Історія Романа БЕЗУСА і реальна, й неймовірна водночас. Уже вкотре переконуюсь, що чимало успішних вчених, артистів та письменників народились і виросли у провінції. Та це й не дивно, адже багатьом дітям у місті всі блага дістаються на блюдечку з голубою облямівкою, тоді як їхнім сільським одноліткам доводиться мало не пішки діставатися до цивілізації і своє місце серед інших талантів виборювати.
Роман і справді став кандидатом наук у 25 років, а докторську дисертацію захистив у 32 і певний час залишався наймолодшим професором не лише у Дніпропетровській області, а й у всій Україні. Він неодноразово зустрічався з міністрами, створив цілу купу найрізноманітніших наукових проектів, спрямованих на розвиток інфраструктури і бізнесу, був головою ради молодих вчених області. Незважаючи на те, що об’їздив чимало країн, наймилішою йому залишається українська кухня, а надто — випечений бабусиними руками хліб із хрусткою скоринкою, який він не проміняє на жодні заморські пундики. Його хобі — репортажна фотозйомка, а також кульова стрільба — як спосіб відпочинку і концентрації водночас.

На знімку: професор Дніпропетровського аграрного університету Роман Безус серед канадських вчених.

Дитинство без гаджетів

Роман Безус народився 34 роки тому в звичайній верхньодніпровській родині. Навряд чи його батьки Світлана Володимирівна та Микола Федорович могли уявити, ким колись стане їхній син. Сам він, будучи єдиною дитиною в сім’ї, ріс не балуваним пестунчиком, а привченим до праці самостійним хлопчиною. Ще в дитинстві багато часу проводив у бабусі Наталії у Лихівці: їздив із дідусем косити сіно, залюбки пас череду, полов чималий город. Мобільних телефонів та Інтернету тоді не було, тож Роман із задоволенням займався посильними для підлітка господарчими справами. А якось його навіть відправили торгувати молоком на базар у Верхньодніпровськ. Надворі стояли буремні 90-ті, з грошима було непросто, тому чимало селян виживали, продаючи на міських ринках власну молочну продукцію.
— Але в мене було щасливе дитинство, — пригадує Роман Миколайович. — Родичі разом збиралися на спільні заходи: у бабусі, у батькових братів, на природі. Цей світ великої родини був і досі залишається для мене особливим. А ще, окрім усіх канікул у селі, мені подобалось те, чим займались батьки: мама працювала в райсільгоспуправлінні, а тато — в сільгосптехніці. Не раз бував у них на роботі, і це мене захоплювало.

Вибір

Куди йти після школи? Вчився Роман добре. Йому подобалась фізика, навіть олімпіади з неї вигравав. Та бачив себе у майбутньому радше юристом. Але оскільки батьки хлопця закінчили аграрний університет, то розглядали й цей варіант. Побувавши тут на дні відкритих дверей, юнак відчув, що тут якось по-домашньому і що він хоче навчатися саме в цьому виші.
Вступив, почав учитися і зрозумів, що це — його. Стажування в Англії після третього курсу стало для нього своєрідною дорогою до себе. А як інакше? Там, за кордоном, він сам відповідав за свою роботу, про нього ніхто не піклувався, і це дарувало нові відчуття. Спочатку разом із іншими збирав полуниці, потім — теплиці, пізніше став бригадиром-трактористом.
Із технікою Роман на «ти», бо його дід за професією водій, тож іще юнаком кермував автомобілем і запросто їздив на тракторі, тому в Англії отримав можливість відчути свою перспективу саме завдяки знанню мови і техніки. Хоча чому «їздив»? Він і нині, коли трапляється нагода, із задоволенням сідає в кабіні трактора.
Як мало бути далі? За логікою речей так: вступ до аспірантури, кандидатська... І все б нічого, якби не одна заковика — вільних місць для вступу в аспірантуру на той час не виявилось. То що, прощавай, науко? Аж ніяк! Роман вирішив писати кандидатську про управління фінансовими ресурсами у вільний від науки час — тобто під час відпусток. І в цьому його підтримав тодішній ректор. Так перша наукова робота була написана за три літні відпустки.

Плюс громадська робота...

Рівно 10 років тому Роман Миколайович став головою ради молодих вчених університету. Вони об’єднались тут для підвищення фаховості: відвідували школу ораторського мистецтва, займалися тайм-менеджментом, прослухали курс із написання наукових проектів, були тут навіть заняття зі стилю викладачів. Крім цього, рада організовувала конференції — спільні проекти між вишами обласного центру. Все було, як кажуть, по-дорослому. Але через чотири роки Романа Безуса обрали уже головою молодих вчених області. Ця робота вимагала від нього часу і сил, тож він полишив громадську працю, отримавши безцінний досвід.
Коли Роман Миколайович став завідувачем кафедри маркетингу, його почали активно запрошувати на Захід. Відтоді він брав участь у різноманітних міжнародних проектах, побував у німецькому місті-університеті Геттінгені, виграв стажування в США (до речі, у Вашингтоні відкрив для себе, що в наукову бібліотеку приходять... тусуватися). В Америці побував на місцевих фермах і переробних заводах, у Франції — в наукових установах, котрі займаються органічним виробництвом. Це стало в пригоді під час написання докторської. Три роки тому в Канаді вивчав досвід кооперації, а минулоріч здійснив тур Латвією та Естонією разом із фермерами-зерновиками — ознайомилися зі здобутками країн Балтії.

Обмежень нема

Два роки тому Роман Безус захистив докторську дисертацію, чим, безперечно, дав іще один великий привід для гордості не тільки батькам, а й усім близьким людям.
— У якомусь сенсі сприймаю все, що зі мною відбувається в науці, як велику пригоду, — зізнається Роман. — Робота в раді молодих вчених показала, що світ набагато ширший, ніж чотири стіни аудиторії. А ще я дійшов висновку, що в науці треба спілкуватися і з науковцями, і з міністрами. Це, з одного боку, виховує, а з другого — показує, що обмежень немає — є лише можливості.
Як же все встигнути? Секрет від Романа Безуса простий: слід концентруватися на одному, любити свою роботу настільки, щоб не шкодувати для неї власних вихідних. А ще відвідувати конференції, спілкуватися з однодумцями — словом, не сидіти в університеті.
Нині він, як і 10 років тому, є перспективним вченим і викладачем, котрий поки що... одружений з наукою. Але молодий, розумний, симпатичний і приємний у спілкуванні чоловік дедалі частіше впадає в око представницям прекрасної статі. Таж поки він не став академіком...

Олена ЧЕРНЯВСЬКА.
Фото надано Романом Безусом.

Верхньодніпровський район Дніпропетровської області.