Він не просто знає, з ким воюють наші хлопці на сході — два роки тому сам добровольцем пішов захищати Батьківщину від вчорашнього брата, нині агресора, а згодом неодноразово вже у новій для себе якості приїжджав туди. Він на власні очі бачив військові квитки та водійські права вояків Російської Федерації, їхні годинники та індивідуальні пакети, на яких написано «Армия России» і навіть сфотографував усі ці докази. Він не тільки бачив усе це, а й був присутнім на допиті російських військових, кожен з яких розповідав, наче під диктовку записану і вивчену, однакову легенду.
Він — це капелан і тактичний медик Роман Басанський (на знімку) з Верхівцевого Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Власне, цей молодий чоловік має шість військових спеціальностей. Зрозуміло, що опанувати їх пану Роману випало не зразу. Просто два роки тому, коли він разом зі своїми двома товаришами вирішив іти воювати в зону АТО, для нього все тільки розпочалося, адже його служба там триває і досі. Щоправда, тепер Роман Васильович їздить на схід час від часу, наче у відрядження. Але чи можна назвати відрядженням його роботу на війні?
...Вересень 2014-го. Роман повідомляє про своє рішення дружині і просить дітей, щоб слухали маму, в усьому їй допомагали і молились за його благополучне повернення додому. Як людина глибоко віруюча цей чоловік, ідучи на війну, готовий до того, що його можуть убити. Саме тому як справжній християнин він смерті не боїться. Перебуваючи на сході в складі батальйону «Дніпро-1» як міліціонер і стрілець він набуває ще й спеціальності мінометника.
— Наче вчора були активні бойові дії за донецький аеропорт, а ми ж тримали дорогу туди, — пригадує Роман Басанський. — Було дуже гаряче! Інколи через постійні обстріли ми по тижню сиділи майже на одному галетному печиві, мали на чому закип’ятити чаю, але часто не мали для цього часу.
Не дивно, що дружина Юлія з тривогою і надією очікувала рідких телефонних дзвінків від чоловіка. Якось, коли Роман не виходив на зв’язок кілька днів поспіль, стривожена останніми почутими і прочитаними в Інтернеті новинами, вона підняла на ноги його побратимів із «Дніпра-1» і журналістів. Коли дізналась, що в батальйоні на сході все нормально, заспокоїлась.
Служба добровольцем у старшого сержанта Басанського тривала шість місяців, оскільки він травмував собі спину. Кілька років тому чоловіку довелось через проблеми з хребтом піти з роботи на залізниці. Тоді він зайнявся спеціальними вправами і з часом забув про болі, а от коли в АТО щодня доводилось носити на собі важку амуніцію, проблеми із здоров’ям з’явились знову. До всього додалось ще й те, що в Пісках він отримав компресійну травму, завдану вибуховою хвилею розірваної міни. Тож він був змушений залишити службу в батальйоні «Дніпро-1».
Ще в Пісках пан Роман зустрівся з хлопцями, які були капеланами. На той час він навіть не знав такого слова. Саме від військових священиків отримав запрошення стати одним із них.
Спеціальні курси за стандартами НАТО в Києві — і от він знов серед наших вояків, тільки вже у новій якості. Р. Басанський стає не тільки капеланом міжконфесійного батальйону, а й тактичним медиком, котрий надає першу допомогу пораненим просто на полі бою. Тепер він розуміє, що наші втрати на війні — нерідко від незнання того, як допомогти собі під час поранення. Йому неодноразово доводилося проводити просто на передовій заняття з тактичної медицини, бо в декого з бійців не було аптечок або вони були, та не було необхідних знань.
Цікаво, що коли починався бій, капелана Басанського хлопці щоразу відправляли в підвал, але він цього не робив. То для них було дуже важливо, що він завжди поряд із ними, в будь-який момент може підтримати морально і фізично.
— Капелани не тримають зброю в руках, ми не воюємо, і навіть якщо потрапляємо в полон, то згідно з Женевською конвенцією не є полоненими, — пояснює пан Роман. — Але це — не в нашій ситуації: нині за живого капелана вороги дають 5 тисяч доларів.
Надавати медичну допомогу йому доводилось і мирному населенню. Мабуть, ніколи не зітреться з пам’яті випадок із місцевим дідусем-сепаратистом, котрий дістав поранення в грудну клітку і в голову. Наші хлопці просили тоді Романа не йти до нього, але він пішов, бо по-іншому вчинити просто не міг. Пан Роман поговорив з ним, помолився за нього, і старенький вижив, хоча рани мав загрозливі для життя.
Піски, Водяне, Тоненьке, Опитне, Гранітне, Маріуполь, Широкине — по-справжньому спекотні місця, де йому довелось бувати поряд із нашими військовими. Із спеціальними пропусками, де стоять печатки церкви і Міністерства оборони, чоловік має право слідувати за Збройними Силами всюди. Тому за час своїх відряджень з багатьма організаціями довелося співпрацювати, налагодити тісні зв’язки з чималою кількістю людей.
Відрядження на схід капелана і тактичного медика з Верхівцевого стають можливими завдяки підтримці небайдужих людей, волонтерів. Щоразу по поверненні Роман Басанський відчуває велике моральне виснаження, але віра і родина дарують йому втрачені сили.
— Нелегко доводиться і моїй дружині Юлії, але вона добре мене розуміє і поділяє мої погляди, — зізнається Роман Васильович. — І хоч відчуваю проблеми зі здоров’ям, став швидше втомлюватися, але щораз їду на схід, бо мені шкода наших хлопців. Дивлюсь на них: це — теж чиїсь чоловіки і батьки, котрі залишили свої сім’ї, тож чому вони повинні тут бути, а я — ні? І це мене завжди мотивує знову їхати до побратимів, котрі стримують загарбників там, щоб вони не просунулися сюди.
Дніпропетровська область.
Фото надано Романом Басанським.
