На стендах Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» — цифри, цифри, цифри. За ними мільйони людських життів, що обірвалися за волею Леніна—Сталіна та їхніх соратників — організаторів найбільшої гуманітарної катастрофи в історії людства — Голодомору в Україні 1932—1933 років. Тут, у музеї, за ініціативи Всеукраїнської правозахисної організації «Меморіал», яку очолює Перший віце-прем’єр-міністр України — міністр економічного розвитку і торгівлі України Степан Кубів, інших наукових і дослідницьких установ відкрилася виставка «Голодомор-геноцид мовою чисел». Поряд з цією експозицією інша — «Вкрадене дитинство», присвячена дітям, убитим голодом. Відкриваючи виставку, міністр культури Євген Нищук зазначив:
— Занадто тривалий час найбільша трагедія нашого народу була під грифом «таємно». Представники влади не визнавали Голодомору, казали, ну, тоді був неврожай. У залах музею бачимо страшні цифри втрат, коли в одному році в школі за парти сідали 45—60 дітей, а в наступному — вже 5 чи 6. І це мільйони. Цьогоріч було проведено чимало наукових конференцій, де історики, криміналісти представили нові факти, які доводять: українську націю вбивали голодом, вбивали свідомо. Наш святий обов’язок — повернути правду про геноцид-Голодомор.
Доктор історичних наук, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Володимир Сергійчук, міністр культури України Євген Нищук, співголова Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні Іван Васюник.
Під час відкриття виставки «Голодомор-геноцид мовою чисел».
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
Співголова громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні Іван Васюник, доктор історичних наук Володимир Сергійчук, керівник слідчої групи Микола Герасименко наголошували, що підрахунки масштабів втрат української нації не завершено й нині внаслідок цілковитої засекреченості комуністичним режимом інформації про три штучні голоди: 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років і заборону фіксувати смертність від голоду. Тож більшість імен замордованих втрачено. Втім, дослідження останніх років дали змогу встановити цифру вбитих голодом — учені вважають, що жертв понад 10 мільйонів. Цифра в три мільйони, яку називають деякі дослідники, на думку Володимира Сергійчука, — псевдонаукова і ґрунтується на сфальшованих документах. Не дивно, що ті, хто применшує втрати, уникають публічних дискусій.
На виставці окремі стенди присвячені свідченням дипломатів, котрі працювали в СРСР у 30-х роках. У своєму звіті Отто Шиллер, аташе з питань сільського господарства Німеччини у Москві 19 вересня 1933-го писав: «... подекуди масштаби вимирання сягнули 25—30% населення. Як на мене, названа цифра в 10 мільйонів жертв голоду не є перебільшенням». Літредактор «Укрдержнацменвидаву» Дорота Федербуш у своєму щоденнику у серпні 1933 р. занотувала «30% народу вимерло в Україні від голоду, тобто 9-10 мільйонів». За цей запис її заарештували, засудили на п’ять років і відправили у ГУЛАГ, звідки вона не повернулася. Віце-консул Італії у Харкові Серджо Граденіго 22 червня того ж року у своєму донесенні зазначав: «Представники уряду визнали, що людські втрати лише в Україні становлять дев’ять мільйонів душ. В університетському середовищі говорять про 40—50% від усього населення України. Я вважаю цю цифру (15—16 млн) точнішою».
Микола Герасименко, розповідаючи про роботу слідчої групи та порушення кримінальної справи за фактом геноциду, повідомив, що встановлено дві тисячі свідків злочину комуністичного режиму, опрацьовано понад п’ять тисяч документів та знайдено 857 масових поховань жертв голоду. І це далеко не всі, зазначає правник.
Дослідники говорили про те, що Голодомор був спрямований на знищення українства, його вільного духу; це була ще одна спроба перетворити українців на московських рабів, а Україну на придаток Кремля. Щоб не повторилася трагедія, необхідно не лише встановити обставини гуманітарної катастрофи, її причини і наслідки, а й через книги, ЗМІ доносити інформацію до суспільства. Необхідно про Голодомор розповідати в школах, адже «окупант з’являється там, де програв учитель і священик».
У рамках заходу у музеї пройшла презентація збірника Міжнародної практичної конференції «Штучні голоди в Україні XX століття», що відбулася у травні в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. До збірника увійшло 85 статей — серед їх авторів відомі історики, журналісти, свідки Голодомору.
