Віктор Єганов уже два десятиліття живе у Фінляндії, де виросли і здобули вищу освіту дві його доньки, де досконало вивчив фінську мову, що тепер за вимовою його і не відрізниш від корінного мешканця країни Суомі. Працює за фахом — лікарем.

А побачив світ він на сонячній Миколаївщині в родині журналістів, де завжди шанувалося українське слово.

І перша його поетична книжка «Всім, хто має в душі вишиванку» вийшла в доволі популярному донедавна столичному видавництві «Дніпро», де за радянських часів друкували вітчизняну й зарубіжну класику. Ось чому на презентації збірки, яка відбулася у Музеї гетьманства, хтось із промовців жартома зауважив, що її автора відтепер можна вже називати класиком.

Жарт жартом, але книжка       В. Єганова доволі розмаїта і за тематичними обширами, і за версифікаторськими пошуками. Приємно відзначити, що автор не обмежується традиційними віршованими формами, а прагне вибудовувати різну архітектоніку поетичного рядка, не забуваючи й про верлібр.

Поетична ластівка «Всім, хто має в душі вишиванку» — це вісім розділів. Уже самі їх назви виразно засвідчують тематичні уподобання В. Єганова: «Слова скінчились», «Щодня виганяйте із себе чорта», «Довгожданиця світу», «Бог наливає по вінця» тощо. Окреме місце в книзі посідає міська поема «Нічна джаз-кав’ярня».

Ліричний герой В. Єганова з виразним патріотичним обличчям займає чітку громадянську позицію: «За цю державу не підставиш груди, То житимеш у злішій і дикішій».

Не мовчати — це принципова позиція ліричного героя Віктора Єганова. Що змушує його так чинити? Страх.

То лютий страх лишитися рабом,

Якого зневажають пси і свині,

Що поховають з рабським

ланцюгом

І смугами гарапника на спині.

Як на мене, то поезії з цього розділу «Ще не час тобі, друже!» (присвята світлій пам’яті композитора Володимира Івасюка), «Заспівай мені, мила» — уявний монолог вбитого українського вояка на східних теренах нашої країни і «Благословення», адресоване Дмитрові — братові автора, є найвиразнішим відображенням творчого почерку Віктора Єганова, його поетичного стилю. Бо в них, як і в багатьох інших його творах, пульсує думка, вбрана у привабливі шати образності, озивається мелос української пісні і, що найголовніше, — тут маємо нашу національну ідентичність, тут дихає вільний, ніким не скорений український дух.

 То ліричний герой, немов сурмач на полі бою, закликає нас, українців, до мобілізованості, до витривалості, до єдності, без чого неможливо перемогти ворога, який відверто зазіхнув на нашу свободу.

То журливо-печальний за людськими втратами після чергового побоїща на донецькому напрямку, як у поезії «Неба червону вирву...»: «Друзі зберуться на требу сумно співати «Качу». В мене вдивляється небо... Я його вже не побачу».

А то буквально купається у слові, насолоджується ним, як збитошними теплими обіймами весняного вітру. Що особливо відчутно у музичних інтонаціях «Довгожданиці світу»:

Першоквітниця.

                Пролісківниця.

Потеплілого сонця обітниця.

                Несміливих пробуджень

 доба.

Всім на радість засватана горлиця,

                Незліченних скарбів

                Даросховиця,

                Юна провесна

                Майже беззахисна,

Як благання,

                Мов тиха мольба.

Що стосується подальшого творчого зростання автора книжки «Всім, хто має в душі вишиванку», то хочеться йому побажати ще більше насичувати неповторними барвами образну палітру віршів. Як і надалі уникати трафаретної прозаїчності, шукати тугу композиційну зав’язь кожного вірша через смислові й образні можливості.

Ось такий він, Віктор Єганов — український поет з далекої і романтичної країни Суомі. А ще — співзасновник і донедавна голова Товариства українців у Фінляндії, волонтер тамтешніх добродійних організацій, які активно допомагають Україні.

Володимир ВИТВИЦЬКИЙ.