Під час засідання Комітету з питань науки і освіти 20 квітня 2016 року розглядались пропозиції стосовно змін до Регламенту Верховної Ради України (згідно з Рекомендаціями щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України), які напрацьовувались у Комітеті з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України.

Увагу народних депутатів України, членів комітету, привернула пропозиція про необхідність закріплення в Законі України «Про комітети Верховної Ради України» чіткого переліку комітетів на майбутні скликання, й було запропоновано орієнтовний перелік таких комітетів.

Автори переліку не вважали за потрібне зазначити про існування Комітету з питань науки і освіти, натомість запропонували ввести новий комітет з гуманітарної політики. Такий підхід до реформування кількості комітетів та їх предметів відання щонайменше є незрозумілим. Крім того, хіба Комітет з питань науки і освіти не заслуговує на своє окреме місце, закріплене як стратегічне в законодавчому полі держави? Адже громадяни України повинні чітко усвідомлювати, який саме комітет опікується правовим забезпеченням діяльності наукової і освітянської галузей і представляє інтереси освітян та науковців у Верховній Раді України.

Наука і освіта є не тільки фундаментальними сферами в законодавчому полі України, а й галузями, до яких залучені мільйони українців. І виокремлення з відання Комітету освіти і науки окремих питань, щоби віддати їх до відання інших комітетів, є нелогічним, неефективним і непродуманим кроком, наслідком якого може стати розпорошення та руйнування цих сфер.

Наведемо дані, які свідчать про те, наскільки масштабним є коло питань, що охоплюються наукою і освітою, а також кількість населення, яке залучене до функціонування зазначених сфер.

Комітет з питань науки і освіти пов’язаний тісною співпрацею з Національною академією наук України, в системі якої працює 37 447 осіб. В НАН України функціонують 3 секції (фізико-технічних і математичних наук; хімічних і біологічних наук; суспільних і гуманітарних наук), що об’єднують 14 відділень наук: математики; інформатики; механіки; фізики та астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики; ядерної фізики та енергетики; хімії; біохімії, фізіології і молекулярної біології; загальної біології; економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства.

В Академії діють 5 регіональних наукових центрів

Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути та прирівняні до них наукові установи.

До структури НАН України входять також організації дослідно-виробничої бази (дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, обчислювальні центри). Загалом на цей час в НАН України діють 168 наукових установ і 46 організацій дослідно-виробничої бази.

У сфері науки функціонують галузеві академії наук:

Національна академія аграрних наук України — 8 934 науковці та 4782 дослідники; Національна академія медичних наук України — 4798 науковців та 2945 дослідників; Національна академія педагогічних наук України — 1469 науковців та 1061 дослідник; Національна академія правових наук України — 277 науковців та 196 дослідників; Національна академія мистецтв України — 105 науковців та 60 дослідників.

Існує мережа спільних з освітянами науково-навчальних структур (понад 250 комплексів, центрів, лабораторій, філій кафедр тощо).

До системи освіти належать: дошкільна, позашкільна, загальна середня, вища, професійно-технічна, післядипломна освіта.

У системі вищої освіти у 2015—2016 роках функціонує 659 вищих навчальних закладів, в яких налічується 1 605 270 студентів, зокрема, у 371 вищому навчальному закладі І—ІІ рівнів акредитації навчаються 230 110 осіб і в 288 вищих навчальних закладах ІІІ—ІV рівня акредитації здобувають освіту 1 375 160 осіб.

Освітній процес у системі вищої освіти забезпечують 162 895 викладачів.

Перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів здійснюють 537 закладів післядипломної освіти, в тому числі 25 інститутів післядипломної педагогічної освіти, 512 структурних підрозділів вищих навчальних закладів та центрів підвищення кваліфікації.

Також наведемо декілька статистичних довідок для уявлення загальної кількості задіяних громадян України у сфері дошкільної, позашкільної та загальної середньої освіти.

У дошкільній освіті:

кількість закладів — 15 000; в них місць — 1 077 000; кількість дітей у закладах — 1 295 000; охоплення дітей закладами у відсотках до кількості дітей відповідного віку — 56%; кількість педагогічних працівників — 136 959.

У загальній середній освіті:

кількість закладів — 17 300; кількість учнів у загальноосвітніх навчальних закладах — 3 783 000; кількість педагогічних працівників — 444 000.

У позашкільній освіті:

кількість позашкільних навчальних закладів системи Міністерства освіти і науки України — 1 368,0 тис., у них дітей — 1 285 941; кількість дитячо-юнацьких спортивних шкіл — 544, у них дітей — 252 993; кількість позашкільних навчальних закладів системи Міністерства культури України — 1456,0 тис., кількість педагогічних працівників системи позашкільної освіти — 24 316.

Загальна кількість педагогічних працівників системи дошкільної загальної середньої, позашкільної освіти України — понад 609 000 осіб.

До системи професійно-технічної освіти належить 821 навчальний заклад. У тому числі:

професійно-технічні навчальні заклади — 696;

професійно-технічні навчальні заклади (структурні підрозділи ВНЗ та інші типи) — 49;

навчальні центри при кримінально-виконавчих установах закритого типу та професійні училища соціальної реабілітації — 72.

Професійно-технічні навчальні заклади здійснюють підготовку за понад 400 професіями (з яких більшість є інтегрованими). З них за галузевим спрямуванням: будівництва — 141; транспорту та зв’язку — 49; промисловості — 272; агропромислового профілю — 239; сфери послуг — 70; торгівлі і громадського харчування — 46.

Контингент учнів і слухачів становить 302,153 тис. осіб, із них навчаються:

у професійно-технічних навчальних закладах — 276,607 (91,5%) тис. ;

у професійно-технічних навчальних закладах (структурні підрозділи ВНЗ, та інші типи) — 18,061 (6%) тис.;

у навчальних центрах при кримінально-виконавчих установах закритого типу та професійних училищах соціальної реабілітації — 7,485 (2,5%) тис. ;

учні з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування становлять — 13,370 (4,3%) тис.;

особи з фізичними та/або розумовими вадами — 4,053 (1,3%) тис.

Загальна чисельність працівників у професійно-технічних навчальних закладах становить 69,597 тис. осіб, із них: педагогічних працівників — 39,472 тис, (із них: директорів професійно-технічних навчальних закладів — 789; заступників директорів — 1,837 тис.; викладачів — 14,003 тис.; старших майстрів та майстрів виробничого навчання — 17,788 тис.; вихователів, бібліотекарів тощо — 5,055 тис., працівників, які не беруть безпосередньої участь у навчально-виховній роботі, — 30,125 тис.).

Нагадаємо, що до 1990 року у Верховній Раді Української РСР працювало дві окремі комісії: Комісія з питань науки і техніки і Комісія з питань культури і освіти. А починаючи з 1-го скликання Верховної Ради України, Комітет з питань науки і освіти завжди створювався новообраними народними депутатами України як стратегічний і такий, що охоплює собою декілька важливих напрямів діяльності держави.

В історію українського парламентаризму Комітет з питань науки і освіти увійшов як орган, де приймались фундаментальні та стратегічні для українського державотворення рішення, зокрема щодо основ законодавства про освіту, науку та науково-технічну діяльність, інтелектуальну власність тощо.

Крім того, в більшості країн із розвиненою демократією та віковими традиціями парламентаризму комітети науки і освіти завжди посідали окреме почесне місце. Так, наприклад, у Бундестазі Федеративної Республіки Німеччина функціонує Комітет з освіти, наукових досліджень і технологій (Commіttee on Educatіon, Research and Technology Assessment), у Палаті громад Великої Британії — Комітет з освіти (Educatіon Commіttee) та Комітет з науки і техніки (Scіence and Technology Commіttee (Commons), у Палаті лордів — Комітет з науки і техніки (Scіence and Technology Commіttee (Lords).

Але повернімося до того, що запропонувала робоча група з розробки змін до Регламенту Верховної Ради України, — створити комітет з питань гуманітарної політики. Напевно, на думку авторів цих змін, цей комітет повинен об’єднати у своєму віданні напрямки роботи декількох комітетів, а також ті питання, які не будуть знати, куди включати. Але новостворений комітет, по-перше, не об’єднає всю гуманітарну сферу в собі, по-друге, буде переобтяжений предметами відання, а, по-третє, сама назва «комітет з гуманітарних питань» викликає дуже багато питань.

Відповідно до навчального посібника «Соціальна і гуманітарна політика» (В. В. Дерега), рекомендованого Міністерством освіти і науки України, термін «гуманітарний» походить від поняття «гуманізм» (лат. humanus — людський, людяний) — принципу світогляду, пов’язаного з уявленням про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства.

Крім того, поняття «гуманітарний» в історико-філософському і філологічному аспекті означає все те, що стосується суспільних наук, які вивчають людину і її культуру, людську свідомість та суспільство, на відміну від технічного і природного.

За визначенням В. В. Дереги, «гуманітарна політика» є системою рішень, що мають на меті створення умов для соціально-гуманітарного розвитку суспільства, соціальної, інтелектуальної, духовної безпеки людини, реалізації її духовних потреб і збагачення творчого потенціалу.

Термін «гуманітарна політика» використовується також у значенні міжнародної політики і включає в свою сферу заходи щодо захисту життя, гідності, здоров’я людини, співробітництво у боротьбі з хворобами, голодом, епідеміями, стихійними лихами та охоплює проблеми з допомоги біженцям і боротьби з тероризмом тощо.

На початку 1990-х років з’явилося в Україні поняття «гуманітарка», й досі багато людей асоціюють це слово з картинкою зваленого в купу брудного одягу із жахливим запахом і натовпом людей, які порпаються у ньому.

Підсумовуючи все вищенаведене, сподіваємось, що слова «наука» і «освіта» не зникнуть із нашого повсякдення, не будуть замінені терміном, який має досить багатостороннє визначення, і як наслідок не будуть розмиті та занедбані або фактично знищені — і як слово, і як визначення, і як сфера життя.

 

Олександр Співаковський, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.