До початку Другої світової війни у Сарнах проживала чимала єврейська громада, ці люди займалися переважно торгівлею, ремеслами, адвокатською та банківською діяльністю.

Перші відголоски війни спричинили неабияке хвилювання серед тутешнього єврейського населення. Вулиці переповнили біженці-євреї з Польщі, котрі розповідали про неминучість німецького вторгнення. Люди заметушилися, шукаючи порятунку. Одні пропонували вирушати в Росію, інші — залишатись у Сарнах. Усі спакували пожитки й чекали подальших подій. Частина євреїв все-таки вирушила в бік Клесова.
Нацисти окупували місто 6 липня 1941 року. Перше, що вони зробили, — вибрали 50 чоловіків-євреїв для роботи на складах і попередили: коли щось трапиться з німецькими солдатами, то ці євреї будуть розстріляні. Наприкінці 1941-го створили юденрат із п’яти євреїв. Також висунули вимоги до єврейського населення Сарн: кожен має носити білі пов’язки із зіркою Давида, всі єврейські будинки повинні мати знак із нею.
15 серпня нацисти наказали єврейській громаді сплатити протягом восьми днів контрибуцію — 13 кілограмів золота. Страшна паніка виникла серед євреїв, коли сарненський гебітскомісар Геель видав наказ, щоб усі вони зібрались у центрі міста. Оскільки всі єврейські чоловіки та жінки були зареєстровані, вимушені були нести до гебітскомісаріату золоті речі. Коли настала люта зима 1941 року, здавали для солдатів вермахту кожухи, пальта та чоботи.
Щодня окупанти брали 400 євреїв пиляти дерева, відбудовувати зруйнований міст через Случ, копати торф тощо. За це отримували 100 грамів хліба на день. Деякі євреї жили в магазинах, які вони тримали перед війною. Інші обмінювалися з селянами, віддавали майно за хліб, але більшість голодували. Через юденрат німці почали конфісковувати у євреїв велику рогату худобу, коней, радіо, меблі, постільну білизну тощо.
У квітні 1942-го окупаційна влада видала новий наказ: протягом 15 днів створити гетто, в яке зігнати все єврейське населення міста, навколишніх сіл і ближніх районів. Обнесли його двома рядами колючого дроту. Два кулемети встановили біля воріт Сарненського гетто. Євреям не дозволяли виходити в місто, а українцям і полякам входити в межі гетто. Євреї могли вийти звідти тільки через ворота, і то лиш на роботу, за дозволом коменданта поліції. Якщо єврея бачили поза гетто без такого дозволу, то карали штрафом і побиттям. Одна жінка вийшла без дозволу, сховалась у місті, й того ж дня її разом з усією сім’єю із семи душ розстріляли.
Окупанти почали приводити людей до гетто з навколишніх сіл і містечок (Дубровиці, Березного, Рокитного, Клесова) — загалом 14 000 душ. Розповідали, що в Рівному та інших містах поблизу Сарн вбили євреїв. Люди відчували, що на них чекає неминуча смерть.
Перша «акція» знищення Сарненського гетто відбулася 26 серпня 1942 року. Всім чоловікам наказали вишикуватись на вулиці біля гетто, поділили на групи по 50 осіб. Запевнили, що відбирають для роботи. Тож ніхто не спробував рятуватися. Першу колону з 300 душ повели через залізницю до тимчасового гетто на Поліській стороні міста, недалеко від костелу. Німці нишпорили по будинках, хворих і тих, хто не вийшов з дому, розстрілювали на місці, а жінок, дітей і старших людей виводили на вулиці. Багато хто скоїв самогубство, прийнявши отруту. 27 серпня о 14-й годині вивели з гетто 500 євреїв Рокитного. Забрали їхні речі, одяг — усе, що вони мали з собою.
26—28 серпня 1942 року — страшні дні ліквідації гетто. За кілометр від нього був невеликий ліс, де вирили три чималі ями. Виводили людей, наказували роздягатися і розстрілювали. За різними підрахунками, в ті дні нацисти знищили від 14 до 18 тисяч євреїв і 1500 циган.

Вікторія ДАШКО, директор Сарненського історико-етнографічного музею.

Рівненська область.