У селах Волині понад двісті малочисельних і малокомплектних шкіл, чимало з яких розташовані в старих, малопристосованих приміщеннях. На жаль, ця проблема стосується і деяких великих шкіл.

Отже, як вирішити ці питання, аби забезпечити сільським учням нормальні умови навчання і рівні з їхніми міськими ровесниками стартові можливості перед дорослим життям?

Народний депутат України Ірина Констанкевич постійно турбується про розвиток сільських шкіл.

 

У цій дерев’яній хатинці над озером вчаться учні молодших класів Піщанської ЗОШ І—ІІІ  ступенів.

Фото автора.

Ностальгія за минулою юністю

Прикро, але волинські села, особливо в південних і західних районах, старіють. Дітей народжується менше, а відтак порожніють шкільні класи. Статистика засвідчує: нині в області в 12 загальноосвітніх школах І ступеня навчається менш як по 10 учнів, в 38 ЗОШ І—ІІ ступенів — 40 і менше учнів і 41 ЗОШ І—ІІІ ступенів 100 і менше учнів. Звичайно, з такою ситуацією миритися не можна. Навчання учнів у таких школах обходиться в рази дорожче та і рівень знань не завжди відповідає сучасним вимогам. Напевно, саме тому Волинь — серед лідерів із закриття загальноосвітніх шкіл. За останні п’ять років в області їх стало на 70 менше. І процес цей продовжуватиметься.

Щоправда, дається це нелегко. Кожен раз, коли мова заходить про закриття малочисельної школи, громади чинять серйозний опір. Як так, дід мій вчився в цій школі, мати, я, а дочка не зможе?! Недопустимо, не дамо закрити.

Часто протестувальниками рухає не здоровий глузд, а звичайна ностальгія за давно минулими в цій хатинці дитячими роками: відмовитися від неї, ніби зрадити когось із рідних. А те, що в класі лише по два-три учні, що багато вчителів-сумісників, матеріальна база такої школи слабка, батьків не хвилює. Часто їх підтримують і місцеві депутати, не розуміючи, що роблять недобру послугу насамперед дітям.

— Перше завдання, яке ми ставимо перед собою, це переконати батьків, що первинним у цій ситуації є не близькість школи, а якість знань, — розповідає начальник управління освіти, науки і молоді облдержадміністрації Людмила Плахотна. — В США возять до школи дітей навіть за 40—50 кілометрів, а в нас більш як десять кілометрів ніде немає. Є навіть у межах пішохідної доступності. Два-три кілометри до великої школи, але ні, будуть віддавати дітей в оту хатинку без спортзалу, їдальні, Інтернету, з туалетом на вулиці... Аби лише біля дому було. Протягом двох років ми реформували 167 шкіл. Це не означає, що всі закрили. Частину закрили, а в частини понизили ступінь. Наприклад була школа І—ІІІ ступенів, а стала І—ІІ чи І ступенів. Чи створили там дошкільний заклад.

Сумний спадок радянської доби

Новий навчальний рік минулої осені в селі Стобихівка Камінь-Каширського району розпочався з місячним запізненням. Батьки вирішили не пускати дітей на навчання, допоки не вирішиться питання з будівництвом нової школи. Кількасот учнів тут навчається у тісних пристосованих приміщеннях. Проблема не розв’язується з радянських часів. Село, в якому чи не в кожній другій хаті живе багатодітна сім’я, було обділене сучасною школою.

Подібна ситуація була і в селі Рованці Луцького, Карпилівка Ківерцівського районів. Лише в роки незалежності там збудували нові шкільні приміщення. Всі ці села славляться великими сім’ями і ще тим, що значна частина населення, як і в Стобихівці, у них віруючі-протестанти. Не будемо стверджувати, але, можливо, в подібний спосіб компартійна влада намагалася поставити ці населені пункти в таке незручне становище. Але народжуваність навіть це не зупинило. Вже зараз у Стобихівці понад 200 дітей дошкільного віку.

— У Стобихівці потрібно будувати велику, щонайменше на 400 місць школу, — переконана Людмила Плахотна. — В селі сказали, що самі вже віднайшли мільйон гривень. Там раніше панували такі трохи споживацькі настрої.

По проекту, вони самі його склали, це мала бути не типова школа, а щось помпезне вартістю під 120 мільйонів гривень. Кажу, не треба таку велику школу будувати, здешевіть. То вони нещодавно зателефонували і сказали, що зменшили свій проект і розпочинають будівництво в цьому році. Проситимуть у народного депутата по їхньому округу Ірини Констанкевич гроші з фонду соціально-економічного розвитку, плюс мільйон гривень, які вони самі віднайшли. Проектно-кошторисна документація актуальна, хороша. Вже висновки є, експертиза проведена.

Час вже з клунь вибиратися

Шкільний бунт у Стобихівці був не першим у Камінь-Каширському районі. Кілька років тому подібне вчинили в селі Осівці, де школа І—ІІ ступенів і досі розташована в старих дерев’яних будівлях, чимось схожих на хатку дячка, в якій малий Тарас Шевченко отримував перші уроки грамоти. Селянам тоді таки вдалося привернути увагу влади до своїх проблем, і сьогодні в Осівцях швидкими темпами ведеться будівництво нової школи. Вже цього року 1 вересня вона відкриє перед місцевою дітворою свої двері. У цьому переконався, коли наприкінці вересня разом із директором школи Любов'ю Дем’яник та помічниками народного депутата Ірини Констанкевич відвідав новобудову в Осівцях.

Значно гірша ситуація в селі Піща Шацького району, де довелося побувати в листопаді 2017 року. Тут школа теж розташована в кількох старих будівлях. Головний корпус — цегляний, збудований земством для школи ще в 1913 році, решта дерев'яні, які давно б слід розібрати на дрова (село, як і весь Шацький район, не газифіковане). В одній із таких хатинок «на курячих лапках», що найближче до озера Піщанського, вчаться учні початкових класів. Поселили їх у ній тому, що найтепліша. Зручності для дітей більш як за сотню метрів на вулиці. Тож у зимову пору часто хворіють.

— У 1969 році вже був проект на нову школу, — розповідає директор Піщанської школи І—ІІІ ступенів Любов Ковальчук. — Працював тут такий хороший директор, і він погодився взятися за це будівництво. Але пішов з учнями в Карпати, стався серцевий напад і помер там. Прийшов інший директор, більше десяти років обіймав цю посаду. Він не дуже цікавився будівництвом. І проект той віддали в Любомльський район в село Полапи. Ми просили, щоб нам збудували нову школу. Виділили місце за селом, така велика територія, типова школа і під’їзд до неї, каналізація. І все було б гаразд. Але відкладали. То того немає, то іншого. Потім кажуть: дивіться в планах району в 2010 році вам передбачено побудувати нову школу. Що ж, будемо чекати. Раз... і в сусідньому селі Ростані звели. Певна річ, і там потрібна школа, тому, що стара валилася. 

— У Піщі добудовувати щось, каналізувати, цього не варто робити, потрібна нова школа, — погоджується Людмила Плахотна. — Зводити школу слід в центрі села, а не на березі. А в старій школі, її червоному цегляному корпусі, будинок відпочинку зробити.

Між іншим село Піща — своєрідна візитівка України. За кілька кілометрів Польща, Білорусь. Саме тут ми побачили нульовий кілометровий стовпчик на шосе, що веде з Білорусі в Ковель. До Луцька звідси таких аж 190. Однак хотілося, щоб ця солідна відстань не завадила керівникам області нарешті вирішити шкільне питання цього мальовничого села на далекій околиці української землі.

Без оптимізму не обійтися

А втім не все так сумно в нашому волинському домі. Як розповіла Людмила Плахотна, цього року в області відкриють три нові школи: ЗОШ №27 в Луцьку, в селі Осівці Камінь-Каширського і в селі Любохини Старовижівського районів. Наприкінці минулого року нову школу відкрили в селі Вербка Ковельського району. В найближчих планах розпочати будівництво нової школи в селищі Головне Любомльського району, вирішується питання щодо їх будівництва в селах Башлики і Грем’яче Ківерцівського району. Протягом 2015—2016 років були зведені нові школи в селах Житнівка Камінь-Каширського і Білин Ковельського районів, добудовано на 160 учнівських місць загальноосвітню школу в райцентрі Шацьк.

— На жаль, можливості фонду регіонального розвитку обмежені, — ділиться своїми роздумами Людмила Плахотна. — А тому було б добре, якби народні депутати використовували для цих цілей виділені їм кошти із Фонду соціально-економічного розвитку. Якраз у Луцьку будівництво ЗОШ №27 в минулому році фінансував за рахунок цих коштів депутат Ігор Лапін. Зараз передовсім виділяються кошти Фонду регіонального розвитку на об’єкти незавершеного будівництва. На це звертає увагу під час розподілу коштів і голова ОДА Володимир Гунчик.

— У законодавстві сьогодні передбачено, що школа ІІІ ступеня має бути профільна, де є як мінімум три паралельні класи, — продовжує керівник освітньої галузі області. — Можна вибрати за нахилами дітей математичного профілю, гуманітарного, природничого... Компетенція сьогодні обласної ради складати і затверджувати мережу профільних шкіл. Зараз вивчаємо можливості створення на базі Луцької ЗОШ №27, яка цього року має стати до ладу, ліцею з математично-інформаційним ухилом. Таких поки що в області немає.

Села потрібно не просто любити, а й допомагати їм

Наприкінці листопада в Луцьку відбулося виїзне засідання Комітету Верховної Ради з питань освіти і науки. Виступаючи на ньому, народний депутат від Маневицького виборчого округу №23 Ірина Констанкевич, зокрема, сказала:

— Однією з особливостей Волині є те, що частка сільського населення тут становить 47 відсотків. Відповідно, що освіта в сільській місцевості має свою відмітну рису. Вона певною мірою дискримінована порівняно з міською.

Тут велика частка шкіл, які збудовані ще в середині і навіть на початку минулого століття. Це школи, які розташовані в пристосованих приміщеннях, це школи в 50 відсотках яких санвузли на вулиці, це школи, які лише наполовину забезпечені Інтернетом. Як наслідок, з огляду на цю специфіку сільські випускники на ЗНО отримують ті бали, які їх тримають у тому середньому коридорі, а не вищі показники, які демонструють їх ровесники з міста. Тому варто говорити, що, оскільки регіонально Волинь є форпостом України на західному кордоні, вона справді цікава Європі в цьому прикордонні, то держава повинна всіляко дбати про цих сільських дітей і збільшувати фінансування, вкладаючи кошти і в розвиток шкіл, і в розвиток інфраструктури. І якщо ми говоримо про оптимізацію шкіл, а на Волині вона успішно проводиться, і вона в трійці областей, які лідирують у цій справі, значить ми повинні подбати, щоб компенсувати це якісними дорогами, транспортом, заведенням Інтернету. Тобто тими можливостями, які має міський учень.

Під цими словами народного депутата, переконаний, підписався б кожен сільський вчитель, батьки і самі учні. Сільська школа потребує підтримки і фінансової, і моральної. Ми в боргу перед нею.

Волинська область.