Укр | Рус
Пентагон відновив польоти 80% літаків F-35 після катастрофи в вересні Бойовики знову обстрілювали позиції ООС: поранено ще одного військового Болгарія не буде брати участі у "Євробаченні-2019" "Укрзалізниця" замовила собі російської фанери на 14 мільйонів У Польщі очікують на напруги у відносинах з Україною найближчим часом У Києві відреагували на рішення РПЦ: Синод йде шляхом Кремля і самоізоляції Трамп відправляє держсекретаря до Саудівської Аравії Україна не хоче асимілювати угорців з Закарпатської області - Клімкін На Хмельниччині затримали 30 чоловік, які намагалися захопити аграрну компанію У понеділок в зоні ООС загинув один військовий, двох поранено РПЦ розриває спілкування з Константинопольським патріархатом Клімкін сподівається на прийняття Радою ЄС санкцій у сфері кібербезпеки В Азовському морі стався землетрус У Петрушині відкрили дошку Петруші Стабілізація ситуації навколо Ічні триває
Загрузка...
На головну
19.11.2016

Сто доларів за годину, або Парашут для обділених любов’ю

Ельвіра Загурська.

Прем’єра вистави «Замовляю любов...» у Сумському академічному театрі драми та музичної комедії ім. М. С. Щепкіна є ювілейним — десятим — зверненням до однойменної п’єси сучасного драматурга Тетяни Іващенко. Вистави за п’єсою «Замовляю любов» поставлені в театрах Києва, Львова, Житомира, Ніжина, Дрогобича, Луцька, Вінниці, нещодавно відбулася гучна та резонансна прем’єра в Запорізькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. В. Г. Магара.

 

Тематика п’єси і вистави Сумського театру вирішені в жанрі ліричної комедії. Цей легкий жанр цілком передбачувано спрямований на зацікавленість глядача, а підзаголовок вистави — «Історія, яка може статись з кожним» — надає режисерові додаткові можливості для інтерпретації. Це може бути історія Віри Миколаївни (виконавиця головної ролі та режисер вистави — заслужена артистка України Олена Зарицька) — історія самотньої жінки, яка відчайдушно намагається переконати всіх у тому, що вона кохана, самодостатня й щаслива, тоді як донька з онукою живуть в Парижі, а чоловік-депутат покинув її заради молодої суперниці. Це може бути й історія Кирила (Артем Кнопік) — молодого чоловіка, котрий видає себе за жиголо, який уперше в житті закохався і знайшов сенс власне цього самого життя, а насправді є аферистом, який розводить на гроші багатих жінок. Це навіть може бути історія Надії (Вікторія Рашевська-Горбань) — за її ж словами, «партнера по бізнесу» Кирила, організаторки й ідейного натхненника всіх афер, яка вдає бідну, але чесну перукарку з двома дітьми і за сумісництвом — дружину Кирила. Але в усіх цих можливостях тема любові була би провідною: любові, що надіється, все вибачає і ніколи не припиняє бути любов’ю; любові, приреченої на зраду; любові, нездатної навіть народитися.


В інтерпретації Олени Зарицької чітко простежується зазначений жертовний варіант любові. Її героїня — вже немолода жінка, яка бачить те, що хоче бачити, незважаючи на очевидність зворотного. Ну як можна не повірити словам: «Вам соромно зізнатися, що ви шукаєте тепла, потребуєте пестощів. Я вилікую вашу душу ніжністю», «Ви заворожили мене... Я шаленію!», «Ви маленька моя, примхлива дівчинка. Вас пестили дорогими іграшками, але залишили без ніжності». Адже бувають дива, чому ж вони не можуть статися із нею? Тим більше, що, за дивним збігом обставин, у квартирі Кирила так само цвіте кактус і така сама ваза на підлозі, як і у Віри Миколаївни; він так само обожнює Шопена і Пастернака, і навіть здійснив мрію головної героїні, яку та не наважилася втілити, — стрибнути з парашутом. «Ти врятувала мені життя, Віро! Ось він, наш парашут. Один на двох!» Ну як можна заборонити собі бути щасливою — можливо, востаннє в житті пізнавши справжнє кохання... Це вже пізніше вона здогадається, що Кирило «віддзеркалював», дізнавшись від Надії особливості її характеру, звички та вподобання, що він був просто вмілим маніпулятором. Але... Останніми словами Віри Миколаївни є: «Я... ні про що не жалкую. Чи був він щирий зі мною? Хіба це має значення? Я любила його... Я з ним була щаслива»...


Можливість прощення — головний подарунок, зовсім не потрібний головному героєві, але, безсумнівно, так потрібний глядачеві для ствердження віри у те, що кохання — справжнє, чисте, вірне, самовіддане — є, і воно не обов’язково повинне завершитись як у казці: «Жили довго й щасливо та померли в один день». Важливіше інше: коли цей день прийде, знати, що кохання було, і бути вдячним за це.
Чи потрібно додавати, що п’єса «Замовляю любов» буде актуальною завжди, і ця вистава посяде своє місце у ряді гучних прем’єр Сумського театру.



Суми.

 

Олена Зарицька та Артем Кнопік у виставі «Замовляю любов...».


Фото з архіву театру.

Всі статті рубрики На головну