Він любить свого Президента. Ніколи не скаржиться, не просить, не плаче. Звичайний Герой Другої світової — мабуть, останній Герой Сполучених Штатів Америки, який мешкає в Україні, в мальовничому містечку Умань…
Василь Антонович Артемов народився у 1925 році. Інвалід війни І групи, учасник бойових дій. Увесь свій військовий шлях пройшов у складі 41-ї гвардійської стрілецької дивізії. День Перемоги зустрічав у Відні. Під час запеклих боїв із фашистськими окупантами у місті Секешфехеревар (Угорщина) був поранений у голову. Тепер важко уявити — у тих боях поблизу озера Балатон, де було розташовано останній опорний пункт обманутих «арійською виключністю» німців, загинув кожен другий боєць української дивізії. Загинуло там багато й американських солдатів.
«На той час в австрійських Альпах стояла американська військова частина, делегація від 41-ї стрілецької дивізії поїхала на дружню зустріч із побратимами», — розповідає Василь Антонович. Тоді сержант Артемов (на знімку) й отримав свою найдорожчу нагороду — найвищу відзнаку сержантського складу армії США.
«Коли повертався додому — були проблеми сісти у потяг, на одній із станцій мене сприйняли як Героя Радянського Союзу. Місце знайшлося одразу...» — згадує ветеран.
Цього року Василю Антоновичу виповнилося 93 роки. Він не любить «піаритися», хоча сам, у молоді роки, тричі був лауреатом журналістських премій (1970, 1972, 1985), працюючи позаштатним кореспондентом районної газети. Основною його роботою була економічна сфера — на пенсію пішов з посади старшого економіста держбанку.
Даючи інтерв’ю, ветеран взяв з мене слово: «Напиши так, як є. Але тільки щоб не виглядало, що я скаржуся чи плачу». Гідна відповідь справжнього Героя, а не кіношного Рембо.
Вадим ПЕРЕГУДА.
Фото з бойового альбому Василя Артемова.
Черкаська область.
