нього й обидва клінічні відділення — терапевтичне та неврологічне. Чисті коридори, обставлені м’якими меблями вестибюлі, теплі, світлі, переважно дво- й тримісні палати. Головний лікар клініки, заслужений лікар України Тетяна Харченко не без гордості розповідає про дбайливий медичний колектив, який робить усе, щоб пацієнти почувалися комфортно, про принесені для них із дому телевізори, варення і консервації, закупівлі меду, організації постійних розважальних акцій і заходів. Але найбільше говорить про пацієнтів. Деякі з них приїхали до центру вдруге, втретє, а то й вчетверте, як того вимагає реабілітаційна програма.

 


Один із них — «кіборг» Максим, що втратив у зоні АТО очі. Він тричі проходив курс реабілітації в центрі, ним займалися й психологи, і лицеві хірурги, і провідні офтальмологи НАМНУ. Результат успішний — боєць вийшов із важкого психологічного стану, йому спротезували око, і людина повернулася до нормального повноцінного життя — реабілітація допомогла  соціально адаптуватися. Такий же шлях проходять і побратими-захисники України, з якими вдалося поспілкуватися під час ознайомлення із клінікою. Василь Софілкавич, наприклад, воював у Станиці Луганській, Олексій Шкуліпа — під Авдіївкою, Ігор Науменко боровся в Широкиному. У кабінеті завідувача терапевтичного відділення, кандидата медичних наук Ольги Єрмакової знайомимося з фастівчанином Андрієм Снігуром (на знімку вгорі). У складі 72-ї бригади той воював під Волновахою, тепер от під пильною увагою співробітників центру проходить перший курс реабілітації і в бесіді не приховує задоволення від свого стану, що швидко поліпшується.


Поверхом вище в одному з кабінетів мене познайомили з роботою апарата «Томатіс». Як пояснила Тетяна Харченко, це унікальне дороге обладнання подарували спонсори. Воно дає змогу застосовувати розроблену разом із психологами ефективну методику психологічного відновлення — так звану томатіс-терапію: через безпровідні навушники ллється класична музика, впливаючи на різні відділи та ділянки головного мозку. Частота звуку, його сила постійно змінюються, стимулюючи мозкову діяльність. І це допомагає пацієнтові справлятися з депресією, страхами, тривогою, агресією. Цю процедуру під контролем психолога Людмили Кожарової саме проходив один із пацієнтів криворіжець Володимир (на знімку). У складі батальйону «Кривбас» він пройшов Іловайське пекло, був двічі контужений, втратив мову. Три курси реабілітації в київському центрі повернули його до життя: він уже розмовляє, спілкується зі співробітниками та рідними, працює на комп’ютері.

 


— Але ж коли він потрапив до нас після перебування в трьох госпіталях, і я побачила його вперше, з’явилося враження, що в нього складна форма ДЦП — таким тяжкохворим він був, — продовжує головлікар. Ми лікували його як постінсультного хворого. Слава Богу — позитивний результат наявний, реабілітаційний комплекс, медична й психологічна терапія істотно поліпшують стан. А за словами Володимира, вкотре він приїхав до центру винятково заради томатіс-терапії. Він тепло відгукнувся про тутешніх лікарів і медсестер, які оточують хворих повсякденною професійною й просто людською турботою.


Знайомство із центром закінчуємо в інститутській поліклініці. Як і в клінічних відділеннях, тут такі само світлі, стерильної чистоти процедурні та лікувальні кабінети, працюють вузькопрофільні фахівці — отоларинголог, офтальмолог, невропатолог, уролог та інші. Вони також до послуг пацієнтів центру. Із розповіді Тетяни Харченко, деякі з воїнів, причому таких чимало, прибувають не тільки із психотравмами, а й із соматичними захворюваннями на бронхіти, простатити, нефрити, загостренням радикуліту. Все необхідне для їхнього лікування в закладі є: фізіотерапія, електролікування, водні процедури, бальнеолікування, підводний душ-масаж, кисневі коктейлі, інгалятори й ін.


Заглядаємо в кабінет отоларинголога. Лікар Віктор Гвоздецький, чекаючи пацієнта, саме готував апарат для обстеження. 


— Знаєте, наша клініка начебто б маленька, тут немає суперапаратури на зразок МРТ, — зауважує її керівник. І в цьому апараті, і в подібних до нього, потреба найчастіше виникає. Але є базові інститути, вони безвідмовно відгукуються на перший же наш дзвінок — так чітко поставлена в НАМН України робота з надання допомоги постраждалим в АТО. І знаєте, — резюмує Тетяна Харченко, — це вкотре підтверджує важливість наявності в складі Академії меднаук різнопрофільних наукових установ — у будь-який час хворим із найскладнішою патологією надається високотехнологічна допомога. Пацієнти нашого реабілітаційного центру — не виняток. За словами багатьох із них, тут повертають їх не тільки до нормального життя, а й віру в нього.


Київ.

 

ДОСЛІВНО

 

Директор наукової установи академік НАН і НАМН України Юрій КУНДІЄВ:


— Вийшли із пропозицією до президії Національної академії меднаук, висловили готовність виділити під центр половину ліжкового фонду нашої клініки професійних захворювань — 40 ліжок. 


Фото автора.