Учасники Міжнародної конференції «Штучні голоди в Україні XX століття», що відбулася під патронатом Президентів України в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, ініціювали створення Національного інституту дослідження Голодоморів. Перший віце-прем’єр міністр України, голова «Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал» імені Василя Стуса» Степан Кубів зазначив, що «де-факто та де-юре цей інститут на громадських засадах працює вже два роки. Створення інституту прописане і в меморандумі «Меморіалу», прийнятому за підсумками конференції, в якій взяли участь понад 150 осіб: дипломати, науковці, працівники музеїв, письменники. До 85-роковин трагічної дати в історії України інститут має стати повноцінним органом. У документі також зазначається, що найвідомішим та визнаним багатьма державами світу є Голодомор 1932—1933 років, але слід не забувати й про величезні втрати українського народу під час штучних голодів у 1921—1923 та 1946—1947 роках. Також «Меморіал» пропонує звернутися до Міністерства юстиції України щодо опрацювання юридичного механізму компенсаційних виплат постраждалим від Голодомору та членам їх сімей за рахунок Російської Федерації як правонаступниці Радянського Союзу.

Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, Леонід Губерський, Степан Кубів.

Конференція, на яку було подано понад 80 наукових статей, започаткувала новий етап у вивченні причин та наслідків Голодоморів в Україні. Останнім часом у медіапросторі почала з’являтися інформація, розповсюджувана деякими дослідниками, котрі обмежують кількість жертв Голодомору 1932—1933 рр. 3—3,5 мільйона осіб. Учасники конференції, серед яких такі відомі науковці, як доктор історичних наук, професор Володимир Сергійчук, доктор історичних наук, один з фундаторів і очільників Асоціації дослідників Голодоморів в Україні Василь Марочко, спираючись на нові архівні дані, вважають ці цифри заниженими. Перший віце-прем’єр-міністр Степан Кубів наголосив, що останні дослідження підтверджують — під час Голодомору 1932—1933 років загинуло більше семи мільйонів чоловік.
— Але є дані, які озвучували президенти Віктор Ющенко, Леонід Кравчук, що це більше 13 мільйонів за три голодомори. Багато дослідників підтверджують це, — каже Степан Кубів.
Перший Президент України Леонід Кравчук, виступаючи на конференції, нагадав, що увагу до Голодомору в Україні, який радянська влада замовчувала і приховувала, почали привертати наприкінці 80-х років. Правди вимагали українці в усьому світі. Тоді в ЦК Компартії і була створена комісія з вивчення суті та причин голоду.
— Думка про Голодомор формувалася складно, — каже Леонід Кравчук. — У 60-х я приїхав у Сумську область до родичів дружини. Її рідні сказали, що більше половини їх роду померло від голоду. Тоді я вперше таке почув. А коли працював на різних посадах, то зсередини бачив, як приховувалася правда, як свідомо нищили не тільки пам’ять, а й людей, які хотіли цю пам’ять підняти. І я бачив тисячі страшних документів.
Вони думали, що причиною визначать лише посуху, — наголошує Леонід Кравчук. — І мені спало на думку з’ясувати, а чи була посуха взагалі. Архівних документів в Україні не було, навіть зведень Гідрометеоцентру, лише у Москві. Я знайшов людей, які довели, що опади тоді були, як зазвичай. Це стало вагомим доказом.
За підсумками роботи комісії видали «Чорну книгу», першу книгу про Голодомор, яка, за словами Президента, містила дані, що не відповідали дійсності.
— Там було багато неправдивого, — каже Леонід Кравчук. — Голодомор — це свідома філософія нищення українського народу через прийняття продуманих рішень. Коли я вперше сказав, що це геноцид, то пам’ятаю, скільки було погроз від комуністів. Мене питають, чому рішення про визнання Голодомору геноцидом не прийняли, коли я став президентом. Бо серед 450 депутатів було 370 комуністів.
Леонід Кравчук наголосив, що тему Голодомору порушив інший Президент — Віктор Ющенко.
— У нас залишається ще багато питань про трагедію, — зазначив під час форуму Віктор Ющенко. — Тут йдеться не лише про академічну історію. Ми повинні дати відповідь на питання, хто організатор Голодомору. За цим стоїть російський радянський режим. Слово «радянський» багато чого ховає. Знаємо, як тішився Ленін, коли захопив Україну. Він казав, що там партизанщина, і хліба ніхто не дасть. Не було й року, щоб в Україні не було бунтів проти політики, щороку вибухало 800—1000 повстань. Москва твердо знала, поки Україна зберігає національну єдність, вона становить загрозу для радянської влади. І за цю національну єдність, виразником якої було селянство, проти українців розпочали терор голодом.
— Однією з багатьох чорних сторінок в історії геноциду більшовицької Росії проти українців було економічне пограбування українців, що відбувалося у різних формах і зводилося до відбирання землі, будинків, худоби та реманенту, — зазначив у своїй доповіді на конференції Перший віце-прем’єр-міністр Степан Кубів. — Перший із них припав на роки «воєнного комунізму» в 1919-1920 рр. й поряд із іншими чинниками спричинив Голодомор 1922-1923 рр., другий етап припав на колективізацію 1929—1931 рр. й завершився Голодомором 1932—1933 рр. Останнім етапом цієї грабіжницької кампанії було пограбування селян, яких змушували здавати останні цінності у 1932—1933 рр., щоб купити харчі й врятувати себе й своїх близьких від голодної смерті.
Оскільки отриманого в результаті конфіскацій золота й отриманої від експортних операцій валюти виявилося недостатньо для реалізації визначених у Кремлі цілей і завдань, перед ОГПУ було поставлено завдання щодо розшуку і примусового вилучення цінностей у тих, в кого їх ще можна було вилучити. Виконуючи завдання «вождя і партії», «чекісти» скерували всі сили на пошук і примусове вилучення цінностей у людей. Після погроз і катувань ті віддавали все, аби зберегти життя. Була у слідчих і відповідна термінологія: «доларова парилка», «золота камера», зазначає Степан Кубів.
— Людей тримали у в’язниці, поки вони не казали, де переховували цінності, або допоки родичі не присилали викуп. Інвалід війни Олексій Різник описав типовий приклад «вибивання золота» з селян у Вінницькій області: «В 1931-1932 рр. людей групами возили до Вінниці в тюрму. Забрали і мого батька... Коли їх привезли в тюрму, кожному назвали суму викупу свободи в золотих рублях... Заходили міліціонери в камеру, хапали за волосся заручників і стукали голову об голову, вигукуючи: «О, дзвенить золото!» Відібраних забирали на тортури, били, ламали пальці, затискуючи дверима... доки людина не назве суму золота, яка б влаштувала катів». Тільки за 1930 р. ОГПУ здало Держбанкові СРСР цінностей на суму понад 10 млн золотих рублів (еквівалент майже 8 т чистого золота). У травні 1932 р. заступник голови ОГПУ Генріх Ягода доповів Сталіну, що в касі ОГПУ є цінностей на суму 2,4 млн золотих рублів і що разом із цінностями, які «були раніше здані для Держбанку», ОГПУ вилучило 15,1 млн золотих рублів (майже 12 т чистого золота у золотому еквіваленті). Однак в СРСР на руках у населення на початку 1930-х років усе ще перебували цінності на загальну суму приблизно 400—450 млн рублів золотом. Реалізовуючи плани поповнення держскарбниці золотом, сріблом та іншими цінностями, Сталін і його оточення вирішили організувати голод не лише як засіб упокорення волелюбного українського народу, а й використати його як «інструмент викачування» родинних цінностей з селян. Дієвим механізмом стало створене за наказом Наркомату народного господарства Всесоюзне об’єднання з торгівлі з іноземцями «Торгсин». Результати роботи контор у 1932 р. відображали географію голоду — високі показники скупівлі припали на українські контори, причому найвищі показники виконання плану охопили найбільше уражені голодом місяці того року — квітень, травень і червень. Загалом українські контори (Харківська, Київська, Дніпропетровська, Одеська, Маріупольська і Вінницька) за 9 місяців у 1932 р. скупили золота на 3,5 млн рублів. Україна забезпечила більше п’ятої частини скупки золота з усього Радянського Союзу за цей період. У 1933 р. люди в межах СРСР принесли до магазинів мереж «Торгсин» 45 т чистого золота і майже 2 т срібла. Вмираючі від голоду міняли свої мізерні заощадження на хліб. Аналіз цін «Торгсину» свідчить про те, що під час голоду Радянський Союз продавав продовольство своїм громадянам у середньому втричі  дорожче, ніж за кордон. Очевидець тих подій Галина Назаренко згадувала: «Золоті каблучки мами і батька з весілля мама здала в «Торгсин», за що отримала кілька кілограмів борошна і варила нам галушки». Однак багато виснажених людей не встигли отоварити отримані товарні ордери й помирали у черзі за хлібом для їх отоварення, — зазначив Степан Кубів.
— Навряд чи є сім’я, яка б не постраждала від штучного голоду, — каже ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор Леонід Губерський. — І це в Україні, котра була житницею. Тут людей потруїли голодом. Наш народ пережив страшну трагедію, в селах діти ховали дітей, бо старші вже повмирали. Усе це ми знаємо з розповідей наших бабусь, і це закарбувалося у нашій пам’яті. Трагедія стала можливою через те, що Україна втратила свою державність. Треба робити все можливе, щоб не допустити повторення Голодомору.
Учасники конференції наголошували на тому, що радянська влада фальсифікувала статистику, применшувала кількість загиблих від голоду. Доктор історичних наук Володимир Сергійчук зазначив, що дані доводиться збирати, як то кажуть, по крихті. Інформація збереглася хіба що в первинних матеріалах, звітах найнижчого рівня, що, на щастя, є в обласних архівах, — багато інших документів вивезено до Москви чи просто знищено. Втім, науковцям вдалося розшукати документи та зафіксувати свідчення очевидців, котрі стверджують — українські села заносили на «чорні дошки», їх мешканцям заборонявся виїзд за межі регіону, тих, кому вдалося виїхати, повертали назад, прирікаючи на смерть. Голодуючих українців не брали на роботу в містах, віддаючи перевагу завезеним з різних регіонів Росії. На конференції представлено документальні свідчення масового завезення робочої сили з Росії. А також засекречені в радянський час документи, з яких видно, що у вересні 1933-го комплектування початкових класів було принаймні на півмільйона меншим порівняно з 1 вересня 1932 р. І це лише початкових класів!
Ще одним джерелом статистики жертв Голодомору, як зазначив доктор історичних наук Василь Марочко, є зокрема архівний фонд Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга. Кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Віктор Скавронік наголосив, що у висновках судової науково-демографічної експертизи Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ від 30 листопада 2009 р., які містяться в матеріалах кримінальної справи про геноцид, йдеться саме про так звані прямі втрати українців, загиблих від Голодомору-Геноциду 1932—1933 років в Україні і не враховано дефіцит народжень.
На науковому форумі йшлося й про наслідки Голодомору, серед яких — «знищення мозку нації», руйнація її генетичного коду. За підсумками конференції запропоновано заснувати на рівні виконавчої влади загальнонаціональну Комісію з всеохоплюючого комплексного обчислення кількості жертв Голодоморів в Україні, зокрема і Геноциду 1932—1933 років, утворити електронну базу даних про публікації та інші відомості про Голодомори в Україні, внутрішньовідомчі дослідження, доповіді, розсекречені розвідувальні дані тощо та започаткувати централізовану систему пошуку даних і відомостей про жертви Голодоморів в Україні. Президент Леонід Кравчук запропонував ухвалити документ, який би визначив покарання тим, хто плюндрує пам’ять про жертви Голодоморів.

Світлана ЧОРНА.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.