«Голос України» продовжує розповідати про представників нацистського «руського міра» у Другій світовій війні. Як ми вже не раз писали, одними із тих, хто масово йшов на службу гітлерівської Німеччини, були російські козаки. Серед фахівців різниться кількість тих, хто в ті роки кричав і складав пісні «Слава Богу на небі й Гітлеру на землі!» (на знімку). «Скромні» сучасні російські історики, намагаючись хоч якось трохи зменшити кількість зрадників, називають цифру в кілька десятків тисяч. Хоча насправді вони лукавлять, згадуючи чисельність лише донських козаків, «забуваючи» кубанських, тверських, уральських, сибірських, які не менш радісно йшли (зустрічаючи із хлібом і сіллю окупантів або охоче здаючись у полон) повоювати «за Батьківщину», але в складі Третього рейху. Зрештою цифра набігає в більш як сотні тисяч шабель.
Ми постійно проводимо паралелі тих років з тим, що зараз відбувається на сході нашої країни. Так само як і фашисти використовували козаків в утихомиренні «підкорених народів», так і для сучасної Росії саме представники сучасного козацтва стали своєрідним авангардом сил, що захопили українські території.

 

«Новочеркасский вестник» 14 жовтня 1942 року. 

Джерело: hіstory.freejournal.bіz

 

Козаки-карателі. 

Джерело: lіveіnternet.ru

 

Меморіал на місці трагедії. 

Джерело: сайт мерії Закрова (Чехія).

 

Пам’ятник з іменами та світлинами замучених жителів села. 

Джерело: сайт мерії Закрова (Чехія).

 

«Арійські скрепи»

У Східній Європі російських козаків після Другої світової війни ототожнювали з нелюдською жорстокістю. Зазвичай німці їх використовували як карателів, диверсантів і поліцейські частини. У сучасній Росії також прекрасно знають про нахили ряджених козаків і їхні пристрасті. В оперативних зведеннях МВС по південних регіонах РФ періодично зустрічаються повідомлення про появу озброєних груп, що нападають на «представників правоохоронних органів». Ще більш частіше вони почали з’являтися після початку війни на Донбасі, коли різко зросла кількість зброї на території Ростовської області, Кубані та Ставропілля. Але такі факти цензуруються вже на рівні первинних поліцейських протоколів. Ну не можуть одні із найзатятіших прибічників «руського міра» бути злочинцями й тим більше сепаратистами. Так, так, хоч би як це дивно звучало, але серед російських козаків постійно бродить думка про створення своєї держави. Ще 1998 року російська преса писала про те, що «у Ростові-на-Доні було розкрито бандитську організацію, яка складалася з людей, котрі називали себе козаками. Від звичайних бандитських груп вона відрізнялася тим, що мала власну політичну програму, яка полягала в створенні на території Краснодарського, Ставропольського країв і Ростовської області незалежної «Козацької республіки». А 2010 року в передачі «Военная Тайна» було повідомлено: «Недавно в Ростовській області було знешкоджено групу сепаратистів, які розробляли план створення незалежної «Козацької республіки».
От цю нуртуючу й войовничу силу керівництво РФ і вирішило переспрямувати з розвалу самої РФ на боротьбу з незалежною Україною. Точно так само й нацисти в минулому столітті вміло використовували прагнення помститися «більшовикам, євреям і особисто Сталіну». У результаті частини радянських колабораціоністів у своїй жорстокості часто перевершували німецькі каральні загони. Особлива роль у гітлерівських каральних загонах відводилася саме російським козакам. Для цього Гітлер навіть вигадав спеціальне «історичне й расове обґрунтування». А полягало воно в тому, що російські козаки, нібито, дотримувалися «первісного арійського традиціоналізму». А родовід російських козаків зводили «до східного німецького племені готів». Точно так само, як і зараз, Путін віщає про «особливий шлях Росії та православні скрепи її захисників».

Спецназ вермахту

Як уже писав «Голос України», у Східній Європі в Другій світовій війні російські козаки відзначилися каральними операціями в Північній Італії та на Балканах. Їхня жорстокість у придушенні місцевого партизанського руху не знала меж, що змусило ті само загони югославського лідера Опору Йосипа Броз Тіто просто не брати російських козаків у полон. Їх убивали на місці.
Але найгучнішою трагедією стала каральна операція в чеському селі Закров. Тут російські козаки замордували та живцем спалили 19 чеських селян. У Чехії ця розправа досі називається «другою Хатинню».
Цей злочин скоїв 574-й кубанський козачий батальйон. Цю частину було сформовано з радянських колабораціоністів у грудні 1942 року в Шепетівці, у січні 1943 року вона ввійшла до 11-го Кубанського козачого полку. І від самого початку свого існування частину використовували німці як каральну.
У січні-жовтні 1943 року полк ніс охоронну службу в районі Брест — Ковель і був неабияк пошарпаний партизанами. Уже в цей час козачий полк «відзначився» каральними операціями стосовно мирних сіл. У листопаді 1943 року полк було перейменовано на 574-й козачий батальйон. Це вже була досвідчена команда, навчена воювати з партизанами.
Батальйон відступав разом із німецькими частинами, і в 1944-му він був переданий 1-й танковій армії вермахту та одержав назву Feuermіttel («Розпалювач»). До завдань російських козаків входило зачищати тили й підтримувати комунікації. Хоча фактично це був спецназ вермахту.
За даними інформаційно-аналітичного порталу «Толкователь», у квітні 1945 року чисельність батальйону становила майже 600 осіб, усі роти були моторизовані. Командував бата
льйоном капітан Панін, його заступником був поручик Чорний. Офіцер зв’язку — німецький капітан Дітріх.
Жахлива трагедія в селі Закров 1945 року почалася після того, як молодий місцевий житель Антонін Глір виказав козачому єфрейтору Петрову, що в будинку листоноші Ольдріха Охера збираються мешканці села, які планують створити партизанський загін. Тоді капітан Панін прийняв рішення провести 18 квітня в Закрові каральну операцію. Формальним приводом для акції став пошук убивць недавно застреленого лісничого Іва Штолби із сусіднього населеного пункту Веселічка.
Близько дев’ятої години вечора село було оточене 350 бійцями 574-го козачого батальйону. Козаки встановили кулеметні гнізда за кілька сотень кроків від села та відкрили вогонь із гвинтівок і кулеметів з усіх боків. Бійці наблизилися до села й почали кидати ручні гранати. Незабаром схопився полум’ям селянський будинок Франтішека Шварца, але мешканці села локалізували вогонь. Проте цю садибу було відразу знову підпалено. Коли місцеві жителі знову спробували загасити вогонь чи врятувати худобу, у них почали стріляти. Багато кого з них було заарештовано й поміщено під охорону в один будинок.
Щоб унеможливити гасіння пожежі, козаки кидали у вогонь гранати, що вибухали одна за іншою. Під прикриттям вогню козаки грабували й проводили арешти чоловіків і підлітків до самого ранку. Заарештованих козаки замкнули в колишньому хліві у дворі ратуші.

Жодна зі знайдених кісток не була цілою

Почався допит, ним керував поручик Петров. Затим майже два дні чинилися побиття і катування. Після цього частину ув’язнених відпустили додому. Переважно це були люди, кому було вже за 50. Для тих 19 чоловік, які залишилися, мордування продовжилися. Потім зі зламаними кінцівками та розбитими обличчями їх кинули до вантажівки та вивезли до лісу у безлюдне місце Киянице.
Це сталося ввечері 20 квітня. Козаки зупинилися біля дерев’яного сарая, привезли німецького священика Шустера зі Славкова й попросили його покропити дерев’яну хатину як могилу. Коли священик побачив закривавлені й знівечені обличчя та тіла привезених чоловіків, йому стало зле, і він відмовився виконувати обряд.
Але козаки все-таки продовжили. Вони налили смоли в сарай, кинули туди бранців, обклали дровами, зверху тіла облили бензином і підпалили. Поки сарай горів, місце охороняли козаки. Коли все згоріло, останки були зариті в лісі німецькою прикордонною поліцією з Козлова.
5 травня 1945 року село Закров і місцевість навколо визволили частини Червоної Армії. Тоді ж знайшли сліди закровських мучеників. Це були останки обвуглених тіл, викопані односельчанами загиблих. Медична експертиза встановила, що більшість загиблих були спалені живцем. Було також встановлено, що жодна зі знайдених стегнових кісток трупів не була цілою. Кістки були зламані під час нелюдських катувань на допитах.
14 травня 1945 року останки загиблих були поміщені в одну труну та за великого скупчення народу поховані на Тршицькому цвинтарі. На братській могилі було установлено пам’ятник з іменами та світлинами закатованих (на знімку). 31 жовтня 1949 на місці трагедії було споруджено меморіал (на знімку).
А що сталося з каральною козачою частиною? Після акції в Закрові 574-й батальйон зосередив свої сили на полюванні на партизанів у лісах біля Велке Уєзда й Липника над Бечвой. Інформатор повідомив їм, що партизани часто зустрічаються в таверні в Пршеставлках. Таверну оточили 30 квітня, сталася стрілянина партизанів із козаками, у якій троє з останніх були поранені. Козаки підпалили таверну панцерфаустом. Наступного дня козаки знищили сім місцевих жителів і спалили п’ять будинків.
1 травня була відправлена рота козаків із Велке Уєзда в Пршеров, де спалахнуло повстання. Повстання придушили, а його учасники — 21 особу, серед них і мешканці Оломоуца — були розстріляні 2 травня на полігоні в Лазцах.
2 травня козаки почали відступати на захід, 6 травня вони здалися американцям. Капітан Панін і ще майже 40 козаків змогли уникнути видачі до СРСР і виїхали переважно до Латинської Америки.
Панін помер 1989 року в Буенос-Айресі у віці 80 років. Інші козаки потрапили в СРСР, десь 20 чоловік були засуджені до смертної кари, майже 400 карателів отримали від 10 до 25 років ГУЛАГу, більша частина їх вийшла за амністією на честь 10-річчя Перемоги в 1955 році.