Слухаючи еколога громадської організації «Екологія — право — природа» Олексія Василюка, відчуваєш велике занепокоєння з приводу впливу війни на довкілля. Однак найбільше бентежить та обставина, що вивченням цього чинника сьогодні ніхто серйозно не переймається, а сама тема, схоже, всіляко замовчується. Варто звернути увагу на такий факт: коли йдеться про наслідки бойових дій на Луганщині та загалом на Донбасі, як правило, називають кількість поранених та загиблих, розбитих об’єктів та втраченого майна. На жаль, про те, якому ризику піддається населення прифронтової території через повітря та землю, отруєні наслідками вибухів снарядів та продуктами горіння, мова не йде. А хвилюватися є через що.

Еколог громадської організації «Екологія — право — природа» Олексій Василюк.

Фото автора.

Олексій представляє громадську організацію, пріоритетна діяльність якої стосується охорони природи. Як еколог, має спеціальність з радіаційної та хімічної безпеки, але зізнається, що те, з чим довелося зіткнутися у своїх дослідженнях на територіях, наближених до лінії фронту, є для нього новим і незвіданим. На жаль, жоден університет, в якому є військова кафедра, не вивчає явища, які виникають у навколишньому середовищі в разі воєнних дій. Отже, ніхто не знає сьогодні, як реально оцінити ці наслідки та як узагалі можна щось дослідити, виміряти на території, куди не можна по-
трапити.

«Перше, що ми змогли зробити, — встановити автоматичний контроль за якістю повітря в місті Щастя, — розповідає Олексій. — Зокрема, ми виявили, що в межах 2—3 годин після початку обстрілів оксидів сірки і нітрогену в повітрі стає у 5—8 разів більше, ніж гранично допустима норма. Усе, що вибухнуло, перетворюється на дві фракції. Одна, яка встигла прореагувати, опиняється в повітрі, а та менша частина, яка прореагувати не встигла, осідає на ґрунті, конкретно в тому місці, де вибухнуло. Ми дослідили не одну вирву і зробили висновок, що один вибух автоматично залишає в землі півкілограма сірки і трохи важких металів, а решта опиняється в повітрі. Про такі речі, як правило, ніхто досі не казав, але ми вважаємо, що інформацію слід донести до відповідних органів і населення тих територій, де вибухи досі лунають».
Фахівці переконують і застерігають: під час обстрілів дуже небезпечно дихати повітрям. І рекомендують і населенню, і військовим закривати органи дихання мокрою серветкою, щоб не вкорочувати собі життя. Але їх не чують. Дехто, на-
приклад, посилається на вітер, який постійно дме на Луганщині та має відносити небезпечне повітря в інший бік. Трапляється й таке, але не будемо забувати, що з часом кислотні дощі падають на землю вже в інших регіонах.

Другий важливий момент стосується тих, хто живе на визволених територіях, де йшли інтенсивні бої. Усе, що тут осіло на ґрунті, — отрута, отже, користуватися цією землею дуже небезпечно. Торік члени громадської організації «Українська Гельсінська спілка» дослідили  рослини, які починають проростати у вирвах від снарядів. Виявились доволі цікаві результати як з точки зору дослідження, так і з практичного боку. У вирвах ростуть найагресивніші рослини, які походять не з нашого континенту. Це так звані інвазивні рослини, або у нас їх називають бур’янами. Вони перші освоюють простір, що має великий уміст сірки, бо домашні рослини такий ґрунт не витримують. Але населення не розуміє, не приймає таких речей і, засипавши вирви від снарядів сусідньою землею, вирощує домашню городину. Та цього робити не треба, бо розрахунки лабораторії попереджають: землю можна вважати отруєною в радіусі тридцяти метрів до центру вирви від снаряда 120 мм.

Результати обстеження наслідків пожеж теж вражають. Як відомо, ліси на Луганщині штучні та переважно соснові, а вони вважаються найбільш пожежонебезпечною категорією дерев у всій Україні. На космічних знімках лісових масивів області зелене і чорне добре відрізняється. З того, що екологи змогли порахувати в межах території, де були бойові дії, вони побачили, що у вогні згоріла майже чверть площі лісу області. Точні дані назвати не можна, бо всі матеріали про склад лісів, на жаль, у 2014-му залишилися в Луганську. Але те, що чверть насаджень загинула, — це точно.

Проте Олексій налаштований доволі оптимістично. Він із таким запалом і любов’ю говорить про Луганщину, про її красу та унікальність, що мимоволі піддаєшся його настрою і віриш, що все можна повернути. Так він вважає, що тутешній ландшафт неповторний, такого немає в жодному куточку України.

В якомусь сенсі Олексій стає для нас, луганчан, прикладом того, як слід піклуватися про свій край. Еколог, приміром, запропонував внести до «Смарагдової мережі» Європи кілька десятків важливих природних та історичних об’єктів краю. «Смарагдова мережа» — це така мережа територій особливого природо-охоронного значення, які важливі для збереження біорізноманіття в країнах Європи. Мета цього масштабного проекту — виділити та взяти під охорону місця проживання рідкісних видів тваринного і рослинного світу. Так от екологи запропонували включити до мережі всі долини північної Луганщини, Сіверського Дінця і Донецький Кряж.

Якщо відверто, то сьогодні це включення нічого не дасть, але коли Україна стане членом Євросоюзу, то на цих територіях автоматично запроваджуватимуть дії для збереження пам’яток флори та фауни й виділятимуть для цього великі кошти. У Польщі, до речі, 24 відсотки країни охороняється саме в такий спосіб. Одно слово, слід зробити крок на випередження. Якщо всі пропозиції включать до «Смарагдової мережі» (а мова йде про досить великі площі), сподіватимемося, що Луганщина отримає дуже вагому допомогу від Євросоюзу на збереження своєї екології та відновлення її після війни.

Луганська область.