Нині у господарських судах України перебуває понад 200 проваджень, де органами прокуратури та іншими державними органами порушується питання щодо визнання права державної власності на об’єкти, що належать профспілковим організаціям, вилучення та передачі їх у державну власність. Уже винесено низку рішень, згідно з якими профспілки позбавлені права власності на понад 70 належних їм об’єктів.

Йдемо в Європу, а чинемо не по-європейськи

Ситуація ускладнюється тим, що в низці випадків у судовому порядку ставиться питання також про виселення профспілкових органів із займаних ними будинків і приміщень, що посилює напруження у відносинах між Кабінетом Міністрів України та Федерацією професійних спілок України, які є соціальними партнерами.
Чому ж в Україні, яка оголосила про своє прагнення бути цивілізованою, демократичною, правовою європейською державою, відбуваються такі події, які аж ніяк не відповідають цьому прагненню і цим намірам?
Чому, як свідчать результати аналізу відповідних судових справ, судами не береться до уваги історичний аспект формування незалежних професійних спілок України? Адже у рішенні Вищого господарського суду України від 19 лютого 2015 року було прямо рекомендовано відповідним судам звернути увагу на необхідність ретроспективного дослідження питань реорганізації профспілкових організацій СРСР та утворення Федерації незалежних профспілок України, вивчати компетенцію профспілкових органів СРСР, зокрема, Всезагальної конфедерації профспілок СРСР приймати рішення про зміну правового режиму майна, яке перебувало у її власності, та передавати спірне майно у власність іншим організаціям.
Проте це питання переважно судами не досліджується.
Суди, які винесли рішення про визнання права державної власності на майно, що належало профспілкам, не враховують, що майно, яке було у володінні загальносоюзних організацій, на підставі актів законодавства України стало державною власністю лише тимчасово. Тобто, у рішеннях судів стосовно майна профспілкових організацій мало б зазначатися, що майно, яке вилучається або щодо якого приймається інше рішення, передається у державну власність до остаточного вирішення питання щодо його належного власника.

Майнові претензії до профспілок — безпідставні

Щоб ситуація, яка зараз склалася з відчуженням профспілкового майна, стала зрозумілішою, треба проаналізувати деякі історичні факти та події. Наприклад, згідно із статутом, затвердженим XVIII з’їздом профспілок СРСР, єдиної загальносоюзної профспілкової організації не існувало — то була мережа ЦК галузевих та рад територіальних (республіканських, крайових і обласних) організацій профспілок. Мало того, шість профспілок мали лише централізовану загальносоюзну структуру без відповідних територіальних підрозділів. На рівні рад до їх складу входили представники всіх місцевих галузевих профспілок, що й робило цю систему замкненою. В єдиній системі профспілок колишнього Союзу РСР Укрпрофрада представляла республіканську організацію і мала статус юридичної особи.
XV З’їзд профспілок України, який відбувся у жовтні 1990 року та за рішенням делегатів був перетворений в I Установчий з’їзд незалежних профспілок України, прийняв Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України і проголосив незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР. У п. 26 Декларації було зазначено, що Рада Федерації є правонаступником Укрпрофради, і все майно Федерації є власністю останньої.
А вже 27 жовтня 1990 року XIX з’їздом профспілок СРСР було прийнято постанову «Про власність профспілок СРСР», згідно з якою профспілкові об’єкти є єдиною власністю профспілок СРСР, правонаступником власності якої є Всезагальна конфедерація профспілок СРСР. Отже, на початок 1992 року — до ухвалення Верховною Радою України відповідних постанов та до створення Фонду державного майна України — фактично відбулося остаточне юридичне врегулювання статусу та розмежування належності майна профспілкових організацій. А саме: все майно, розташоване на території України, незалежно від перебування його у віданні центральних профспілкових органів СРСР або Української СРСР чи інших союзних республік, перейшло у власність Федерації незалежних профспілок України.
Таким чином, в органів держави — як із точки зору верховенства права, так і з точки зору дотримання принципу законності — немає правових підстав для висування майнових претензій до Федерації профспілок України та її членських організацій щодо майна, набутого в порядку правонаступництва від Укрпрофради та Загальної конфедерації профспілок СРСР.
Федерація незалежних профспілок України (нині — Федерація професійних спілок України) в листопаді 1990 року одержала майнові об’єкти на праві власності від Загальної конфедерації профспілок Союзу РСР по договору в установленому порядку та відповідно до чинного на той час законодавства. Отож належить зробити висновок, що постанови Верховної Ради України від 10 квітня 1992 р. та від 4 лютого 1994 р. на передавання майна громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонду державного майна України не поширюються на Федерацію незалежних профспілок України, а нині — Федерацію профспілок України. У зв’язку з цим у держави немає жодних підстав для висунення претензій до ФПУ щодо майна, законно набутого нею в установленому порядку.

Нам мстили і мстять за підтримку Майдану

Але все це не зупиняло і не зупиняє тих, хто намагається захопити майно профспілок. Свого апогею рейдерські атаки досягли на початку грудня 2013 року, коли профспілки підтримали учасників Євромайдану, дали їм притулок у своєму будинку на Майдані Незалежності, зігріли і захистили їх від переслідувань.
Реакція влади була миттєвою — протягом тижня прийнято 13 незаконних судових рішень про фактичну конфіскацію майнових об’єктів ФПУ. Весь профспілковий апарат по кілька разів пройшов через допити слідчих як співучасники, на думку слідчих, масових кримінальних заворушень. Будинок профспілок спалено спецпідрозділами. Нам була зрозумілою логіка рейдерської політики Сім’ї. З її точки зору Закон і народ — це ніщо, є лише право сильного.
Після Революції Гідності всі сподівались, що влада стала новою, демократичною, справедливою, очищеною від особистих інтересів, корупції та замовлень. На жаль, реальні події дають підстави говорити про інше. Естафету рейдерських атак швидко підхопили замовники, що  бажають погріти руки на профспілках. Прокурори знову потяглись до судів з позовами та скаргами. З’явилися нові незаконні рішення про нібито визнання за державою права власності на об’єкти, законним власником яких протягом десятків років були і залишаються профспілки.
Тепер долучено суддів Верховного Суду, які всупереч Закону, виходячи лише «з власної правосвідомості», готові конфіскувати майно профспілок і вже приймають необхідні комусь рішення. Одночасно штучно підігрівається інтерес до профспілкового майна у засобах масової інформації.
Нагадаємо, що в 2008 році, до приходу попередньої влади, той же Верховний Суд України категорично відмовив Генеральній прокуратурі у розгляді заяви щодо визнання незаконним створення профспілкових господарських товариств, будучи переконаним, що законні підстави для такої заяви відсутні. Тепер, прикриваючись державними інтересами, до атак на профспілкові об’єкти долучилися і місцеві «князьки». Їхні апетити зосередились не тільки на санаторіях і туристичних закладах. За такими ж схемами почали «відтискати» навчальні центри, заклади культури, спорту, дитячі оздоровчі табори і навіть адміністративні будівлі профспілок — єдине місце в регіоні, куди прості люди ще можуть вільно прийти, поскаржитись на порушені права і безоплатно отримати реальну допомогу. Нікого не цікавить подальша доля цих закладів та їх робота для людей. Реальний інтерес — це ласі земельні ділянки і будівлі в курортних зонах та центрах міст.
Важко уявити, щоб у будь-якій країні Європи, куди рухається наша країна, так цинічно і відверто порушувалися права, силою, незаконно відбиралося майно правозахисної громадської організації.

Проблему треба розв’язувати на законодавчому рівні

Як вирішити цю болючу для профспілок, суспільства, людей праці проблему? Що пропонують профспілки?
По-перше, припинити порушення законних прав профспілок, у тому числі — майнових. Зупинити рейдерські атаки на майно, яке належить профспілкам по закону і праву.
По-друге, треба вирішувати це питання у законодавчому полі. Ми пропонуємо внести на розгляд Верховної Ради України проект закону України «Про внесення змін до статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Цей законопроект виходить з принципу забезпечення додержання рівних прав професійних спілок порівняно з деякими іншими громадськими організаціями у питанні врегулювання права власності на їх майно (що було зроблено в законодавчому або судовому порядку). Так, статтею 21 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» передбачено, що джерелом формування майна і коштів творчих спілок є, зокрема, майно колишніх загальносоюзних творчих спілок Союзу РСР, до якого належать розташовані на території України будинки, споруди, матеріально-технічні засоби, які станом на 24 серпня 1991 р. згідно з правовстановлюючими документами перебували у віданні творчих спілок колишнього Союзу РСР або у володінні чи користуванні відповідних республіканських або територіальних структур.
Проектом зазначеного закону пропонується доповнити статтю 34, якою передбачити, що профспілки, їх об’єднання є власниками майна профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, набутого до 24 серпня 1991 року за рахунок власних коштів, майна, розташованого на території України і переданого їм у власність, відання, володіння або користування за рішенням органів державної влади, інших державних органів колишнього Союзу РСР та Української РСР, а також майна юридичних осіб, створених відповідно до законодавства за участю профспілок, їх об’єднань.
Законопроектом окремо запропоновано врегулювати питання подальшого використання майна, що належало профспілкам, їх об’єднанням, але за рішенням відповідних судів визнано державною власністю, та інші пункти.
Таким чином профспілки виступають за цивілізоване, правове вирішення цього питання на законодавчому рівні і будуть зі свого боку робити все, щоб це відбулося. Ми чекаємо взаєморозуміння та співпраці також від партнерів по соціальному діалогу.

 

Григорій ОСОВИЙ,
голова СПО об’єднань профспілок,
голова Федерації профспілок України.