Десь у веселому краю
Зійшлися у гаю
Ведмідь товстий та волохатий,
Всесвітній пасічник-ласун,
Завзятий Цап-стрибун,
І телепень Осел ухатий,
Дурного розуму невдатний син,
Та передражник Малпенко Мартин.
Сидять, балакають під липою густою:
— Погано, братчики,
без діла в світі жити! —
Так Малпенко Мартин розмову
завершив:
— Пора і нам придумать щось...
Ви не турбуйтеся, —
щоб довго не кортіло,
Я зараз хочу раду дать:
Музичить треба — от і діло,
Коли хотіли знать!
Зозуля накує музиці,
Сказати в добрий час:
Бенкет, весілля, вечорниці —
Покличуть всюди нас.
Днів через три вони в тому ж гаю
Справдили вигадку свою.
Роздобули баса, цимбали,
І скрипочка, і бубон є;
Прехорошенько посідали
Та як ушкварили — ой лишенько моє!
Хто в ліс, мовляли, хто по дрова,
Аж на ввесь гай луна гуде.
Ведмедів бас реве, неначе та корова
Із череди додому йде;
Цап на цимбалах паличками
І брязкотить, і дзенькотить,
Трусне борідкою або хитне рогами,
Мекече, бурмотить;
Між ними грає, не вгаває,
На скрипку Малпенко Мартин,
Кувікає, пищить, як іноді буває
Залізе порося у тин;
Осел силкується під кленом,
Щоб всіх перемудрить,
І, як у діжку макогоном,
У бубон стукотить.
— Ось цитьте-бо! — Мартин гукає. —
Почин невдатний іноді буває!
Тривайте, братчики,
не так ми сидимо, —
От зараз я попорядкую...
— Щось та не так — і я вже чую, —
Озвавсь Осел. — Ні, мабуть, не втнемо
А Малпенко йому: — Та ну-бо, —
каже, — годі!
Не знаєш ти: музиці грать —
Не горобців полохать в огороді...
Послухайте, кому і де сідать:
Ведмедику — під липою старою,
А Цапу треба під вербу,
Ослові — на горбу,
Я примощусь під бузиною.
Заграли знов — ще гірш нема ладу.
Якраз на ту біду
І Соловей тут опинився, —
Вони до його: — Ну, мастак,
Ти здорово співать навчився,
Кажи по правді, що і як?
— А що ж, — він каже, — вибачайте,
Ні те, ні се,
Хоч десять раз пересідайте,
Немає хисту — от і все.
Леонід Глібов.
[1890].
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
