Дещо про релігійні справи

На автобусній зупинці у Києві я бачив аркушик паперу, помережаний друкованим текстом. То була наче б молитва котрогось із московських: або бойовика, що заробляє криваві рублі на Донбасі, або попа, що намагається виймати з українців чисті душі. Той, хто цю наче б молитву створив, послуговувався словами діячів із Кремля та з Московського патріархату, уже не раз прокаркані сірою вороною Російської православної церкви протоієреєм Чапліним.

Ось ця «молитва»: «Слава Богу на небе, Путину и Кириллу в Москве, а святорусским священникам и воинам — слава в побеждаемой Украине. С Божьей помощью и с нашими «градами» всех хохлов подомнем под себя, их нечестивые молельни разрушим, чтобы уже никогда великорусский слух не оскорбляла в храмах непотребная мова. На месте Украины расцветет Новороссия, священники вместе с воинством поедут на танках по Европам молитвами и оружием славить русский мир во имя Бога-Отца, Бога-Сына и Святого Духа — аминь!»
Оце вам сучасні сподівання путінських озброєних бандитів та войовничого гундяєвського попівства, і водночас їхня спільна самохарактеристика.

Що таке Московська церква

Коли виникла Українська православна церква, ані московитів, ані їхньої держави і, тим більше, їхньої церкви просто не існувало. Аж через триста з гаком літ, а саме 1299 року, Київський митрополит Максим, з народження грек, якому татари, що захопили Київ, встигли дуже накапостити, перебрався до північних спокійніших теренів, до Володимира над Клязьмою. Наступні Київські митрополити перебували вже в Москві. 1448 року тамтешня церква вийшла з-під зверхності царгородського патріарха. Відтоді московська церква й світська влада здобули величезний досвід гарбання сусідніх земель та зросійщування підкорених народів. Тим-то їхній Бог «украинской молитвы не слышит».
А звідки вони знають, що Бог когось не чує? Хіба для Нього не всі народи рівні? Тож чи не пащекують попи на Бога?
Так звана Українська православна церква Московського патріархату хоч і діє на українському терені, проте в усьому стереже московський інтерес. Священний синод УПЦ МП 2014 року визнав Крим російською територією. А це значить, що Путін та його поплічник Гундяєв свідомо порушили Божу заповідь «не кради».
В Україні багатотисячна кремлівська агентура в рясах щоденними брехнями затуманює парафіянам мізки, у Києво-Печерській та Почаївській лаврах торгують антиукраїнською літературою. Московські попи відмовляються відспівувати загиблих на Донбасі українських героїв, мовляв, «ми не благословляли їх на війну». І роз’яснюють мирянам, що «Європа та Захід — це пекло, а Росія — рай». Рай, що живиться краденим?! Та й Божу заповідь «не вбивай» московське попівство занедбало, маючи на спільному з військовими рахунку вже десять тисяч убитих українців.
Організовуючи 2016 року хресну ходу на Київ, московський митрополит України Онуфрій лукаво твердив, що це не пов’язано з політикою, що його мета — закликати до миру. Але загарбала українські терени саме Москва, тож було б логічно саме до неї вести хресну ходу й під Кремлем молитися за припинення війни. Проте Онуфрій відпрацьовує вказівки Кирила, а Кирилові надає інструкції Путін, от і вся логіка.
Як і війна на Донбасі, подібні заходи московської церкви розхитують Україну.

Війна пожартувала

Якщо до 2015 року українці найбільше довіряли церкві, то після різкої політизації московських церковників довіряють волонтерам, потім війську і аж потім — церкві.
Війна на Донбасі зіграла з московською церквою в Україні злий жарт. Більшість парафіян-українців зрозуміли, що УПЦ МП разом з її священиками, за рідкісними винятками, є ворогами нашої землі. Уже наприкінці 2015 року з Московського до Київського патріархату та інших конфесій перейшло орієнтовно до сімдесяти парафій.
Звісно, московські попи називають це «захопленням храмів». Проте ці акти зростання свідомості вірян відбуваються на законній підставі. Бо самі парафії голосуванням віруючих визначають приналежність своєї громади до певного патріархату, що відповідає стандартам міжнародного права. Адже церквою є не священик, а саме громада.
Москві це невигідно, і її попи в Україні почали хитрувати. При перереєстрації церковних документів вони подають дивні статути. Якщо, приміром, усе село проголосує за вихід із московської церкви, але батюшка буде проти, то храм і далі має зоставатися в лоні церкви-невдахи. Так Москва намагається по-шулерськи утримувати вірян у своїй церкві.

Проекти, що не стали законами

У Верховній Раді опрацьовано два проекти законів, що здатні нормалізувати релігійну ситуацію. Перший проект, ставши законом, не дозволить зневажати волю парафіян, більше того — прискорить вихід парафій із московської церкви. Другий проект унормовує відносини Української Держави з очільниками релігійних організацій, керівні центри яких розміщені на території держави-агресора.
У тім є сенс. Путін із Гундяєвим взяли Україну в шори: з одного боку — російське військо, з другого — московська церква. Тож у ці пекельні для Вітчизни дні будь-який засіб, що надає державі можливість вижити, є добрим та високоморальним.
Обидва законопроекти планували розглянути у Верховній Раді ще 18 травня 2017 року, проте саме тоді прихильники московської церкви влаштували під парламентом галасливу протестну акцію, де лунало: «Хохлы хотят русскую церковь отобрать!»
Мабуть, з огляду на протест, Верховна Рада вирішила з ухваленням згаданих законів не поспішати. А дарма. Бо таке зволікання надає московському попівству широкі можливості й далі шкодити Україні.

МП і ФСБ

У різних місцевостях України «спонсори» з Росії вже давно створили чимало так званих «культурних центрів». Ними опікується ФСБ Росії, і, зрозуміло, їхню діяльність, спрямовану проти Української Держави, не афішує. Та правда спливає на поверхню. В одному з таких «центрів», що в Києво-Печерській лаврі, під час Революції Гідності переховувався верховода московських бандюків Ігор Гіркін, маючи під рукою склади зброї, якою тоді й розстрілювали учасників Майдану.

Ще про негаразди

Ось факти. 8 вересня 2016 року Кабмін оприлюднив рішення, за яким 9,8 гектара землі сільрад Шаргородського району (Вінниччина) мають відійти під будівництво храму та келій для чоловічого монастиря Московського патріархату. Після цього дружнього жесту сесія Вінницької облради від 18 липня 2017 року надала цю ділянку в постійне користування Московському патріархатові. Патріоти з ВО «Свобода» повідомили прокуратуру, що при голосуванні за московський монастир депутати облради безбожно кнопкодавили, отже, їхнє рішення не чинне. А як далі повернулася справа — лиш Богові відомо. Чи не станеться так, що й тут незабаром московські брехуни з хрестами й кадилами почнуть агітувати парафіян за «рай» у Росії? Щоб тримати Україну в своїх лабетах, Москві треба не лише багато зброї, а й багато брехунів для задурювання голів. І українські власті, як свідчать оці факти, нашим ворогам іноді посильно допомагають.

Це треба б зробити

Тим часом Українська право-славна церква КП разом з іншими конфесіями рятує свій народ від зросійщення, її вірні в лавах українського війська боронять Батьківщину від нападників. Завдяки старанням УПЦ КП у середовищі віруючих визріло європейське правило, за яким члени парафії, згуртувавшись, можуть і попові, що дихає московським кислим духом, показати на двері, а натомість запросити до храму священика, скажімо, з Київського патріархату. То яку церкву мають шанувати віруючі українці, а яку ні?
Московська церква, яка на ділі довела свою ворожість щодо України, має одержати у нас статус іноземної з усіма правовими наслідками. Є сенс ухвалити закон, який позбавить її пільг на сплату податку на нерухомість. Правоохоронцям варто розслідувати антиукраїнську діяльність найбільш одіозних московських попів, які напрошуються на кримінальні статті.

Отже…

Хто нині вороги української державності? Безсумнівно, перший ворог — Путін, що очолює московське військо, яке загарбало частину наших земель. Другий ворог — Гундяєв, що очолює московське військо в рясах, яке сіє в Україні розбрат.
Із цими ворогами боремося ми поки що без особливого успіху. В чім причина? Вона ховається в третьому ворогові — в надмірному грошолюбстві, чинодральстві, слабохарактерності, а то й у зрадливості деяких українських керівників.
Патріоти воюють на фронті. А що роблять політичні «блоки» й «фронти»? Та майже нічого. Від першого нашого ворога вони тримаються на безпечній відстані. А до другого ворога, московської церкви, ставляться мало не як до рідної мами. Їм, схоже, легше любити чужу церкву, аніж власних патріотів, чи, крий Боже, націоналістів!
Як можна перемагати ворога, не підпускаючи до управління державою українських патріотів, тоді як частина можновладців перебуває з ворожою церквою, а, можливо, й з путінською Росією в духовному єднанні?
Якщо хочемо захистити Україну від впливу «рускава міра», то мусимо усвідомити, що в Україні має право на автокефалію (само-стійність) своя національна церква зі своїм патріархом. Наша світська та церковна влада мусить переконати Вселенського патріарха визнати право українських християн на створення незалежної від Москви Української помісної православної церкви.
Проте перемогти московську армію в рясах, дислоковану в Україні, маємо передусім ідейно і тільки власними силами. Для цього необхідно, аби наші можновладці рішуче поміняли свої духовні пріоритети.
P. S. Тож робімо так, щоб у цій затяжній війні перемогли таки ми. Наша перемога потрібна не тільки нам, а й Європі. Тож ми мусимо подбати, аби в московському війську, якщо йому справді заманеться прогулятися на танках по Європі, не було українців ані зі зброєю, ані в рясах. Нехай хоча б за це мешканці затишної Європи нам подякують.

Борис СИДОРЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.