Авдіївка. Промзона

Олександр Клименко

22 березня 2016 4830

Авдіївка. Промзона. Ясинуватська розв'язка. До цього місця нині прикута увага українців з вільної і з окупованої території.

Стратегічно важливе місце. Дорога, якою відбувається забезпечення російських найманців у бік Горлівки й Дебальцевого. Якщо її контролювати, то хід війни може різко змінитися. Сподіваємося на розум і талант наших військових стратегів у штабах і високих кабінетах. А що стосується простих солдатів та офіцерів, то вони готові воювати за будь-яких умов. Бо сидіти в обороні й ловити ворожі міни та кулі снайперів усім набридло.

Війну стримують Мінські домовленості. Ми їх змушені виконувати і виконуємо. Небезпека криється в тому, що росіяни, посилаючись на порушення, можуть ввести свою регулярну армію, назвавши її миротворчим контингентом. Так було під час війни в Грузії. Те, що інструктори з Росії і окремі підрозділи й так воюють на нашій території, відомо всьому світу. Але їх тут нібито немає. Забезпечення своїх найманців зброєю під виглядом російських гуманітарних конвоїв теж не таємниця. Тому нам потрібно знаходити розумний баланс між бажаннями і можливостями, що, власне, і робить політичне керівництво України.

Командир 58-ї Сумської бригади полковник Сергій Заболотний на моє запитання, чи може він розповісти щось оптимістичне, відповів ствердно. Каже: нині його підрозділ отримує повне забезпечення -- харчування, форма, озброєння. Якщо порівняти з 2014-м -- то це небо і земля. Наприклад, бригада повністю забезпечена сучасними засобами зв'язку.

Сергій Заболотний -- модерний український офіцер нового покоління. Військовий інститут закінчив 1997 року, нині навчається в академії. Мені запам'яталось наше телефонне знайомство влітку 2014-го. Тоді полковник Заболотний був заступником командира 30-ї бригади і разом з 2-м батальйоном стояв у одному з найгарячіших місць на Веселій горі під Луганськом. На мій дзвінок спокійний голос інтелігентного полковника на тлі артилерійської канонади відповів: "Вибачте, будь ласка, я зараз зайнятий, керую боєм. Зателефонуйте трішки пізніше, і ми поговоримо".

Сергій В'ячеславович розповідає: "Що таке сіра зона? Я не можу зрозуміти й досі. Ми просто вирівняли лінію оборони, бо до цього підрозділи впирались у ліс, а це дуже неграмотно з військової точки зору". Полковник Заболотний каже, що поки на позиціях присутні спостерігачі ОБСЄ -- є тиша. Наші закопуються, терористи закопуються. ОБСЄ поїхало -- починається стрілянина, війна снайперів і стрілкотні.

Найбільше полковника в Авдіївці вразила завуч однієї школи. Бійці 58-ї бригади перед Новим роком привезли в школу ялинку, печиво, згущонку. Завуч плакала від недовіри і радості, бо їй казав російський телевізор, що "укропи" не можуть так чинити.

До речі, про телевізор. В Авдіївку їдуть не тільки українські журналісти, а й російські. Довелось побачити сюжет РТР про ці події. Журналісти перебігали по дачних ділянках. У кадрі миготіли траншеї, прокопані під будиночками через погреби. Агресори не шкодують людського майна, на відміну від наших солдатів. І ось у сюжеті РТР у камеру залазить саме продукт їхньої телепропаганди. Зрозуміло, що чоловік місцевий, донецький, років 35-40, на вигляд старший. Слідів життєвого успіху й інтелекту на обличчі не видно: "А можна, я скажу? Я буду різати "укропів!"

командир підрозділу розвідки Володимир Регеша "Санта"

...На нашому опорному пункті в промзоні спокійний і розважливий командир підрозділу розвідки Володимир Регеша "Санта" (має п'ятеро дітей віком від 6 місяців до 22 років, є кого захищати) розповідає, що сюди вони разом із 74-м батальйоном зайшли 4 лютого. Мали завдання протриматись одну ніч. Та ніч була страшна, з мінометним та артилерійським обстрілом. Але вони втримались. Наступного дня зайшов 16-й батальйон 58-ї бригади. З 4 лютого втрати українських воїнів -- 5 загиблих, у сепарів -- до 100.

Володимир Демченко "Француз"

Коли зайшли на завод, "Санта" знайшов журнал охорони. Останній запис сторожа такий: "Замки цілі, вікна повибивані. Скрізь валяються осколки. Пішло воно все на... Слава сторожам! Слава Україні!"

Командир 16-го окремого Полтавського мотопіхотного батальйону 58-ї Сумської бригади Олег Громадський розповідає, що батальйон і раніше займав позиції у районі промзони. Але противник проводив диверсійну роботу, і військовики змушені були укріпити позиції, наростити угрупування. Нині в батальйоні демобілізується багато військовослужбовців. Поїхали наші представники в місце дислокації шукати контрактників. Одразу прийшло 80 чоловіків записуватись, але коли дізнались, що служити потрібно на сході, в Авдіївці, а не вдома -- половина відмовилась. Комбат також вважає, що держава має більше уваги приділяти батальйонам добровольців, зокрема тим же бійцям "Правого сектору". Вони сміливі й мотивовані. За ними тягнуться і бійці ЗСУ. Не можна розкидатися такими кадрами і втрачати їх. На державному рівні потрібно думати, як застосувати такі підрозділи, а не бюрократизувати ситуацію.

Командир 16-го окремого Полтавського мотопіхотного батальйону 58-ї Сумської бригади Олег Громадський.

Також Олег Громадський каже, що солдати не завжди відчувають підтримку суспільства. Народ повинен розуміти, що в країні йде війна.

...Разом із командиром розвідки 58-ї бригади хащами, які тут називають "в'єтнамом", біжимо до крайньої позиції -- "будинку Павлова". Перед будинком на відстані пострілу -- ворожий передній край. Нас зустрічають стомлені розвідники. Якщо сказати просто -- їхня робота сьогодні була результативною. Майже цілу ніч тривав бій. Але все добре -- атаки відбили, втрат немає.

Майже два роки Україна воює, обстоює свою незалежність від російського агресора. На передовій ідуть бої, гинуть наші патріоти. У великих містах населення живе і відпочиває. Навіть у центрі Авдіївки, за кілька кілометрів від окопів, працюють магазини й бари. Працює Авдіївський коксохім. З окупованої території на завод щодня справно йдуть ешелони з вугіллям, відвантажується продукція. Ми не проти, хай собі люди працюють. Та ніяк не можна звикнути до цих парадоксів дивної війни, яку вже перестали називати антитерористичною операцією.