Укр | Рус
Укравтодор: дороги державного значення розчищено Головним храмом єдиної помісної церкви України стане Софійський собор Гуртожитки Київського політехнічного інституту стануть теплими. А комуналка зменшиться Плавання. Романчук виграв чемпіонат світу з рекордом! Сьогодні окупанти вели обстріл з гранатометів та великокаліберних кулеметів в районі Чермалика На Прикарпаття повернулося Галицьке Євангеліє 1144 року США знову закликали Німеччину відмовитися від "Північного потоку-2" Баскетбол. Стали відомі чвертьфіналісти Кубка країни Укрзалізниця відкрила продаж квитків на п’ять додаткових поїздів, що курсуватимуть в період новорічно-різдвяних свят Біатлон. Першими стартували жінки «Українська Держава - буде, Українська Церква - буде!» - Голова Верховної Ради України Андрій Парубій взяв участь у Помісному Об'єднавчому Православному Соборі Австрійські діти відправили своїм ровесникам в Україні різдвяні подарунки Галич готовий зустріти святого Миколая Небезпечну «спадщину» виявили рівненські піротехніки на узбіччі траси Проїзд дорогами державного значення Прикарпаття забезпечено
Загрузка...
На головну
19.11.2016

Сто доларів за годину, або Парашут для обділених любов’ю

Ельвіра Загурська.

Прем’єра вистави «Замовляю любов...» у Сумському академічному театрі драми та музичної комедії ім. М. С. Щепкіна є ювілейним — десятим — зверненням до однойменної п’єси сучасного драматурга Тетяни Іващенко. Вистави за п’єсою «Замовляю любов» поставлені в театрах Києва, Львова, Житомира, Ніжина, Дрогобича, Луцька, Вінниці, нещодавно відбулася гучна та резонансна прем’єра в Запорізькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. В. Г. Магара.

 

Тематика п’єси і вистави Сумського театру вирішені в жанрі ліричної комедії. Цей легкий жанр цілком передбачувано спрямований на зацікавленість глядача, а підзаголовок вистави — «Історія, яка може статись з кожним» — надає режисерові додаткові можливості для інтерпретації. Це може бути історія Віри Миколаївни (виконавиця головної ролі та режисер вистави — заслужена артистка України Олена Зарицька) — історія самотньої жінки, яка відчайдушно намагається переконати всіх у тому, що вона кохана, самодостатня й щаслива, тоді як донька з онукою живуть в Парижі, а чоловік-депутат покинув її заради молодої суперниці. Це може бути й історія Кирила (Артем Кнопік) — молодого чоловіка, котрий видає себе за жиголо, який уперше в житті закохався і знайшов сенс власне цього самого життя, а насправді є аферистом, який розводить на гроші багатих жінок. Це навіть може бути історія Надії (Вікторія Рашевська-Горбань) — за її ж словами, «партнера по бізнесу» Кирила, організаторки й ідейного натхненника всіх афер, яка вдає бідну, але чесну перукарку з двома дітьми і за сумісництвом — дружину Кирила. Але в усіх цих можливостях тема любові була би провідною: любові, що надіється, все вибачає і ніколи не припиняє бути любов’ю; любові, приреченої на зраду; любові, нездатної навіть народитися.


В інтерпретації Олени Зарицької чітко простежується зазначений жертовний варіант любові. Її героїня — вже немолода жінка, яка бачить те, що хоче бачити, незважаючи на очевидність зворотного. Ну як можна не повірити словам: «Вам соромно зізнатися, що ви шукаєте тепла, потребуєте пестощів. Я вилікую вашу душу ніжністю», «Ви заворожили мене... Я шаленію!», «Ви маленька моя, примхлива дівчинка. Вас пестили дорогими іграшками, але залишили без ніжності». Адже бувають дива, чому ж вони не можуть статися із нею? Тим більше, що, за дивним збігом обставин, у квартирі Кирила так само цвіте кактус і така сама ваза на підлозі, як і у Віри Миколаївни; він так само обожнює Шопена і Пастернака, і навіть здійснив мрію головної героїні, яку та не наважилася втілити, — стрибнути з парашутом. «Ти врятувала мені життя, Віро! Ось він, наш парашут. Один на двох!» Ну як можна заборонити собі бути щасливою — можливо, востаннє в житті пізнавши справжнє кохання... Це вже пізніше вона здогадається, що Кирило «віддзеркалював», дізнавшись від Надії особливості її характеру, звички та вподобання, що він був просто вмілим маніпулятором. Але... Останніми словами Віри Миколаївни є: «Я... ні про що не жалкую. Чи був він щирий зі мною? Хіба це має значення? Я любила його... Я з ним була щаслива»...


Можливість прощення — головний подарунок, зовсім не потрібний головному героєві, але, безсумнівно, так потрібний глядачеві для ствердження віри у те, що кохання — справжнє, чисте, вірне, самовіддане — є, і воно не обов’язково повинне завершитись як у казці: «Жили довго й щасливо та померли в один день». Важливіше інше: коли цей день прийде, знати, що кохання було, і бути вдячним за це.
Чи потрібно додавати, що п’єса «Замовляю любов» буде актуальною завжди, і ця вистава посяде своє місце у ряді гучних прем’єр Сумського театру.



Суми.

 

Олена Зарицька та Артем Кнопік у виставі «Замовляю любов...».


Фото з архіву театру.

Всі статті рубрики На головну