Укр | Рус
Відбулося вечірнє пленарне засідання Верховної Ради України Біатлон. «Золото» Юлії Журавок! Україна ні в кого не буде питати дозволу, крім власного народу - Президент про стратегічний курс держави на вступ до ЄС і НАТО Російська сторона блокує пропозиції України щодо передачі 23 росіян в обмін на українців-політв`язнів Кремля, - Ірина Геращенко НАБУ викрило у розкраданні понад 93 мільйонів гривень «Укрзалізниці» сімох осіб, серед підозрюваних – і народний депутат Прокуратура Рівненщини бере активну участь у міжнародному співробітництві Ухвалення Закону про впорядкування механізму переходу парафій до ПЦУ створює всі умови для мирного процесу розбудови нашої церкви - Президент на подячному молебні на Житомирщині Відбулося ранкове пленарне засідання Верховної Ради України Щоденне зведення Міноборони України щодо обстановки в районі проведення операції Об’єднаних сил У ЦВК пройшли чергові тренінги «Вступ до кібергігієни» Теніс. Переможний дуплет у виконанні українок Відшукали заблукалого в Карпатах лижника (з Одеси, 1983 р. н.) Фракція "Народний фронт" пропонує встановити День вшанування пам`яті Героїв, які загинули внаслідок збройної агресії РФ проти України Поблизу Львова горів завод компанії «Оліяр», постраждалих нема... Черкащина. IT-фахівці InterLink LLC перемогли на конкурсі у США
Загрузка...
На головну
16.05.2018

«Я чекаю на Україну»

Марина ГРИГОР’ЄВА

Окупований Донецьк. У пісочниці граються два хлопчики, років п’яти-шести. Один розставив солдатиків і військову техніку, вирив окопи і стріляє в уявного ворога.
До нього підійшов інший хлопчик з танком у руці. Перший каже:
— Іди до мене, будемо разом убивати ворогів.
А інший відповідає йому:
— Мій танк нікого не вбиває, він добрий, він усім людям допомагає.
Окупований Донецьк. Побувала в першому віджатому супермаркеті в санька зарахарченка.
Купила деенерівські макарони. Зробила собі український прапорець з упаковки.
Хто в окупації — мене зрозуміє.
Ми скрізь бачимо синьо-жовті кольори. Ми на них схиблені. За вікном — рашизм, а в моїй квартирі — Україна!
Хай згинуть нашi вороги!
Окупований Донецьк. Зайшла в гості до старої знайомої. Адекватна родина, яка не піддалася рашистській пропаганді. Але є причини, з яких вони залишилися в окупації.
Ця тема «виїзду всіх патріотів із Донецька» мусолиться в пресі й мізках українців. Насправді мало хто з вас уявляє собі, що означає виїхати з будинку назавжди з парою сумок речей і покинути свою рідну українську землю й залишити все загарбникові.
Слава Богу — не всі нормальні люди покинули місто.
Поки пили чай, підійшов її син-старшокласник і простягнув мені кілька аркушів формату А-4. Тема реферату була «Слияние русских земель и расширение русского мира».
А далі роз’яснення. Виявляється... для цього навіть є причини: 1) економічні; 2) соціальні; 3) політичні й... ду-хов-ні!!! Куди ж без скрепів? 
Хлопець знайшов цей матеріал для реферату в Інтернеті на скрепних імперських сайтах. Йому потрібно здати тему й він уже спокійно ставиться до всіх маразмів, з якими стикається в окупації. Паралельно з курячим атестатом отримає ще й український атестат про середню освіту (він дистанційно навчається в нормальній українській школі). У хлопця є свої переконання. Він чекає на Україну.
Не може ж він у Донецьку серед зграї орків стати на вулиці із плакатом «Я чекаю на Україну».
Як у 1941 році в німецькій окупації ніхто не міг стояти із плакатом: «Я проти гітлерівської окупації. Я — за срср».
Хлопець запитав мене:
— Смішно?
Я відповіла:
— Та й смішно, й страшно. Імперські мізки громадян росії мріють про розширення територій. Я знаю це по своїй російській родичці, яка легко відмовилася від нас. Коли почалася війна, вони сказали нам: «Ви що? Хочете без нас? Ні-і! Або ви з нами, або без нас України не буде!». І все! Більше ми — не рідня. Для них важливіше перемога путіна над Україною. Росія нас так любить, що готова задушити у своїх обіймах. Їх любов ми чуємо просто зараз. Ми помовчали якийсь час.
Ми слухали залпи.
Я йшла додому й слухала далекі бахи. Це мишобрати вже п’ятий рік з окраїни Донецька лупасять по Україні.
Навіть у Великодні свята не було ніякого зупинення вогню, а тепер і поготів.
Хай згинуть наші вороги!
Слава Україні!

Марина ГРИГОР’ЄВА.

Всі статті рубрики На головну