Побутові холодильники не рятують у спекотну погоду хліб низької якості. Хліб із запахом цвілі не лише псує сімейний сніданок, а і шкодить здоров’ю. Один з наших постійних читачів у Маріуполі Микола Лінник, зателефонувавши до редакції, попросив на сторінках газети порушити проблему якості хліба другого сорту, який продається у торговельних точках міста.

 

— Учора купив хліб, поклав у холодильник, а вранці ним поснідати вже неможливо: має неприємний запах, — з гіркотою каже читач.


Вирішив з’ясувати питання якості хліба в інших покупців.


«Хліб нічного випікання намагаюся не купувати: це гроші, викинуті на вітер, від такого продукту відвертається навіть домашній пес», — сказала наша читачка Валентина Іванівна. Вона мешкає в густонаселеному районі міста й згадує, що поруч колись був потужний хлібозавод. До якості продукції й асортименту в цієї родини претензій не було. Сьогодні на місці колишнього підприємства — лише руїни.


«Хліб другого сорту неможливо їсти: хтозна, що в ньому. Хоча в країні, де стільки вирощують пшениці, хліб для українців можна було б випікати безплатно, як, наприклад, безоплатно одержують газ чи електроенергію громадяни Туркменістану», — вважає Валентина Петрівна, що проживає у центральному районі міста.


«Коли сідаю за обідній стіл, мене увесь час переслідує запах домашнього хліба на молочній сироватці, — зізнався маріуполець Микола Петрович. — Ми тоді жили в невеликому селі поблизу міста, де не було навіть сільмагу. Хліб для родини пекли вдома. Це була ціла наука. Спочатку мама готувала опару: для цього бралися пелюстки дикого хмелю, просівалися пшеничні висівки, потім усе змішувалося з молочною сироваткою. Опару ставили в тепле місце. Коли вона підходила, мама додавала до неї просіяне борошно й замішувала тісто. До моїх обов’язків входило підготувати дрова й розтопити піч. Тільки-но білів звід печі, топити припиняв, а коли жарини від дров починали темніти, мама у піч ставила вже підготовлені форми з тістом».


«У хаті під час випікання хліба панувала тиша. Через деякий час мама з печі діставала ароматні короваї. Їх клали на стіл і накривали чистим рушником. Навіть великій родині випічки вистачало на тиждень», — згадує співрозмовник.


Із чотирьох хлібозаводів великої компанії, що колись працювали в приморському місті, залишився один. Та й той функціонує не на повну потужність: випікає 29 тонн продукції на добу за потенційної потужності в 50 тонн.

Місце на ринку захопили виробники із сусідніх міст і районів, а також невеличкі приватні пекарні. Продукцію привозять навіть за сотні кілометрів. Незважаючи на конкуренцію, якість хліба залишає бажати кращого, стверджують маріупольці.


Замість роботи на якість виробники наполегливо рекомендують зберігати їхню продукцію в холодильнику. Із цим не згоден наш читач В’ячеслав Дмитрович: «Необхідно, щоб на хлібозаводі суворо дотримувалися стандартів ДСТУ. Хліб категорично забороняється запаковувати в целофанові пакети. Він має зберігатися тільки в дерев’яних хлібницях і накриватися бавовняною серветкою».


Читачі сподіваються, що їхні побажання знайдуть об’єктивну оцінку у виробників «продукту №1».

Маріуполь
Донецької області.