Міністерство охорони здоров’я Чорногорії подало до парламенту законопроект про заборону куріння в ресторанах, барах, кафе та бістро ще в 2012 році. Але проти такого обмеження різко виступили власники цих закладів. Громадська організація, яка об’єднує рестораторів і захищає їхні права, заявила, що заборона куріння відіб’ється на відвідуванні ресторанів, призведе до зниження обороту, а потім до банкрутства і їх закриття. Аргументи дуже сумнівні й старі.

У Болгарії і Туреччині при запровадженні заборони на куріння в громадських місцях власники закладів громадського харчування та розважальних закладів також протестували й наводили ті самі причини. У Болгарії вони навіть намагалися за допомогою авторитетних людей влаштувати бойкот заборони. Але влада була непорушною, та й людей, які дотримуються здорового способу життя і не бажають обідати з дітьми в димних залах ресторанів, виявилося більше, ніж залежних від тютюнового диму. Тому не стали потурати нікому. Власникам закладів довелося вирішувати проблему по-різному, виходячи з фінансових можливостей. Одні поза закладами облаштували зони для куріння з навісами й обігрівачами, інші відвели для курців спеціальні зали, але більшість пропонують відвідувачам подимити на вулиці, а потім повернутися за стіл. І нічого — люди звикли, хоча були і є невдоволені.

А от у Чорногорії законодавці похитнулися і пішли на компроміс із власниками закладів. У країні вирішили заробити на тих, хто хоче, щоб у їхніх залах вільно курили, й запровадили для них спеціальну таксу. Ціна за індульгенцію виявилася суто символічна — рестораторів зобов’язали відраховувати по одному євро за квадратний метр зали, де дозволено курити. 

Якби це не стосувалося здоров’я самих залежних від сигарет і тисяч прибічників здорового способу життя, то таку винахідливість можна було б вітати. Адже фіскальні служби відзвітували, що з 1 вересня 2012 року, коли було запроваджено цей тютюновий податок, і до початку лютого цього року в скарбницю за вживання тютюнових виробів в підприємствах громадського харчування надійшло 2,65 мільйона євро. Гроші, безперечно, чималі. Але, на жаль, міністерство охорони здоров’я не поінформувало, скільки людей за цей час отруїлося тютюновим димом, занедужало на рак легенів і дихальних шляхів, скільки грошей було витрачено на лікування і скільки людей залишили цей світ через хронічні захворювання, спричинені активним і пасивним куріння. І тоді рапорт міністерства фінансів про те, що в 2013 році до скарбниці надійшло 171,3 тисячі євро від спецтакси, в 2014-му — 585,8 тисячі, в 2015-му — 710,45, у 2016-му — 638,55, а торік — 461,25 тисячі, не сприймався із таким захватом. 

Тим паче, що й ці цифри показують — після пікового 2015 року намітився спад в одержанні прибутку від тютюнового диму. Чи то ресторатори побачили, що їхні заклади стали менше відвідувати іноземні туристи із Західної Європи, де куріння строго заборонено, чи то кафе й ресторани закрилися через нерентабельність або з інших причин? А може, із надбанням досвіду власники закладів просто вирішили не платити тютюновий податок, і їм легко вдається робити це, бо в країні не запроваджено суворого контролю за дотриманням закону про заборону куріння в громадських місцях?