Рівно сто років тому на засіданні Таріби (Литовської Державної Ради), що проходило під головуванням Йонаса Басанавічюса, було прийнято Акт про незалежність Литви. Документ підписали всі 20 присутніх у залі парламентаріїв. Варто наголосити, що більше половини сформульованих тоді правил і засад державоустрою згодом перейшли і до чинного тексту Конституції, хоча цей історичний Акт готували оперативно, вже передчуваючи появу Брестських угод, які пізніше розшматували Литву як державу. І от саме відтоді 16 лютого, день проголошення Акта, позначають у всіх міжнародних календарях як День відновлення Литовської держави.
З нагоди ювілею ми звернулися до президента Асоціації прибалтійських українців Леоніда Трегуба (на знімку), щоб дізнатися, як живуть сьогодні у незалежній Литві наші земляки? Адже їх тут чимало — 20 тисяч. Причому багато українських національних товариств проводять свою успішну діяльність не тільки в столиці, а й у таких густонаселених литовських містах, як Клайпеда, Каунас, Шяуляй, Йонава, Висагінас…
— Майже всі вихідці з України прибули сюди ще за радянської епохи і причому були так званою грубою робочою силою, тобто йдеться про моряків, військовослужбовців, а дещо пізніше й енергетиків. Останні, зокрема, брали участь у запуску та експлуатації Ігналінської АЕС. Що стосується Клайпеди, то оскільки вона й досі вважається найбільшим балтійським незамерзаючим портом, то наші кремезні працьовиті легіні завжди були тут у пошані. Особисто я — колишній кадровий офіцер: народився й виріс на Слобожанщині, але службу проходив у Клайпеді, де після виходу в запас став співзасновником Громади українців Литви (ГУК). А на початку листопада 1989 року організував ще й Громаду українців Клайпеди. За ці неповні три десятиліття, що швидко проминули, ми провели майже тисячу різноманітних культурно-просвітніх заходів, виразно просякнутих українським визвольно-національним духом. Тож не дарма саме ГУКівці свого часу прославились як одні з найактивніших діячів зарубіжної діаспори. Та, на жаль, був період певного розшарування. Проте в 2010 році ми все ж об’єдналися в Асоціацію прибалтійських українців, причому, згідно зі статутом, її членами можуть бути вже не тільки окремі фізичні особи, а й відповідні зацікавлені колективи.
— Леоніде Івановичу, а кого з дореволюційних наших класиків чи сучасних побратимів знають у Литві?
— Що стосується літературних діячів, то у Вільнюсі ще здавна існує вулиця, а також дві меморіальні дошки на честь геніального сина нашого народу Тараса Шевченка. А на початку вересня 2011 року в одному зі старовинних історичних кварталів столиці йому було встановлено величний білокам’яний монумент. Окрім того, в Клайпедському парку «Саюдіса» з нагоди 200-річчя Великого Кобзаря членами Асоціації прибалтійських українців було висаджено дубову алею. Ну й, нарешті, у столиці цілком пристойним чином вшановано ще імена таких напівзабутих у нас слов’янських просвітителів-полемістів, як Мелетій Смотрицький, Яків Головацький та Йосафат Кунцевич. А якщо вести мову про визначних політичних діячів, то на головній вулиці Каунаса в 2012 році було встановлено меморіальну дошку, присвячену трагічно загиблому комендантові УВО полковнику Євгену Коновальцю. Неподалік будівлі нашої асоціації десять років тому відкрили жалобний пам’ятний знак жертвам Голодомору і політичних репресій в Україні.
— А чи надходить адресна фінансова допомога від центральних або ж місцевих органів влади?
— Поки що на це не скаржимося: зокрема, муніципалітет кожного року виділяє нам десь приблизно по 200 євро на проведення важливих культурно-освітніх заходів. До речі, зважаючи на те, що літній туристичний сезон у Литві, на жаль, порівняно короткий, стараємося основні свої творчі наробітки й агітаційні ресурси сповна використовувати упродовж двох найбільших і наймасовіших тутешніх свят — Дня міста і Дня моря. Причому останній збігається і з міжнародним пивним фестивалем. Загалом, підкорюючись вимогам часу й нагальним запитам сьогодення (анексія Криму, воєнний конфлікт на Донбасі тощо), доводиться дещо видозмінювати діяльність — особливо під час організації літературних вечорів та зустрічей із цікавими людьми (в рамках започаткованого нами «Українського календаря»), художніх виставок і патріотично-пізнавальних вікторин.
А насамкінець розмови Леонід Трегуб передав читачам «Голосу України», та й взагалі всім добрим людям планети Земля свої найкращі сердечні побажання!
Інтерв’ю взяв Сергій Красюк.
Фото надано автором.
