Які уроки слід винести нинішньому поколінню українців та сучасним політикам з історичних подій 100-річної давнини? Чи варто так широко відзначати 100-річчя Української революції, споруджувати пам’ятники Петлюрі та іншим діячам того часу? Ці запитання адресували парламентаріям.

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ:

— Головний урок, який маємо винести, — ми повинні зробити все, щоб українська державність не зникла від навали окупантів, як це сталося наприкінці українських визвольних змагань 1917—1920 років. А нині важливо вшанувати тих українських героїв, українських політичних діячів, які творили основи української державності на початку ХХ століття, які вже тоді засвідчили, що Україна має бути країною демократичною, розуміли, що Україна об’єднує людей різних національностей, підтримували українську культуру, науку. Хоч які були тоді між ними стосунки — між Грушевським, Петлюрою, Винниченком спочатку, Скоропадським потім, — усе-таки кожен із цих історичних діячів вніс багато у становлення української державності. І наше завдання — гідно їх вшанувати.

Потрібно витрачати кошти на створення нових українських музеїв, де б молоді українці вивчали історію своєї країни. Цього ще немає. Нещодавно я бачив проект завершення будівництва музею Пілсудського, який у ті самі часи керував Польщею, — це блискучий музей, і кожен поляк знає, хто такий Пілсудський, що він робив. Так само, як і знають його політичних суперників. І хоча в нас є три музеї Грушевського — в Києві, Львові та Криворівні, — але вони перебувають у такому стані, що не дуже багато українських школярів у цих музеях бували і не дуже їм хочеться туди йти. Держава має приділити увагу музеям визначних історичних діячів, і це ті гроші, які не витрачаються марно. Бо, по суті, це інвестиція в наше майбутнє, в патріотизм людей, які будуватимуть Україну в майбутньому.

Володимир ЛИТВИН:

— У мене є така публікація «Незасвоєні уроки історії». На жаль, крок за кроком ми повторюємо ті самі помилки, які призвели до зруйнування тодішньої спроби витворити Українську державу. І в зовнішній, і у внутрішній політиці, і в стосунках з українськими сусідами — це все те, що призводить до нинішньої драматичної ситуації.

На жаль, на історичних помилках ніхто не вчиться. І взято однобічний підхід — відбуваються ритуальними заходами, відзначення цієї дати та інших подій історичного виміру віддано на відкуп одній структурі. А вчені Національної академії наук, загалом академічне співтовариство, відсторонені від цієї роботи. Свого часу я передавав Президентові України в неофіційному порядку низку пропозицій, у тому числі й щодо того, які заходи необхідно здійснити для відзначення сторіччя Української революції. Але, на жаль, вони були препаровані й подані як ініціатива однієї структури. Такий звужений підхід на догоду політичному моменту та політичній кон’юнктурі призводить до того, що відкидається не лише інтелектуальне середовище, а й частина суспільства.

Вадим ДЕНИСЕНКО:

— Один із головних уроків Української революції — як побороти нерішучість. Під час так званого повстання в Арсеналі Центральна Рада досить довго засідала і думала, що ж робити: розстрілювати більшовиків-заколотників чи ні, бо вони ж українці, не можна в них стріляти. І тоді один із робітників, членів Центральної Ради, піднявся і сказав: а яка різниця, українці чи не українці. Вони є зрадниками, які виступають проти української держави. І після цього упродовж кількох годин заколот було придушено і Київ звільнено від більшовиків. Не потрібно боятися бути рішучим у потрібних моментах.

Другий урок — знамениті історії про сварки між собою. Не можна об’єднуватися лише перед розстрілом. Треба об’єднуватися значно раніше. Це два головні уроки, які потрібно винести.

Повернення тимчасово окупованих територій неможливе без військових операцій. Тому останнім часом мене дуже дратують розмови псевдоаналітиків, котрі починають кричати: чи є у вас план повернення Криму? Чи є план повернення Донбасу? Так, він є. Це війна. Ми повинні готуватися до війни для повернення цих територій. Крапка. Не потрібно брехати самому собі.

Чи є потреба встановлювати нині пам’ятники Петлюрі та іншим історичним особам того періоду, перейменовувати вулиці? Будь-який пам’ятник — це зміна символічного простору. Декомунізація чим хороша — нині вже ніхто не пам’ятає в Києві, де була вулиця Жаданівського чи Рози Люксембург. Тільки люди старшого покоління, котрі народилися в Києві. І це чудово. Потрібно ставити пам’ятники, змінювати таблички і вибивати з голови радянське минуле.

Ігор ЛУЦЕНКО:

— Варто було б відзняти фільм про тодішні події — як виносили Грушевського німецькі солдати разом зі стільцем. От Європа, як вона себе поводить із нами, і так завжди було. Нам потрібно усвідомити: поки не почнемо поважати самих себе, не змусимо й інших нас поважати. Я був свідком таких речей 22 лютого 2014 року, коли до нас приходять міністри іноземних справ і кажуть: давайте підписуйте капітуляцію з Януковичем. Це максимум, що ми для вас можемо зробити. Тепер у нас купа позитивних вражень про Європу, але треба об’єктивно дивитися з різних боків.

Росія теж ніколи не була об’єднана. Там взагалі завжди виникали бунти. Але в них завжди був імператив: давайте всі воювати. І в них це виходило. Лише за рахунок того, що була ставка на мілітаризацію країни, на те, щоб кров’ю солдат вибивати свої інтереси, цілі, хоча й абсолютно неправильні. А ми, думаючи про мир, діючи дипломатичним шляхом, не готувалися до війни, розпустили свою армію, розпочався дерибан повноважень — тому й програли. І не лише тому, що були роз’єднані. Коли наступає зовнішній ворог і наступає армія, потрібно 30 відсотків армії поставити в тилу — і немає внутрішніх ворогів, 70 відсотків армії — і немає зовнішніх ворогів. Потрібно вчиняти дії, необхідні для захисту своєї країни. Питання роз’єднаності виникає, коли мир. А війна навпаки допомагає організуватися

Записала Юліана ШЕВЧУК.

ФАКТ

Згідно із затвердженим Кабінетом Міністрів України на виконання Указу Президента України «Планом заходів із відзначення 100-річчя подій Української революції 1917—1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року» передбачено спорудити в Києві монумент Соборності України, пам’ятник Симону Петлюрі, а також меморіали та пам’ятники в регіонах, упорядкувати поховання учасників Української революції 1917—1921 років в Україні та за кордоном, реалізувати Всеукраїнський науково-просвітницький проект «Місця пам’яті Української революції 1917—1921 років».