І знову перші кроки...

Віктор ЧАМАРА

10 лютого 2014 104

Вітчизняна ортопедія здатна повертати тяжкохворих до повноцінного життя

Це стверджує академік Георгій Гайко, директор Інституту травматології та ортопедії Національної академії медичних наук — одного з провідних дослідницьких центрів у галузі ортопедичного профілю. Розробки тутешніх науковців застосовуються при лікуванні таких тяжких хвороб, як: вроджені вади розвитку у дітей, остеоартроз, поліартрит, сколіоз, складні переломи кісток і їх наслідки тощо. У медичну практику впроваджено сучасну технологію ендопротезування великих суглобів, мікрохірургічні методи лікування хворих з тяжкими наслідками травм при ураженні периферичних нервів, пересадка м’язів і суглобів. Інститут має клініку на 400 ліжок, де щороку лікують понад сім тисяч хворих, здійснюють більш як три тисячі складних реконструктивно-відновлювальних операцій.

Визначальний пріоритет — ендопротезування

На наше запитання, який із напрямів роботи інституту слід зарахувати сьогодні до найпріоритетніших, Георгій Гайко відповів так: «Важливі, звичайно, всі, але «най-най», безсумнівно, — остеоартроз і ендопротезування».

— Це пов’язано певною мірою з новизною справи?

— Не тільки. Захворювання суглобів — найактуальніша проблема сучасної ортопедії. Від цієї недуги потерпає 12—16% населення, зокрема, кожен третій з усіх, хто звертається по допомогу до інституту.

Ендопротезування здійснюється сьогодні не лише в інститутській клініці, воно виконується в Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, у філіях нашого центру в Одесі, Вінниці та Хмельницькому. Процедуру опанували також в усіх обласних лікарнях. З нашою допомогою підготовлено фахівців, організовано їх стажування, розроблено методичні рекомендації. Тобто такі операції в країні вже поставлено на потік. І якщо раніше такі хворі лікувалися за кордоном, то тепер потреби в цьому немає. Тільки в інституті щороку виконуємо близько тисячі ендопротезувань, а в Україні — до восьми тисяч.

— У чому ж проблема?

— Насамперед, у забезпеченні ендопротезами. Їх вартість сьогодні сягає від 30 до 40 і більше тисяч гривень. Частково їх закуповує НАМНУ, але цього недостатньо. Придбані через тендери Міністерством охорони здоров’я спрямовуються на потреби областей. Коротше кажучи, сучасних вітчизняних протезів обмаль, а на імпортні не вистачає коштів.

— І що, питання щодо налагодження виробництва протезів в Україні навіть не стоїть?

— Таку роботу ми проводимо. Нині спільно із запорізьким об’єднанням «Мотор Січ» та Інститутом електрозварювання імені Є. О. Патона НАНУ нами розроблено вітчизняний сучасний ендопротез для кульшового і колінного суглобів для первинного і ревізійного протезування. Він пройшов клінічне випробування і отримав дозвіл на серійне виробництво. Протез відповідає світовому рівню, а завдяки напиленню, що здійснюється в інституті ім. Патона, він кращий за світові аналоги. До того ж, значно дешевший.

Сьогодні вже маємо близько 500 готових протезів. Сподіваюся, що в другій половині року зможемо забезпечити 500—600 кульшових протезів і 200 колінних. Слід зазначити, що виготовляють їх і у Дніпропетровську.

— Георгію Васильовичу, ви відзначили виняткову актуальність напряму з огляду на значну кількість хворих з цією патологією?

— Протезування потребують багато хворих, зокрема кожен третій з усіх, хто звертається по допомогу до нашого інституту з приводу остеоартрозу. Але, на жаль, встановити реальну потребу в оперативному лікуванні цих хворих в масштабах держави досить складно за відсутності належної статистики цих захворювань, державного реєстру ендопротезувань. Тим часом утрата тимчасової працездатності й інвалідність від травм і ортопедичних захворювань стоять на третьому місці після серцево-судинних недуг і онкопатології. Варто врахувати також, що значна кількість таких хворих — працездатного віку. А що таке інвалідність у соціальному плані, і які кошти держава змушена витрачати на соціальний захист, пояснювати, напевне, не треба. Ендопротезування для таких хворих значно покращує якість життя і відкриває можливість знову працювати.

Особливу проблему становлять хворі з переломом шийки стегнової кістки. Переважно це люди похилого віку, соціально малозахищені. Усі вони потребують оперативного лікування. Придбати дорогі ендопротези кульшового суглоба більшість із них не має змоги. Як наслідок, смертність з такими недугами сягає, на жаль, 20%. Тому існує нагальна потреба закупівлі за державні кошти сучасних вітчизняних ендопротезів, які, ще раз наголошу, значно дешевші від зарубіжних аналогів. Тим більше що сучасна вітчизняна ортопедія здатна розв’язати проблему ендопротезування суглобів при травмі і ортопедичних захворюваннях, повертати тяжкохворих до повноцінного життя. Варто лише створити належні умови для оперативного їх лікування та реабілітації, яка, щиро кажучи, у країні перебуває не на найвищому рівні.

Потрібна сучасна система реабілітації

Ще одна наша співрозмовниця — завідувач відділу реабілітації, доктор медичних наук, професор Ірина Рой.

— Ірино Володимирівно, те, що ми бачили, наштовхує на оптимістичну думку — в інституті сучасне відділення реабілітації.

— Так. Воно створено за підтримки президента НАМНУ академіка А. М. Сердюка. Але, на жаль, це єдине стаціонарне реабілітаційне відділення ортопедичного профілю в країні. Хоча, як ви пересвідчилися, тут є все необхідне — обладнання, тренажери, дослідницька і контролююча апаратура, хороші умови для перебування хворих. Однак усе це лише для дорослих, які й проходять тут відновлювальний курс, адаптуються до життя в домашніх умовах, а на завершальному етапі — і до роботи.

— А що, такою гострою є проблема дитячої реабілітації?

— Дуже гострою. Причому в різних аспектах. Вона вкрай потрібна для прооперованих дітей. Адже сьогодні класичний ланцюг «поліклініка—стаціонар—санаторій» розірвано. Тому повного циклу відновлювального лікування немає. Є і зворотній бік медалі. На сьогодні велика кількість дітей народжуються з дисплазією кульшового суглоба, тобто із затримкою його розвитку. Коли такий суглоб починає навантажуватися, дегенеративні процеси в ньому розвиваються значно швидше. У підсумку справа доходить до ендопротезування.

Якщо таку недугу виявити в маляти ще в пологовому будинку і негайно розпочати лікування, залучивши фахівця-реабілітолога та ортопеда, до року дитина стає повністю здоровою. Якщо розпочинати лікування пізніше, після трьох місяців, то гарних результатів не буде.

— Отже, і тут мають місце не лише суто медичні проблеми, а й соціальні та економічні?

— Авжеж. Давайте підрахуємо. У пологовому будинку собівартість ультразвукового дослідження становить близько 70 грн. За допомогою такого дослідження дисплазію суглоба виявити легко. Почнемо вчасно лікувати — отримаємо здорового громадянина. Якщо ж хворобу вчасно не виявляти, прийдемо до інвалідності та ендопротезування, яке коштує загалом до півсотні тисяч гривень, а на додаток — ще й до соціальних виплат. Різниця — у 452 рази! І це при тому, що все необхідне для обстеження є — і УЗД-апарати, і фахівці.

— То чого ж не вистачає?

— Треба наказом МОЗ запровадити практику таких досліджень та оглядів як обов’язкову. І з такою пропозицією ми зверталися неодноразово.

— Йдеться лише про новонароджених?

— Ні. Здійснили обстеження в дитсадках і виявили, що у 56% їх вихованців є ортопедична патологія. Те саме у 68% дітей у середній школі. Ще вищий показник у випускників — він сягає 79%. Це порушення постави, плоскостопість, різноманітні деформації тощо. А крім цього, ще і серцево-судинні, неврологічні, ендокринні та інші захворювання. Тобто здорових дітей практично немає.

— Як же рятувати ситуацію? Адже, виходить, маємо нездорове покоління, а згодом — націю.

— Необхідно повернутися до обов’язкових диспансерних оглядів, відродити шкільних лікарів. А головне — створити на державному рівні систему надання кваліфікованої профілактичної і реабілітаційної допомоги дітям. Розпочати можна було б зі створення дитячого реабілітаційного багатофункціонального науково-методичного центру на базі нашого інституту в складі різних підрозділів, поєднаних єдиною технологією сучасної медичної реабілітації. Украй важливо оснастити його сучасним реабілітаційним обладнанням, включно з басейном. Бо без нього ефективне реабілітаційне лікування на сучасному рівні не надто ефективне. Басейни є в готелях, саунах, а там, де вони дійсно потрібні для лікування, — їх немає. Центр міг би стати одночасно й дослідницько-методологічним осередком. Тут відпрацьовувалися б найпрогресивніші методи реабілітації, які потім широко впроваджувалися б у лікувальну практику.

Слід зауважити, що реабілітація — далеко не дешева справа. Але витрати на створення такої системи повернуться сторицею. Саме від її наявності і сучасного рівня залежить кінцевий результат успішно здійснених хірургами-ортопедами операцій, повернення тяжкохворих до повноцінного життя.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.