Сто сім імен. Мовчазні списки тих, хто склав своє життя у боротьбі за гідність та свободу. Вшановуючи їх, ми звертаємося до родин загиблих. Вони оживляють для нас у своїх спогадах синів і дочок, батьків і матерів, братів і сестер. Це допомагає зрозуміти, що чотири роки тому Героями Небесної Сотні стали звичайні українці з великими серцями. Події, які розгорталися на Майдані з 18 по 20 лютого 2014 року, прийнято вважати завершальним етапом Революції Гідності. Однак тепер ми точно знаємо — це був лише початок. Тоді ми перегорнули нову сторінку нашої історії. Все, що нині можемо віддати людям, чиї імена назавжди залишилися в минулому, — нашу пам’ять. І в наших силах зробити так, щоб пам’ять ця залишалася живою.
У колажі використано фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Більше фото тут — www.golos.com.ua
Під час виставки Міжнародного відкритого архітектурного конкурсу
на кращу проектну пропозицію
в номінації «Меморіал Героїв Небесної Сотні» на Майдані Незалежності.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
Відбір Міжнародного відкритого архітектурного конкурсу проектів на кращу проектну пропозицію щодо об’єкта «Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції Гідності» добігає кінця. Стартував він 19 липня 2017 року із відповідного розпорядження Кабінету Міністрів.
Поєднати трагізм і надію на життя
Чи варто заморожувати в граніті пам’ять про трагічні події? Генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — музею Революції Гідності Ігор Пошивайло впевнений, що це не зовсім так. Для того, щоб зрозуміти, які думки з цього приводу в суспільстві, дев’ять проектів, що пройшли конкурсний відбір, виставили для загального огляду на Майдані Незалежності. Остаточне рішення щодо переможця прийматиметься 20 лютого. До того часу кожен зможе висловитися, який варіант Меморіального комплексу найбільше відповідає достойному вшануванню Героїв.
За словами Ігоря Пошивайла, серед конкурсних завдань, які ставилися перед учасниками, було висвітлення подій чотирирічної давності з урахуванням побажань родин Героїв Небесної Сотні. Нині маємо офіційну цифру —107 загиблих на Майдані. Можливо, в майбутньому віднайдуться й нові, поки що невідомі, імена Героїв, але станом на сьогодні меморіал буде присвячено саме цим Героям.
«Наше конкурсне завдання було досить широке, — каже очільник музею. — Воно складне з точки зору містобудування, адже йдеться про центр Києва і тут діє багато обмежень. Територія дуже велика. Та й сама історія ще досі жива і дуже емоційна. Навряд чи просто буде вибрати ідеальний варіант. Плюс існують так звані народні меморіали — стихійні знаки, які виникли одразу після Майдану і з’являються досі. Та ж капличка. Кажу про речі, до яких уже звикли громадяни і родини загиблих. Побачимо переможця, і тоді вже стане зрозуміло, чи потрібно буде підсилювати проект».
Обговорюючи можливий варіант Меморіального комплексу, Ігор Пошивайло звертається до мюнхенського досвіду. Торік у столиці Баварії відкрили меморіал на честь жертв терористичної атаки 1972-го під час проведення Олімпійських ігор. Спочатку на місці, де сталася трагедія, встановили пам’ятну табличку. Пізніше, в 1995 році, з’явився монумент відомого архітектора. А в 2017-му — досить лаконічний і ощадливий до зовнішнього середовища меморіал. У ньому є все — і великий екран, і стенди, присвячені дванадцятьом жертвам. «У нашому випадку жертви також конкретно визначені, — зауважує він. — Але ми розуміємо, що ця кількість є умовною. Тому, ймовірно, варто йти шляхом французького меморіалу жертвам Великої війни (Першої світової). Тут вшановують тих, хто зник безвісти. Віднайдені імена й досі поповнюють списки. На мою думку, наше рішення теж має бути динамічним, не замороженим. Треба знайти форму, прийнятну для самих родин. Але туди мають захотіти приходити і гості міста, і кияни. Тому не має бути відчуття цвинтаря. Необхідно поєднати трагізм і надію на життя. Не хотілося б законсервувати ці загибелі і поставити під сумнів їх жертовність».
Усім догодити не вдасться
В Україні відкритий міжнародний архітектурний конкурс на будівництво меморіалу проходить уперше. Від його результатів залежить дуже багато. Територія всього комплексу займе приблизно три гектари. До них входить і алея Героїв Небесної Сотні. Сам котлован, відведений під спорудження будівлі музею, займає 22 сотки. Це єдине місце, де можна будувати. До території меморіального комплексу включили також алею від Хрещатика до вулиці Ольгинської і той шматок землі, де нині стоять капличка та хрест. Їх навряд чи чіпатимуть, каже Ігор Пошивайло. Конкурс відбуватиметься у двох номінаціях — меморіал та музей, але два ці проекти, за його словами, мають бути інтегрованими.
Коли влітку уряд оголосив конкурс, багато українських архітекторів і скульпторів приходили зі своїми проектами й ідеями, каже Ігор Пошивайло. Для всіх була єдина відповідь — беріть участь у конкурсі. «Свобода і демократія саме і передбачають не анархію, а створення умов для свободи інших, — так коментує він ситуацію. — Ми повністю довіряємо компетентності журі». У світовій практиці не буває громадських обговорень таких проектів. Суспільство делегує ці повноваження компетентному журі і приймає його рішення. У нас поки що міжнародні конкурси швидше виняток, аніж практика. Тому рівень недовіри суспільства дуже великий. Недовіри, передусім, до того, що фінансує і організовує влада. Меморіал поки що визначає свою функцію як комунікативну, саме тому й прийнято рішення виставити проекти комплексу на Майдані. А перед тим проводили низку брифінгів та конференцій, створили сторінку у Facebook і сайт, щоб люди могли отримати максимально багато інформації про те, що відбувається.
Ігор Пошивайло чітко усвідомлює, що всім вгодити буде важко. Пригадує скандал із меморіальним комплексом 9.11 у Нью-Йорку. Там теж були невдоволені і виникли проблеми з родинами — хтось не потрапив у списки, багато звучало нарікань. Але верховенство права у тому й полягає, якщо є якісь правила гри, каже він, і цю гру вже запущено. Це, напевне, краще, ніж взагалі нічого. Нині триває великий переговорний процес, але все ж — у межах певних правил. «Наші імениті архітектори та скульптори розуміли можливість втілення їхнього проекту в життя наближеністю до людей, які приймають рішення, — розмірковує керівник музею Революції Гідності. — Ми маємо справу з незалежною авторитетною відомою німецькою компанією, яка проводила не один конкурс і знає наші реалії. Ці люди незаангажовані і не наближені до владних структур, тому не мають жодного інтересу в лобіюванні своїх проектів, як це часом трапляється в нашій країні. Сподіваюся, результати будуть об’єктивні».
Найбільше директор меморіалу побоюється того, що суспільство може не прийняти форму, яку запропонують для створення комплексу. Наші люди, каже, більше звикли до реалізму. А затвердити можуть, наприклад, ландшафтне рішення, яке дасть змогу не перевантажити територію об’єктами, а облаштувати зелену зону. Або ж якийсь мінімум конструкцій, що швидко старіють і зношуються. Мабуть, доведеться тоді роз’яснювати людям складний символізм та ідею такого об’єкта. Ігор Пошивайло сподівається, що місцевість незабаром не забудують висотками. А також на те, що й сам музей не стане «грубою, пафосною і заполітизованою інтервенцією», а органічно впишеться у ландшафт.
Зрозуміти минуле і разом творити майбутнє
Зведення сучасного Меморіального комплексу Ігор Пошивайло називає викликом для себе. «Абсолютно з нуля створюється велика інституція, яка має амбіції, а не просто бажання заморозити події недалекого минулого. Події, які ще не є історією і надзвичайно суперечливі, — аргументує він. — Майдан є незавершеним, він має багато вимірів та облич. У ньому є радісна дія, карнавал і фестиваль... Є у ньому й смерть, кров, драматизм, покалічені долі. Він має своє продовження в сьогоденні на Донбасі у війні. Ми не знаємо завершення. Не бачимо швидких реформ та змін, за які покладено сотні життів. Тому це амбітний проект, місія якого — зберегти живу і активну пам’ять про ті події. Щоб та пам’ять допомогла зрозуміти, що відбувалося в минулому, об’єднатися в теперішньому і разом творити майбутнє».
Меморіал не має бути суто політичним проектом, вважає його очільник. Але й аполітичним він теж не може бути, бо всі масштабні проекти так чи інакше пов’язані з політиками. Ті є своєрідними лобістами і допомагають вирішувати багато бюрократичних завдань, пов’язаних, наприклад, із землею, фінансами та будівництвом. Однак контент все ж має бути аполітичним. Музей повинен порушувати глобальні питання, які стосуються не лише подій 2014 року, питань гідності й свободи, демократії та об’єднання і персонального вибору майбутнього країни. Він має зберегти пам’ять, щоб виховувати нові покоління активних громадян, щоб довести перемогу до логічного кінця. Справу тих людей, які поклали життя і на попередніх майданах, і в часи визвольних змагань, і в часи Української революції. «Для мене це новий досвід, — підсумовує Ігор Пошивайло. — Часто чути нарікання, чому так довго тягнеться робота над цим комплексом. Можна було б швидко поставити пам’ятник, який став би миттєвою рефлексією на події. Створити сучасну інституцію з майбутнім — це потребує часу. Не лише на пошук коштів, а й на формування ідеї та створення нових смислів».
Ми й досі не до кінця усвідомили, що ж відбулося на Майдані чотири роки тому, переконаний керівник Музею Революції Гідності. А перед нами стоїть ще й великий виклик — зрозуміти, що робити з цим заради майбутнього. Музей, вважає він, не повинен стати традиційним знаряддям для політики пам’яті. Він має бути інструментом культури пам’яті, важливої для кожного. Місцем, де презентовано не лише офіційну позицію, монополізовану владою, а й індивідуальну пам’ять. Адже розуміння однієї події може бути абсолютно різним. Саме тому нині працюють над тим, щоб створити таку своєрідну інституцію діалогу, платформу для критичного мислення, де позбуваються стереотипів минулого.
Записала Надія СМІЯН.
Більше фото тут — www.golos.com.ua
