«Коперник за наших умов ніколи не став би навіть молодшим науковим співробітником. От вигадали нові вимоги для здобувачів учених звань і наукових ступенів. Треба мати засвідчені міжнародним сертифікатом знання з англійської. Треба мати певну кількість публікацій у міжнародних наукометричних журналах. А Коперник за життя опублікував лише одну наукову працю — книгу «Про обертання небесних сфер», та й ту за кілька днів до смерті», — каже заступник директора Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна Національної академії наук України Олександр Кендзера (на знімку). Наші державні мужі неспроможні об’єктивно оцінити внесок українських вчених у науку. Зате завжди готові виправдати критичне зменшення фінансування галузі з державного бюджету, яке примушує країну поринути в середньовіччя...

 

Дослідник, який не отримує гідної зарплати, навряд чи буде вдень і вночі думати про розв’язання складної наукової проблеми. Якщо йдеться про молодшого наукового співробітника, то на руки разом з усіма доплатами він отримує майже три тисячі гривень. Обіцяне урядом підвищення мінімальних зарплат без адекватного збільшення фінансування академічних інститутів матиме «побічний ефект» — чергову хвилю скорочень або поширення прихованого безробіття. Наші науковці вже й нині працюють не повний робочий тиждень, з відповідним зменшенням виплат.


Інститут вивчає проблеми сейсмічної небезпеки на території нашої країни, надає відповідні експертні висновки під час проектування і будівництва у проблемних зонах, знімає «кардіограму Землі» на українських сейсмостанціях. Його фахівці визначали параметри, необхідні для проектування і зведення нового безпечного конфайменту над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС. Між іншим, п’ята частина території України є проблемною через можливі землетруси, а техногенно небезпечних об’єктів вистачає скрізь.


«Держава не ставиться до науки як до пріоритетної галузі», — каже Олександр Кендзера. Вчені вже трохи заздрять поліцейським — ті мають досить високі зарплати, а також священикам, які (себто церкви, а не окремі служителі культу) користуються пільгами на оплату «комуналки».


«Лише по фонду оплати праці нашому інституту до кінця року не вистачає 30—40 відсотків, — додає Олександр Кендзера. — Співробітники працюють чотири робочі дні на тиждень замість п’яти. На комунальні послуги виділених з держбюджету ресурсів теж бракує — тарифи, як відомо, значно зросли. За воду, тепло, світло інститут доплачує із зароблених власними зусиллями коштів — від здачі в оренду приміщень та від виконання замовлень господарюючих суб’єктів, зокрема, атомних станцій».


Десять-п’ятнадцять років тому інститут та його регіональні підрозділи мали 800 співробітників, нині — майже 200. «Протягом минулого року ми скоротили 38 працівників. Якщо скорочувати знову й знову, аж доки не залишиться обмежена кількість видатних учених, то хто виконуватиме технічну роботу? Для забезпечення досліджень потрібні інженери, водії, допоміжний персонал. Маємо спостерігати за геофізичними полями, вивчати глибинну будову Землі. А це неможливо без польових досліджень. Без автомобілів, бензину, відповідної апаратури, на яку, до речі, хронічно бракує коштів», — нагадує Олександр Кендзера.


А тут ще й наші митники до вчених «не рівно дихають». Інститут геофізики має отримати в подарунок дорогу сейсмоапаратуру із США, з Ліверморської лабораторії. «Але спочатку доведеться сплатити чимале мито. Теоретично можна «пробити» собі пільги і не платити. Але на практиці це складно здійснити. Потрібна купа паперів», — каже Олександр Кендзера.


Під час нещодавніх парламентських слухань щодо фінансування освіти і науки перший віце-президент НАНУ Антон Наумовець відзначив: три чверті наявного в академічних інститутах обладнання використовують понад 20 років, а централізовану закупівлю нового та модернізацію застарілого зупинено ще 2011 року. Критичне скорочення фінансування науки загрожує ліквідацією наукових шкіл, остаточною втратою висококваліфікованих кадрів, згортанням фундаментальних та прикладних досліджень, що мають живити новими ідеями і розробками високотехнологічні галузі виробництва та оборонку.


Галузь потерпає не тільки від скорочення державної підтримки, а й від шаленої інфляції, яка «з’їдає» наявні ресурси. Фінансування Національної академії наук України за рахунок коштів загального фонду держбюджету за останні чотири роки скоротилося майже на чверть і нині у доларовому еквіваленті дорівнює бюджету одного середньоєвропейського університету. «Це не забезпечує навіть наших мінімальних потреб: на зарплату, комунальні послуги, енергоносії і, в підсумку, на проведення сучасних наукових досліджень», — констатував Антон Наумовець.


Тим часом у сусідніх Польщі, Румунії, Чехії та Словаччині обсяг видатків на одного наукового співробітника є вищим у 3—10 разів. Наші вчені охоче працевлаштовуються за кордоном.
Починаючи з 1991 року кадровий склад академії скоротився більш як утричі, і нині в Україні кількість наукових працівників на тисячу працюючих удвічі менша, ніж у країнах ЄС. «За цим показником ми вже поступаємося Албанії», — з гіркотою відзначив Антон Наумовець.


«На жаль, ми не бачимо перспективи покращання нашої фінансової ситуації в наступному році, — сказав Антон Наумовець. — У проекті бюджету на 2017-й, що нині готується в Верховній Раді до другого читання, обсяг фінансування становить 2 мільярди 637 мільйонів гривень. Це менше за обсяг 2013 року, і навіть неповністю забезпечує анонсоване збільшення з 1 січня наступного року мінімальної зарплати на основі єдиної тарифної сітки».


Не кращою є ситуація в університетській науці. Директор Науково-дослідного інституту фізики Одеського національного університету імені Мечникова Григорій Драган під час парламентських слухань поскаржився, що після реорганізації інститут позбавили статусу юридичної особи і, головне, базового фінансування. Нині він має лише дев’ять ставок.


Запроваджуючи фінансування досліджень на конкурсних засадах, уряд має зберегти базове фінансування наукових установ, вважає Григорій Драган. «Наукові установи, зокрема університетські, мають фінансуватися за рахунок бюджетних коштів, причому не менше як 50 відсотків фінансування має бути базовим, — переконував він. — Це єдине, що може зберегти наші молоді кадри. Тому що вони після Нового року пишуть заяву на звільнення, а потім чекають, зарахують їх чи не зарахують...».


Провідні наукові товариства у Німеччині (Макса Планка, Фраунгофера) майже на 90 відсотків фінансуються з державного бюджету, наголосив він. «Аналогічна ситуація у Франції, — каже Григорій Драган. — У Європейському Союзі, на відміну від України, під час кризи бюджетні видатки на цю галузь збільшують, бо їх уряди усвідомлюють переваги наукового розвитку країни».

 

ДослІвно

Голова профспілки працівників НАН України Анатолій Широков:

 

У прикінцевих положеннях Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» передбачено, що з 1 січня 2017 року посадовий оклад молодшого наукового співробітника має зростати так, щоб з 1 січня 2020 року зрівнятися з подвійною середньою зарплатою у промисловості. Нині він більш ніж утричі менший. Однак проект закону про державний бюджет на 2017 рік перешкоджатиме реалізації позитивних зрушень (якщо видатки на науку збережуть у поточній редакції). У ньому не враховано пропозицію Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти щодо поетапного збільшення фінансування науки й визначення обсягів видатків на неї у 2017 році на рівні 0,5% ВВП, або 12,9 млрд. грн. Автори законопроекту не взяли до уваги навіть значно скромніші мінімальні запити національної і галузевих академій наук. Збільшення з 1 січня 2017 року мінімальної зарплати до 3200 грн. потребує додаткових видатків на фінансування наукової сфери. Додаткові витрати на діяльність академії в цьому разі мають становити 680,9 млн. грн., із них 494,7 млн. грн. — на забезпечення фонду оплати праці співробітників НАНУ.



Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА (з архіву «Голосу України»).