Наш співрозмовник — людина, яка не просто народилася в казковому лісовому краї, де бавилися мавки і ступали ноги неповторної Лесі Українки — на Волині, а й віддала немало років життя для збереження цього чуда природи, примноження її унікальних багатств.
Володимир Налькович пройшов через управлінські терни — він очолював Волинську обласну державну адміністрацію, був радником Президента України, народним депутатом Верховної Ради України, очолював Центр муніципальних реформ. А тепер він — один із керівників усеукраїнської лісової галузі, активно займається реформуванням цієї царини.
— Нині на слуху, Володимире Нальковичу, національна стратегія збереження і розвитку лісового господарства України. Як заступник голови Держагентства, ви теж вкладаєте немало праці у розвиток цієї програми. Яка ідея, які принципи лежать в основі цього документа?
— У цій програмі наголошено: ведення лісового господарства має базуватися на принципах невиснажливості та ефективності. Це загальнополітична лінія щодо ведення лісового господарства. Вона включає в себе, з моєї точки зору, два великі серйозні фактори. Перший — це екологічний. Ми повинні сьогодні працювати так, щоб максимально зберегти лісовий фонд держави, понад те — збагатити для нас і наших нащадків.
Розумієте, настав час говорити про ліс не тільки як про сировинний потенціал, а й про все, що його оточує — природний, тваринний світ, користь, яку можна одержати з лісу без шкоди для екології.
— Що ви маєте на увазі?
— Рекреаційні, туристичні можливості, гриби, ягоди і все інше. Тут же — природні заповідники та заказники, які теж повинні посилити свої позиції.
З другого боку — це економічна складова, яка має бути теж достатньо ефективною. Хоч би що ми казали, але ліс був і лишається природним ресурсом, який має свої природні особливості: він росте, достигає, старіє, і коли цей урожай не збирати, він просто відмирає. Тож якщо стиглий ліс не вирубати, це буде просто втрата ресурсу, бездумна й безгосподарна. Понад те, перезрілий ліс стає джерелом хвороб, небезпечний для здорових лісових масивів. Змушений говорити про нібито очевидні речі, тому що й досі тривають розмови, що, мовляв, дивіться, он десь вирубують ліс. Про культуру вирубок ми поговоримо далі, а зараз висловлю ледь не парадоксальну думку: без вирубування — грамотного, розумного — лісу просто не буде.
Дехто каже: а як же праліси, які існували самі по собі, без будь-якого втручання? Річ у тім, що тоді був збалансований природний світ, там добре вживалися між собою люди, тварини, птахи, комахи. Тобто існувала здорова, природна саморегулююча система.
— Природа сама себе лікувала.
— Певним чином так. Поки в природу не втрутилася людина. А тепер без людського, цивілізованого, втручання, без її допомоги, без прагнення виправити допущене раніше варварство ліс не може існувати як самодостатня система. Для цього працює наука, яка вчить людину підходити до лісових питань максимально виважено й вивірено, абсолютно виправдано з точки зору самої природи. Для цього, зрештою, й функціонує ціла система лісових господарств України.
Ось, власне, ці фактори — екологічний та економічний, а ще соціальний, повинні бути визначальними у формуванні всієї лісової політики, державної стратегії у веденні лісового господарства.
— Розвиваючи вашу думку, хочеться запитати: а де ж та грань і хто визначає, коли можна втручатися у життя лісу, а коли ліпше дати йому можливість саморегулюватися?
— Над цим працюють наукові інститути, лісозахисні підприємства, готуються фахівці, які й покликані визначати, де можна людині втручатися в процес лісового розвитку, а де — ні.
Знаєте, мені боляче, коли бачу, як у суспільстві кимось створюється образ лісівника як безжалісного варвара, котрий тільки те й робить, що продумано нищить ліс, хаотично втручається в його життя.
Насправді все відбувається зовсім і далеко не так. Усі роботи у лісі ведуть за чіткою, обґрунтованою роками системою, на основі знань і практики лісовпорядкування. За кожним кроком лісівників пильно стежать наукові установи, спеціальні лісові служби, громадські організації, контролюючі органи. Скажете: але ж ми часто стикаємося з незаконними вирубками, розкраданням лісових багатств. Звичайно, є такі факти, і ми, без перебільшення, робимо все, щоб таких випадків траплялося дедалі менше. Говорячи про контроль, додам, що в лісі, крім усього сказаного, постійно працюють спеціальні міжвідомчі екологічні експедиції, які, перш ніж дати дозвіл на бодай найменшу вирубку, ретельно досліджують кожну ділянку, я б сказав, кожне дерево, визначають його вік, стиглість, потребу у використанні з економічної точки зору. Останнім часом ми дедалі більше спираємося на світовий досвід і навіть на контроль зарубіжних організацій, які пильно стежать за здоров’ям лісу, за тим, щоб не допустити розповсюдження хвороб і шкідників, які інколи, як пожежа, охоплюють лісові масиви цілих країн.
— Останнім часом дедалі частіше звучать тривожні повідомлення про те, що в Карпатах, та й не тільки, «горить» сосна, з’являється, як колись у Чорнобилі, рудий ліс. Що трапилося у природі?
— Є різні причини такого явища. Сьогодні кажуть, що, з одного боку, в Карпатах і на Поліссі знизився рівень грунтових вод під впливом світового потепління. Дерева не отримують достатньої кількості вологи. З другого боку, знову ж таки від негативної дії кліматичних змін, дерева втрачають імунітет, опірність ураженню бактеріями та шкідниками, бо не отримують необхідних поживних речовин. Коли ще декілька років тому ми говорили про короїда та кореневу губку як про окремі випадки, то нині дедалі частіше таку ситуацію називаємо епідемією. Це болюча проблема не тільки для Карпат чи Полісся. Це питання і для Польщі, й для Білорусі, і для інших країн. Наші фахівці з цього приводу б’ють на сполох з особливим акцентом тому, що коли в інших країнах з’являються такі проблеми, туди одразу кидають усі можливі сили, спеціальну техніку, додаткові кошти для подолання біди шляхом здійснення санітарно-оздоровчих заходів. Ми ж, на жаль, обмежені через брак коштів у таких випадках. Понад те, деякі так звані громадські активісти, політичні спекулянти при найменших санітарних вирубках здіймають галас, що, мовляв, не треба чіпати природу, нехай вона сама себе регулює. Під тиском таких демагогів лісівники нерідко зволікають з ефективним проведенням багатьох потрібних робіт, не здійснюють заходів, про які аж волає ліс. А якщо до всього цього додати хронічний брак коштів...
— Ви, Володимире Нальковичу, довгий час працювали на Волині, яка уособлює поліський край і значно відрізняється від Прикарпаття та Закарпаття. Що, і там бідує сосновий ліс?
— Проблема рудого лісу навіть на Поліссі гостро актуальна, хоч це, здається, край дощів, боліт, де з вологою нібито все гаразд. Але ж і там немало клопоту зі шкідниками та хворобами. Раніше, коли галузь хоч якось фінансувалася державою, там було все більш-менш пристойно. Тепер же на цільові витрати не виділяється ані копійки. Як результат — від хвороб та інших бід гине чимало лісу, зокрема соснового. Парадокс, але не тільки лісові господарства, а й, власне, сама держава зазнає від цього чималих збитків.
Схожа ситуація і на Житомирщині, Київщині та навіть у Карпатах — сьогодні немає області, де б ми мали змогу проводити повноцінні лісозахисні роботи.
Я вже не говорю про нересурсні — південні та східні регіони, де наші працівники ледь виживають. Люди масово звільняються, кидають напризволяще техніку. Про яку ефективну працю зі збереження лісу можна говорити, коли в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Дніпропетровській областях уже звільнилися з роботи більше половини навчених, підготовлених кадрів, бо фахівці не одержують зарплати понад рік. А ті, що залишилися, тримаються на чесному слові, але не мають елементарних засобів для лісовідновлювальних та захисних заходів. Я нині із заздрістю згадую часи, коли було вдосталь інвентарю, працювали техніка і навіть авіація! Про такі речі нині можна тільки мріяти.
— І як, справді, виживати в таких умовах? І яка тут, зрештою, роль, що склалася, Державного агентства?
— Бачите, лісівники живуть у тих умовах, що створилися, і, зрозуміло, не сидять склавши руки. Звичайно, ми шукаємо можливості, щоб у міру своїх сил і фінансів проводити хоч якісь лісогосподарські роботи. На тій же Волині (а я говорю про цей край, оскільки я депутат обласної ради) управління лісового господарства активно залучає до своїх справ керівників державної влади, депутатів усіх рівнів, щоб заручитися їхньою підтримкою, аби достукатися до органів місцевого самоврядування, котрі в нових умовах мають певні фінансові та інші можливості, аби на своїй території допомогти лісівникам. Наголошую всоте: без належного фінансування ми не вирішимо проблем, які накотилися на ліс. Більше того, як фахівець скажу: ліс — така хитра штука, що коли ми згаємо час, не виконаємо певні операції, то навряд чи надолужимо втрачене. Тому проблема належного фінансування нині є ключовою і для агентства, і для всіх лісогосподарських підприємств.
— І на якій дорозі ми нині?
— Скажу відверто: останніми роками держава про нас, лісівників, трохи підзабула, думаючи, що ми власними силами якось упораємося з усіма цими численними проблемами. Мовляв, росте собі ліс — ну й нехай собі росте, у держави є важливіші турботи. Ось ми й нагадуємо дедалі гостріше про себе і Верховній Раді, і уряду та іншим. Ми не драматизуємо, нічого не вигадуємо, ми правдиво говоримо про те, що є.
Ми активно працюємо з депутатським корпусом, з керівництвом держави, ледь не щоденно доводячи, що критична необхідність фінансування галузі — не якась там примха, а гостра, життєва необхідність. Галузь, яка щороку дає державі понад 4 мільярди гривень у вигляді податків, а натомість не одержує ані копійки — приречена. Щоб ви не думали, що ми щось перебільшуємо, скажу лише: ми не в змозі забезпечити навіть елементарні протипожежні заходи, оскільки більшість пожежних машин на півдні та сході стоять без водіїв.
— Вибачте за різкість, але виникає питання: невже і уряд, і парламент не знають, що, залишаючи ліси України напризволяще, не допомагаючи лісівникам, вони своєю байдужістю завдають шкоди не просто самій державі, а нашому майбутньому?
— У тім і річ, що ми на кожному державному рівні знаходимо словесну підтримку, розуміння суті самих проблем. Але коли доходить до грошей...
Так, ми знаємо, що певною мірою до нинішньої ситуації призвело те, що раніше, заявивши про реформування, нічого не зробили. Таким чином, не було виправдано довіру.
Нині ми рішуче взялися за реформування лісового господарства, впроваджуємо серйозні структурні зміни, енергійно наводимо лад у лісі. Треба лише фінансово підтримати цю налаштованість наших фахівців, а вони у нас, повірте, дуже кваліфіковані.
— Профільні комітети Верховної Ради, міністерство, до якого належите, уряд підтримують реформаторські ідеї агентства?
— Якщо вони приймуть нашу стратегію розвитку лісового господарства, значить, підтримують. Щоправда, ще тривають дискусії про долю самих лісогосподарських підприємств, зокрема, дехто обстоює думку, що зароблені ними кошти мають надходити на централізований рахунок у Києві, а потім уже перерозподілятися. Вважаю це абсолютно хибною ідеєю, оскільки, якщо коротко, це знищить будь-яку самостійність державних лісгоспів, навіть їхню відповідальність. З другого боку, така «реконструкція» підірве фінансовий баланс органів місцевого самоврядування, бюджет яких значною мірою тримається на відрахуваннях ресурсних держлісгоспів. Зрештою, таким «нововведенням» ми знищимо підприємства, котрі ще якось працюють і приносять хоч якісь кошти для розвитку галузі.
Ну, і ще одне деким пропоноване «реформування» — це взагалі роздержавити ліс, роздати його у приватні руки. На цьому наполягають сили, які, освячуючи такий сепаратизм, хотіли б дати змогу окремим князькам забрати під себе цілі лісові масиви і безконтрольно їх вирубувати. У такому разі саме поняття лісу перестало б існувати. Тільки збереження лісогосподарських підприємств, які є базою всієї багатогранної праці в лісі, юридичною, економічною базою, базою територіальних громад, — може стати основою повноцінної реформаторської діяльності. Знаєте, ламати, руйнувати — діло нехитре. А ось щоб запропонувати щось нове, більш ефективне, — тут потрібно немало сил і розуму.
А ми пропонуємо і вже діємо. Один тільки електронний облік деревини, який запровадили на підприємствах Держлісагентства, введення процедури прозорого аукціонного методу реалізації сировини докорінно змінює всю систему ведення лісового господарства.
— Повернімося ще на хвилинку до найболючішої проблеми, яку ви порушували. Проскочила інформація, що з тих чотирьох мільярдів гривень, які лісгоспи передали до державної скарбниці, державний бюджет усе-таки виділив вам 300 мільйонів.
— Я ж казав, що це тільки слова. Ані копійки ми не одержали. Це надзвичайно гостро відчувають південно-східні ліси, які через свої особливості самостійно не можуть заробити абсолютно нічого. Хоча б із тієї причини, що на відміну від лісистих регіонів України, ці ліси майже всі рукотворні, лісосмуги, які були створені тільки для захисту сільськогосподарських культур. Завдяки їм ми давно забули, що таке піщані бурі, люті засухи. А ці лісосмуги дуже вразливі до пожеж, особливо, коли вогонь захоплює верхню частину лісу, проносячись гарячим степом. Пориви вітру захоплюють десятки, сотні гектарів лісу, і якщо вчасно не зупинити полум’я, буде велика біда. А у нас немає кого посадити за кермо машини. Ось до чого призводить відсутність фінансування.
— Гадаю, що в ресурсних сферах справи не такі плачевні.
— Я б не сказав. На лісівниках висить такий тягар податків, що вони ледь дихають. Дивіться, наші підприємства віддають державі 75 відсотків заробленого. Як же їм жити, оновлюватись, саджати і захищати лісові масиви?
Якщо ми говоримо про реформування галузі, то держава повинна якнайшвидше переглянути податкову політику, щоб хоч якусь частину прибутку можна було залишити, як це робиться в інших країнах, для розвитку підприємства.
За життя лісу треба боротися всім суспільством, адже ліс — це передусім здорова природа, здорова людина. За кордоном давно зрозуміли цю істину і бережуть кожне дерево, кожен кущ, не шкодуючи для цього коштів і кидаючи на збереження лісу найновітнішу техніку.
— Ось ми заговорили про Європу, про її досвід у захисті лісів. А якими видаємося ми на тлі Європи в лісокористуванні, у використанні зрізаної деревини?
— Не боюся сказати, що нам є в чому порівнятися з Європою. В Україні щорічний приріст лісу 40 мільйонів кубометрів. Десь такий само приріст мають Польща, Швейцарія, скандинавські країни. Заготовляємо за рік по всій Україні (не лише на підприємствах Держлісагентства) 20 мільйонів кубічних метрів. Це, як бачите, половина, 50 відсотків того, що приростає. Це значно менше, ніж у деяких європейських країнах. То хто сказав, що Україна знищує ліс? У Європі є країни, які більше вирубують, аніж саджають.
Так, ми можемо зізнатися, дивлячись правді в очі, що ми менш ефективно, ніж Європа, розпоряджаємося зрубаним лісом. Тут дається взнаки застаріла техніка, відсутність належно обладнаних лісових доріг, коли ми не можемо так, як у зарубіжних країнах, вивезти й переробити ледь не кожен сантиметр дерева. Якщо більшість європейських держав розташовані на рівнині, то у нас є багато гірських або заболочених масивів, куди дістатися непросто.
Фахівці часто сперечаються, чи можна проводити суцільні вирубки, наполягаючи на вибірковому методі. Тоді я запитаю: а що робити, коли на якійсь ділянці повністю визрів ліс? Що, нехай він старіє, гниє, захаращується?
Головне, щоб вчасно і в повному обсязі ці вирубки обновилися.
Ми, вивчаючи досвід сусідів, зайняли середню позицію: робимо і суцільні, і вибіркові вирубки залежно від конкретних площ.
Тенденція така, що ми обов’язково перейдемо до більш ефективного користування лісом і щодо відновлення, захисту лісових масивів, і щодо переробки деревини.
Завершуючи розмову про економічну частину, я, хочу цього чи ні, ще раз звертаюся до теми фінансування, точніше, до самофінансування, зокрема, до гнучкої, сучасної податкової політики щодо нашої галузі. Якби нам залишали хоча б половину з того, що заробляємо, ми значною мірою вирішили б самі свої фінансові питання. Тоді б ресурсні господарства не тільки самі зажили повнокровним життям, а й змогли б подати руку допомоги лісівникам сходу та півдня. Думаю, що так і станеться.
Ось тому нині ставимо питання перед державою про створення фонду розвитку лісового господарства — як структури, яка могла б вирівняти ситуацію в галузі. Ця ідея не нова, вона активно обговорюється серед фахівців усієї лісової галузі. Існує ж в Україні, наприклад, дорожній фонд. Чому б тоді нам не піти таким шляхом?
Кажу ж, що ми наполегливо працюємо, шукаємо і обов’язково вийдемо на новий рівень задля успішного, ефективного та природозберігаючого ведення лісового господарства.
Інтерв’ю провів Анатолій КРАСЛЯНСЬКИЙ.
