Голова Петро Баклан (на фоні сільського герба).

 

Громада починається з голови
Макіївська об’єднана територіальна громада — найменша на Чернігівщині і в Україні одна з найменших. Тут немає навіть двох тисяч мешканців, а територія займає майже півсотні кілометрів у радіусі. Лише дві сільські ради об’єдналися в ОТГ. Мало хто вірив у те, що її вдасться створити. 
Запитую в голови Петра Баклана: «Як же вас визнали фінансово спроможними, якщо й підприємств практично немає?» А він відповідає: «Ми оце з вами сидимо, а під нами — два метри чорнозему». 
Саме земля і стала основою для визнання спроможності громади. Два роки, що минули від часу її створення, підтвердили такий висновок.
Земля, мабуть, і до створення громади підштовхнула — Держгеокадастр обрізав Макіївку по саме нікуди: село, яке завжди відзначалося великою кількістю худоби у дворах, тепер її різко скоротило. Адже пасовища в села відібрали, виходячи з того, що вони — за межами населених пунктів. Хто ввів такі порядки — невідомо, але відомо, що вся земля між селами історично була визначена: оте пасовище належало громаді одного села, а оті луки чи ліси — громаді іншого. Вклинювання державних чиновників — це провокування корупції та наруга над сільськими громадами. Добре, що тепер уряд починає цю ситуацію виправляти.

Та відібраного не повернеш: 54 гектари пасовищ у макіївської громади відібрано без згоди сільської ради і тепер їх розорали та засіяли кукурудзою. До речі, з порушенням санітарних норм — на берегах канав.
Петро Баклан, сільський голова, тримав шість корів. Тепер змушений трьох позбутися — немає де пасти. Лякає селян і обмеження прийому молока — ціна на нього з липня може зменшитися, якщо йтиме на сухе молоко, казеїн. Нині дружина сільського голови возить молочні продукти на продаж до Києва — загалом 90 кілометрів.
Головою Петро Баклан уже вдруге, а раніше працював керівником у великому господарстві під Києвом. Переїхав у село, коли вийшов на пенсію. А кар’єра сільського голови розпочалася в нього з... кладовища. У селі їх декілька, і ось те, що біля його батьківської хати, сам і впорядкував — почистив від гущавини, обгородив, навів лад. Люди зацікавилися — що за один? Хоч він родом місцевий, але приїжджав лише провідувати батьків. Селяни побачили хазяйську жилку, дізналися про досвід керівника й обрали головою. Спершу одного села, а коли почалася децентралізація — уже він переконав усіх створювати ОТГ. І його знову обрали головою.
«Ніхто не вірив, що мені вдасться «пробити» окрему Макіївську громаду, — розповідає Петро Андрійович. — Особливо після того, як дві сільради відмовилися бути разом із нами. Коли ж ми довели фінансову спроможність майбутньої ОТГ і стали однією з п’яти перших громад на Чернігівщині, з району дзвонили та вітали».


Люди дякують за допомогу
Сумарно дві сільради, що об’єдналися в Макіївську ОТГ, мали півтора мільйона гривень. Тепер дохід становить 15 мільйонів. Із них 4,7 мільйона є власними доходами (податки на землю і доходи громадян), решта — державні субвенції.
Це дало змогу замінити вікна та двері в школі, перетворити частину класних кімнат у Пустотиному на дитячий садочок, повністю реконструювати Макіївський будинок культури, що вже весь пахне лаком та свіжим деревом, оновити ФАП у Ганнівці, зробити пожежне депо, закупити техніку для комунального підприємства, яке створять цього року. Нині займаються освітленням вулиць, а їх 60 кілометрів. Люди дякують за допомогу народному депутату Олександру Кодолі та фермерам — підприємцям Фенюку, Супруну, Рибалці, Шусту, Лиману. Скажімо, Микола Фенюк своїм коштом відремонтував 2,5 кілометра дороги між Пустотиним і Ганнівкою, а Микола Супрун виділив 64 тисячі гривень на ремонт ФАПу в Пустотиному.
«Якби не децентралізація — всього цього у нас не було б!» — переконує Петро Баклан. Скажімо, пожежники практично за півроку вже здійснили дев’ять виїздів, в тому числі один — за межі громади. А що таке пожежа в селі, знає той, хто там живе... Та й далеко не кожне село в Україні може похвалитися збереженою пожежною командою.

 

 

Директор Будинку культури Микола Сидоренко


Найгостріша проблема
В один голос усі макіївці кажуть, що найбільше потребують лікарні. Мають тямущого фельдшера Валерія Петрика, але без лікаря не отримають ліцензію на створення центру первинної медичної допомоги. В. Петрик каже: «Люди звертаються, то допомагаю практично з усіх питань. Роблю уколи, ставлю крапельниці, лікую, зашиваю рани. Якщо треба — везу пацієнтів до районної лікарні чи викликаю «швидку», але по наших дорогах це майже година їзди». Є тут і денний стаціонар, працює стоматологічний кабінет, є обладнання для фізпроцедур.
Запитую: до якого лікаря запишуться ваші люди, адже за медичною реформою треба до квітня обрати собі сімейного лікаря. Розводять руками: або в Ніжин, або в Носівку, або в неблизьке село Рівчак-Степанівку. Усі варіанти незручні — потрібен свій лікар.
Громада гарантує лікарю квартиру, достойну зарплату і, як сказав голова Петро Баклан, «два гектари землі дамо, щоб на вихідні нікуди не їхав». Останнє, звісно, жарт, але землю таки готові дати із запасу.


Феномен села Пустотине
Із понад чотирьох сотень жителів цього села — 140 дітей. Коли відкрили дитсадок на 16 дітей, думали, що буде напівпорожній. Але щодня їх є два десятки, і якби було місце, то й ще приводили б. Завдяки фермеру Миколі Фенюку 235 жителів Макіївської громади мають постійну роботу. Переважно на великій тваринницькій фермі. А дітей віддають під опіку вихователів.
На запитання: «Чому у значно більшому селі Макіївці значно менше дітвори?» тут спершу жартували: мовляв, у Пустотиному частіше світло вимикають, а потім таки з’ясувалося: наприкінці 1980-х місцевий колгосп-мільйонер гроші вкладав у будівництво квартир для молодих сімей. Ось вони й задали темп народжуваності. За президентства В. Ющенка його підтримали фінансово, тому тепер дітей багато. Є сім’ї, де їх навіть по восьмеро.

Окремим феноменом села є директор Пустотинської школи Григорій Довгопол. Він зустрів нас, накульгуючи — поранення з часу «афганської війни». Навпроти його робочого місця в тісненькому кабінеті висить картина бою тої війни. Я думав — узагальнююча. Ні, виявилось, що то зображено бій групи «Карпати» біля кишлака Дарі.
Григорій Іванович став і активним учасником нинішньої, російсько-української, війни — як волонтер. І з гордістю повідомив про 41 виїзд на схід не з порожніми руками. А голова ОТГ Петро Баклан додав, що громада зібрала 53 тисячі гривень на допомогу захисникам в АТО. Чотири вантажівки необхідних речей та харчів відправили!
«Надумали ми поставити пам’ятник борцям за волю і незалежність України, — розповідає Петро Андрійович. — Як голова я перший вийняв тисячу гривень і поклав. А заразом назбирали 26 тисяч, і тепер біля церкви стоїть достойний пам’ятник, хоча є й окремий, — Героям Небесної Сотні».

 

Виконувач обов’язків завідувача амбулаторії Валерій Петрик.


Материн прогноз не справдиться
Коли помирала 89-річна мати Петра Баклана і дізналася, що в селі вже немає колгоспної ферми, напророчила: «Через 50 год не буде і села: поставлять у центрі чорного тригранного стовпа, що колись тут село було. А якийсь дурак його ще й на металолом вкраде. І заорють місце по селу, щоб і виду не було».
Цю материну пересторогу постійно тримає на думці 69-річний голова Макіївської ОТГ Петро Баклан, і завдяки децентралізації та своїй невтомності бачить, що материн прогноз, на щастя, не справдиться. Село буде жити.

Чернігівська область.

Фото Віктора КОШМАЛА.