ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК У № 107 (6862) ЗА 13 ЧЕРВНЯ
Пам’ятник імператриці Катерині ІІ на Катерининській площі в Одесі.
Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.
В анексованому Криму, в севастопольській бухті Омега, окупанти 26 квітня 2014 року знесли пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному, котрий прославився переможними походами Чорним морем, яке в його часи називали Козацьким. При цьому заявили, що «Севастополь — город рускіх моряків», а інших тут бути не повинно.
Фото з відкритих джерел.
Ще одним негативним персонажем нашої історії є «страстолюбиця» Катерина II, пам’ятники якій стоять в Одесі та Сімферополі. Нещодавно Одеський апеляційний адміністративний суд відмовив Спілці громадських організацій «Асоціація козацьких товариств «Січ» у задоволенні позову до міської ради про перенесення монумента «Потьомкінцям — нащадки» в центр міста. Замість потьомкінців тут десять років тому встановили інший пам’ятник — засновникам Одеси, центральною фігурою якого є Катерина II, а моряків «виселили» на Митну площу. Судова епопея тягнеться роками — один суд визнає незаконним перенесення меморіалу, як і вставлення нового пам’ятника на Катерининській площі, і скасовує рішення Одеської міськради. Інший повертає все на круги «русского мира» і стає на бік тих, хто приписує імператриці чужі заслуги — заснування міста на березі Чорного моря, й чесноти, яких у безграмотної й вульгарної, навіть за мірками XVIII століття, далекої від благочестя жінки, котра схибнулась на коханцях, ніколи не було.
«Історію імператриці при дамах читати вголос не можна»
У другій половині XIX ст. відомий російський мислитель Олександр Герцен писав, що «історію Катерини II при дамах читати вголос не можна», стільки в ній бруду і розпусти. А ті, хто називав її правління «золотою добою», забуває про утиски України в ту добу — кріпацтво, рекрутчину, безправ’я і грабунки.
— Катерина II продовжила ганебну практику Петра I, — у 1764 році було остаточно скасовано гетьманський уряд України, а у 1775-му знищено Запорозьку Січ, — зазначає доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, директор НДІ козацтва Тарас Чухліб. — Тогочасних українців царські урядовці просто грабували!
Розграбовано було усю Гетьманщину. Тільки з Січі, яку саме у день Святої Трійці оточила 66-тисячна російська армія, вивезено скарбницю, військові клейноди, зброю, артилерію, боєприпаси, архів. Значна частина козаків змушена була залишити рідну землю й подалася (приблизно п’ять тисяч) у турецькі володіння, де заснувала Задунайську Січ, інші (майже вісім тис.) на австрійських землях утворили Банатську Січ.
Не бажаючи терпіти «державу в державі», Катерина II перетворила Лівобережну Гетьманщину на складову частину Російської імперії. Ліквідувала Січ, що була цілковитою протилежністю кріпосницькій монархічній Росії. Процес інкорпорації супроводжувався знищенням української фінансової системи, забороною української мови в школах, академіях і церкві, терором проти інакодумців, насильницьким переселенням народів та у підсумку значним погіршенням життя українців. Їхній економічний та господарський потенціал нещадно експлуатувався й використовувався на користь чужої держави, у тому числі для ведення загарбницьких війн.
— Можливо, повторюватимуся, але наголошу на тому, що Катерина II була німкенею-прусачкою із Штеттіна (сучасне місто Щецін у Польщі) та походила із дрібного князівського роду й називалася Софія-Фредерика-Августа Ангальт-Цербст, — продовжує Тарас Чухліб. — Під час свого 34-річного царювання протягом 1762—1796 рр. не лише нищила все українське (найвідоміші акції — скасування Гетьманщини, Запорозької Січі, Слобожанської України, запровадження кріпацтва!), а і державність та культуру татар, поляків, євреїв, греків, фінів, литовців, естонців та інших народів, що населяли багатонаціональну Російську імперію. Саме Катерина репресивними методами намагалася загнати всіх її жителів до єдиного «общежитія» під назвою «єдіний великоросійський народ». Згадаймо, як за допомогою війн та концтаборів світовий злочинець Адольф Гітлер утворював «велику німецьку націю», а його послідовник-супротивник Йосип Сталін переселяв до ГУЛАГу цілі народи, щоб створити «великий радянський народ».
«Вєлікая» імператриця зневажала, нищила до самого коріння багато народів. Кримських греків, котрі тисячоліттями проживали на Чорноморському узбережжі, вона силоміць викинула із Криму, розселивши на території сучасної Донецької області, почасти в хатах запорозьких козаків; знищила Кримське ханство і силою зброї, за допомогою регулярної армії Суворова, ще до сталінської депортації 1944 року виселила всіх кримських татар з півострова, наголошує Тарас Чухліб. Ксенофобія, ворожість, ненависть і нетерпимість до інших народів і людей виявилися і в самому монументі. Бронзова цариця стоїть однією ногою на турецькому прапорі з ісламською символікою. А чи не є це гріхом, порушенням однієї із десяти Божих заповідей представниками «русского мира», котрі без угаву кричачи про православіє, за гроші мафії, як стверджують історики, й встановили Катерині пам’ятник.
— Калмики, башкири й ногайці пригадають Катерині II, як вона винищувала їхніх пращурів за допомогою регулярної армії, не дозволяючи порятуватись у Китаї, ну а фіни, литовці, латвійці й естонці до цього часу порівнюють царицю зі Сталіним, пам’ятаючи, як царський уряд підступно й насильно відбирав у них державність, культуру та мову, — каже Тарас Чухліб. — Варто нагадати, що саме ця монархиня вперше в Росії встановила для єврейського народу дискримінаційну «межу осілості» і не допускала євреїв до жодної влади. А як почуватимуться перед пам’ятником Катерині II сучасні турки, адже бронзова цариця стоїть однією ногою на їхньому прапорі?
Усі піддані були для цариці ніщо, рабами, бидлом, а предками-кріпаками сучасних росіян, прихильників імператриці, та торгувала «яко скотіной» і безжально придушувала народні повстання на чолі з Омеляном Пугачовим і Салаватом Юлаєвим.
Варто нагадати, що саме Катерина II запровадила у вільній духом Україні кріпацтво, і саме при ній статус кріпака де-факто перетворився на статус безмовного раба, якого можна було бити, вбити, продати-розтоптати. У тодішніх «курантах» розміщувалися оголошення про продаж рабів, чи то пак, кріпаків сім’ями, тобто оптом, і поодинці, вроздріб. А знущання поміщиків над підданими, ґвалтування, побиття чи інша наруга були звичайною практикою.
Імператриця прагнула мати імідж «освіченої монархині». Вона писала п’єси, листувалася із французькими філософами Вольтером і Дідро, хоч насправді мала проблеми з грамотністю. Наприклад, слово «еще» писала як «исчо», «здарова» і т. д. Показна освіченість не завадила їй жорстоко розправитися з першими російськими дисидентами Радищевим і Новиковим, наказати стратити українця Василя Мировича, онука сподвижника гетьмана Івана Мазепи, переяславського полковника Федора Мировича, котрий у 1764 р. виступив проти імперії. З її волі на Соловки відправлено останнього кошового Запорозької Січі 85-річного Петра Калнишевського, до цього самою ж Катериною за участь у російсько-турецьких війнах (тоді на Чорному морі не було іншого флоту, ніж козацький, що й відіграло вирішальну роль у морських битвах) нагородженого орденом з діамантами. Поблизу Полярного кола у казематі в нелюдських умовах кошовий просидів чверть століття й повністю осліп, а його сподвижників відправили на заслання: військового суддю Павла Головатого у Тобольськ, Івана Глобу, генерального писаря, — у Туруханськ, де вони й померли. «Освічена монархиня» заморила холодом і голодом у казематі й видатного українського релігійного діяча митрополита Арсенія Мацієвича, якого ще за життя вважали святим.
На площі святої ніяк не свята
Помилково вважається, що Катерининська площа в Одесі, на якій встановлено пам’ятник імператриці, названа на її честь. Насправді нідерландський інженер-полковник Франц де Воллан, який разом із адміралом Йосипом де Рібасом визначив завойовану османську фортецю Хаджибей найкращим місцем для гавані, спроектував тут нову площу, де й було розпочато будівництво військової церкви святої Катерини, доньки управителя Олександрії Єгипетської часів імператора Максиміна (305—313). Про це свідчить і меморіальна дошка на будинку за адресою: вулиця Катерининська, 2.
Ініціатори встановлення пам’ятника імператриці (який, за твердженням істориків, споруджено на гроші мафіозної російської групи) мотивували своє рішення тим, що, мовляв, Катерина II заснувала Одесу. Насправді тут, на березі Чорного моря, за кілька століть до з’яви Росії на півдні сучасної України, стояла турецька фортеця Хаджибей — згадка про поселення Кочубей на території нинішнього міста зустрічається в історичних документах початку XV ст. 7 лютого 1795 року за наказом цариці фортецю перейменували на Одесу.
Коли відкривали пам’ятник, у місті відбулося театралізоване дійство з симфонічним оркестром, феєрверками та протестами. Проти монумента, що є блідою копією пам’ятника відомій австрійській імператриці Марії-Терезі у Відні, протестували представники сучасних козацьких організацій і багатьох політичних рухів. Власне ті, хто здатен відділити зерно від полови та усвідомити, що негоже поклонятися тим, хто попирав етичні й моральні норми, як цариця-страстолюбиця.
Епітет «страстолюбиця», характеризуючи Катерину II, вживають навіть російські історики. Хоч про це мало публічно говорять, але імператриця мала безліч коханців, починаючи з представників правлячих династій і закінчуючи садівниками, солдатами і конюхами. Відомий історик Олександр Палій зазначає, що історія зберегла 23 імені коханців, утім, безіменних було значно більше. У російському аристократичному роді Теплових, наголошує дослідник, побутувала офіційна легенда, згідно з якою засновник династії, кріпак-пічник, зумів «обігріти» царицю, за що та нагородила його грошима і графським титулом. Дворян такого «шляхетного» походження серед російської аристократії часів Катерини II було немало. У німкені була навіть спеціальна тітка на прізвисько Перекусиха, яка «пробувала» коханців перед тим, як доставляти їх в опочивальню цариці. Зі своїм чоловіком — царем Петром III остання не жила, тож до останнього приховувала свою вагітність. А коли настав час пологів, наказала влаштувати пожежу, щоб цар, якого Катерина II згодом наказала вбити, відволікся на пригоду і ні про що не дізнався. Як каже Олександр Палій, науковці досі сперечаються, була імператриця німфоманкою чи просто здоровою німецькою дівкою, яка використовувала владу, як дозволяли їй інтимні фантазії. Додамо, людини, котра за медичною термінологією, ймовірно, мала психічні розлади.
— Висновки істориків спонукають нас не тільки задуматись над місцем і роллю цієї цариці в історії багатьох народів України, — каже Тарас Чухліб, — а й зробити практичний висновок — пам’ятника Катерині II в багатоетнічній українській Одесі не мусить бути!
Світлана ЧОРНА.
ДАЛІ БУДЕ.
