У Німеччині обрали нового президента. Ним став соціал-демократ Франк-Вальтер Штайнмаєр — колишній міністр закордонних справ у коаліційному уряді Ангели Меркель.
Пан Штайнмаєр добре відомий в Україні. Міністром закордонних справ Німеччини він був двічі — кожного разу, коли соціал-демократи отримували на виборах до парламенту країни — бундестагу — достатню кількість голосів, щоб претендувати на роль партнера у правлячій коаліції з християнськими демократами, він незмінно брався за кермо зовнішньополітичних справ.
А нині йому доведеться тримати штурвал значно більшого й відповідальні-шого корабля. Наскільки це непросто, свідчить хоча б той факт, що кілька президентів ФРН не схотіли балотуватися на другий строк, як, наприклад, попередник Штайнмаєра Йоахім Гаук, а деякі достроково переривали свою каденцію, як Горст Келер. І це при тому, що функції президента багато в чому мають представницький характер, а головний тягар управління падає на федерального канцлера.
Федеральний президент Німеччини не обирається прямим голосуванням. Це робить Федеральне зібрання — конституційний орган, що його скликають спеціально для цієї мети. До його складу входять депутати бундестагу й така сама кількість делегатів, що їх обирають земельні парламенти згідно з принципами пропорційності. Федеральний президент обирається більшістю голосів строком на п’ять років. Переобрання дозволяється один раз.
Протягом останнього десятиліття федеральні президенти недовго затримувалися на цій посаді. Переобраний на другий строк у 2009-му президент Горст Келер несподівано рік по тому подав у відставку через нешанобливі висловлювання про нього журналістів. Наступник Келера на посаді президента Крістіан Вульф, який здобув перемогу над своїм конкурентом Йоахімом Гауком лише з третього разу, був невдовзі змушений подати у відставку через обвинувачення у корупції та спробах вплинути на пресу. Пізніше багато обвинувачень було знято в результаті судових розслідувань, але присмак, як в анекдоті, залишився, поклавши край блискучій політичній кар’єрі Вульфа.
П’ять років тому федеральним президентом став конкурент Вульфа на попередніх виборах Йоахім Гаук — протестантський пастор, один із лідерів правозахисного руху в НДР і перший керівник створеного після об’єднання двох Німеччин відомства, що займалося дослідженням архівів міністерства державної безпеки НДР Штазі. Але й Гаук, який мав безсумнівну підтримку в суспільстві, вирішив залишити свою відповідальну посаду й не балотуватися на другий строк.
Постало питання про наступника. І річ не в тому, що в Німеччині бракувало кандидатів. Людей заслужених, авторитетних, з бездоганною репутацією у цій країні достатньо. Взяти хоча б Гезіне Шван, корінну берлінку, соціал-демократку й колишнього президента Європейського університету «Віадріна» у Франкфурті-на-Одері. За її плечима вже дві спроби боротьби за президентську посаду, але, як ми знаємо, невдалі.
Цього разу правляча коаліція розглядала також кандидатуру Андреаса Фосскуле — голови Федерального конституційного суду Німеччини.
Зупинились, врешті-решт, на Ф.-В. Штайнмаєрі, він здобув перемогу в уже першому турі, хоча інші партії Німеччини також висунули своїх кандидатів.
Новий федеральний президент — людина досвідчена й популярна. Він прекрасно знає не лише міжнародну проблематику. Будучи багато років членом кабінету, а в першій своїй міністерській каденції — ще й віце-канцлером, він знайомий з внутрішньою ситуацією у країні, як то кажуть, «з перших рук». Якби його не обрали президентом, він був би серйозним конкурентом нинішнього канцлера Ангели Меркель на наступних виборах до бундестагу, що мають відбутися у вересні цього року. Як зазначають оглядачі, шанси в нього у цьому випадку були б дуже непогані.
Ангела Меркель безперечний лідер канцлерських перегонів. Але є Мартін Шульц — соціал-демократ, тепер уже колишній голова Європарламенту, який спеціально залишив свою посаду, щоб стати кандидатом у канцлери від Соціал-демократичної партії Німеччини.
Марія КОПИЛЕНКО,
директор Інституту проблем Німеччини,
заслужений журналіст України.
