Розширяти і поповнювати експозиційну базу — один із пріоритетів керівництва Закарпатського музею народної архітектури і побуту (ЗМНАП). Адже саме в такий спосіб поглиблюється інтерес відвідувачів. А їх щодалі більшає. Під час літніх канікул стає модним привозити до скансену автобусами школярів із різних куточків регіону. Діти із великим зацікавленням знайомляться з матеріальним і духовним багатством минувшини, довго розглядають одяг і речі побуту наших предків, фотографуються біля домівок, млина, корчми, що дійшли до нас із попередніх століть і ретельно зберігаються музейниками.

На знімку: фрагмент експозиції колишнього музею в селищі Буштино.

— Цими днями із колишнього приватного Регіонального музею етнографії сіл пониззя річки Тереблі, який був заснований у селищі Буштино Тячівського району подружжям Володимира і Наталії Топех, — ми привезли до 120 експонатів, — розповідає директор ужгородського скансену Василь Коцан. — Оскільки господаря не стало, а пані Наталії важко самій утримувати такий заклад, вирішила за найкраще передати частину його експонатів групи «Дерево» до Ужгорода. Звичайно, за винагороду.
Тож ЗМНАП поповнився, зокрема, такими меблями: полицею-мисником для посуду, ладами («шафарнями»), дерев’яною вішалкою для одягу — всі предмети початку ХХ століття. А ще — знаряддями праці лісорубів: сокири, цапіна, пили, долота, свердла... Цікавими також є ткацькі пристрої: ничельниці, веретена, куделі, потаки, цівки, берда... З бондарних інструментів — рубанки («гоблики»), циркулі, уторники-кутоміри; самі бондарні вироби — гелетки, коновки... Гарно збереглися керамічні настінні тарілки; металеві праски, старі гасові лампи. Кумедно нині сприймаються дерев’яні кочерги й лопати — неодмінні супутники сільської печі.
Домовлено з Наталією Топехою, що кошти будуть незабаром виділені з обласного бюджету і надійдуть їй найближчим часом.
Варто додати, що перед цим до фондів ЗМНАП (станом на квітень) уже надійшло 175 таких експонатів, як інтер’єрна тканина (рушники, плахти, верети), хлібовки — серветки на паску, вишиті сорочки... А на Рахівщині було закуплено й рідкісні головні убори. Отже, музей за останні місяці поповнився надзвичайно цікавими й досить рідкісними сьогодні експонатами, які, без сумніву, становлять велику цінність.

Василь НИТКА.
Фото з архіву Василя Коцана.