Висококультурний народ дбає про життєздатність своєї мови, крім усього іншого, і за допомогою практики актуалізації здобутків попередніх епох, надаючи їм нового звучання, а часто й змісту. Певна річ, запозичення в наш час — один з продуктивних і важливих шляхів поповнення лексичної та фразеологічної систем, а проте переважання його над іншими механізмами (спрямованими на пошук власних ресурсів) великою мірою шкодить мові, що через це неначе постає перед багатьма користувачами якоюсь «ледачою», нездатною до активної творчості. На жаль, сучасна практика ЗМІ, передусім радіо, телебачення й ресурсів Інтернету, сприяє повені англійських запозичень, хоч у багатьох царинах діяльності українська мова може запропонувати до вживання традиційні одиниці, аж ніяк не гірші ні за семантичним наповненням, ні за здатністю до сполучуваності.

Останнім часом повідомлення радіо, телебачення, газет та електронних ресурсів рясніють реченнями на кшталт: Певні реформи Україна не встигає провести до дедлайну; В адміністрації Президента нагадують про дедлайн для кандидатів на главу Антикорупційного бюро тощо. Навряд чи є потреба запозичувати англіцизм дедлайн до української мови, оскільки в нас здавна в аналогічних контекстах використовуваний іменник реченець «крайній термін». Звернімо увагу, що слово реченець має наголошений суфікс -ець. Щоправда, уживане слово й у дещо ширшому значенні — «установлений, визначений для кого-, чого-небудь відрізок часу; термін». Пор.: Реченець умовленої сплати вже минув (І. Франко); Буває, наприклад, і так, що хтось позичить кому гроші, а той не має заплатити чим на реченець, от і продають землю... (М. Коцюбинський); Чувай! Надходить грізний реченець. Над полем чорний крик сурми полине. З могил повстануть подвиги й злочини, І шлях у вічність ляже навпростець (Юрій Клен); Чи тому, що він зігрівався від сонця й що повітря було тепле, а чи тому, що тим ногам вийшов уже такий реченець, вони йому немилосердно пекли (Іван Багряний); Майже всі провідні діячі шістдесятництва дістали максимальний реченець (сім років ув’язнення в таборах суворого режиму та п’ять років заслання) й етаповані за межі Батьківщини (В. Овсієнко).

Як бачимо, українські автори різних поколінь (кінець ХІХ — початок ХХІ ст.) не цуралися слова реченець. Знаходимо його й у деяких офіційних документах, зокрема слово засвідчене в правничих текстах першої половини ХХ ст., напр.: Міські, селищні й сільські ради обираються реченцем на один рік в порядкові закону про вибори й за нормами представництва до рад, що їх встановлює Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (Конституція УСРР, 1929). Проте в наш час слово все-таки опинилося на периферії мовного вжитку, через що в деяких нинішніх виданнях його додатково тлумачать.

Авторові цього допису й нині час від часу доводиться чути слово із живих вуст автохтонів Макарівського району Київської області: досидівся до реченцю (прикінцеве наголошення). Інакше кажучи, слово використовуване не тільки в літературній мові, активно вживане в живомовному середовищі другої половини ХХ ст. — на початку ХХІ ст.

Іменник реченець фіксує більшість словників нової української літературної мови, деякі з них з нетотожним семантичним наповненням.

У наведених цитатах з текстів В. Овсієнка, Конституції УСРР та ін. слово реченець ужито в загальному значенні «строк», без виділення в семантиці крайньої часової межі, тобто просто як «термін», а не «останній термін». Таке вживання властиве українським текстам різних періодів: Заставити власне нерухоме майно можливо на різних умовах: на певний реченець або без реченця (Записки Наукового товариства ім. Шевченка, 1919); Умова виконати реченець приставлення вантажу — основна вимога організації перевезень (Тематичний збірник Інституту транспортної механіки ВУАН, 1933).

Академічний «Словник української мови» (1970—1980) подає розглядане слово зі значенням «строк» та обмежувальною ремаркою заст. Гадаємо, немає жодних підстав для того, щоб це слово залишалося неактуалізованим, а натомість упроваджувалася лексема дедлайн, позбавлена в нашій мові історичної традиції та прозорої внутрішньої форми. Коли впродовж останнього часу мовний колектив зумів повернути до активного вжитку іменники речник, середмістя, перемитники, перемитництво та ін., то немає жодних підстав для того, щоб реченець опинився серед запорошеного забуття. При цьому буде доречно розмежувати в літературній мові строк, термін (що вже зроблено в юридичній літературі) і реченець.

Отож уживаймо реченець замість дедлайн і не будьмо ледачими ні в мовній практиці, ні в інших галузях діяльності.

Олександр СКОПНЕНКО,
кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник,
заступник директораз наукової роботи
Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України.