Чи знає хто, скільки і чого насправді збирають на орендованих полях
Цьогорічний урожай обнадіює. Сухі сонячні дні дають змогу збирати в масштабах країни до мільйона тонн зернових за добу. Якщо вірити Мінагрополітики, середня врожайність — 40,7 ц/га (торік на цей час мали 39,3 ц/га). Найвища — у Хмельницькій області, де гектар дає 59,8 центнера, Вінницькій — 59,3, Черкаській — 59, Сумській — 57,9, Полтавській — 56,7, Київській — 55,2 ц/га. У країні з 12,6 млн га (85% площ) уже намолочено 51,3 млн тонн зерна. Загалом аграрне міністерство очікує ледь не рекордний вал у 63,1 млн тонн.
Утім, жодне поле не скаже, скільки воно вродило цьогоріч, скільки збіжжя вивезли до комор та на елеватори, і які цифри в підсумку записано у звітах для статистики. Виходить, що точної інформації, скільки зароблено на цьому врожаї, які податки сплачено, теж немає. Та й споживачам не варто розраховувати, що щедрий урожай зупинить зростання цін на хліб у крамницях. Адже, як нам на різних рівнях пояснюють, головна причина — дорожчають енергоресурси, підвищується зарплата пекарів, тож паляниця не може бути дешевшою. Але є й інші об’єктивні чинники, чому мільйони тонн збіжжя, дарованих українськими нивами, особливо не впливають на наш добробут.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
У розпалі робота на полях з кукурудзою. Загалом її посіяно на 206 тисячах гектарів. Уже обмолочено майже половину площ. На місцях задоволені й темпами робіт, і врожаєм. Середня врожайність — 96,5 ц/га, і це — показник лідерів у країні. У господарствах сподіваються, що надалі цифра може бути вищою. У деяких агроформуваннях намолоти сягають 105 ц/га.
Показники просто відмінні. Особливо, коли згадати, що південні області недоберуть кукурудзи. Несприятливі погодні умови призвели до того, що там її урожайність у півтора—два рази нижча. Єдині, хто випереджає хмельничан на кукурудзяних полях — вінничани (97,8 ц/га).
А загалом, як зазначають в обласному департаменті агропромислового розвитку, область сім років поспіль утримує першість у державі саме за рівнем урожайності зернових. Хотіли би і тепер втримати ці позиції.
Словом, усякої пашниці вродило багато, і для хліборобів — це втіха. Та чи для всіх?
Мал. Миколи КАПУСТИ.
Чому люди відмовилися від пшениці
Неочікуваний скандал нещодавно спалахнув в одному із сіл Волочиського району. Кілька десятків селян прийшли до свого орендаря, нарікаючи на зерно, яке отримали як плату за паї. Казали, що пшеницю, яку фермер зібрав на їхніх полях, він приберіг для продажу. А натомість завіз від сусідів збіжжя, яке не годиться для вжитку. «З такого і борошна не змелеш, — скаржились. — Та навіть птицю ним годувати не будеш». Тож вимагали, щоб видане орендар замінив на добре зерно.
Але ж і фермер не здавався. Мовляв, роздає те, що вродило — де ж взяти золоту пшеницю? А пайовикам, котрі не погоджуються з такою платнею, готовий віддати грошима. Для нього це навіть простіше — менше усіляких клопотів. І в його словах теж є правда. Бо попри те, що врожай зібрали добрий, в області знають: якість його гірша, ніж зазвичай. Причина — погода, що весь час впадала у крайнощі — то довга посуха і спека, то безупинні дощі та холод.
Заради справедливості варто зауважити, що цей скандальний факт — нетиповий для краю. Ще кілька років тому можна було почути і про розрахунки перепрілим зерном, і про завищення цін на нього. Тепер конкуренція за землю таки зробила свою справу: орендарі наввипередки піднімають плату за пай. Навіть ті, хто роками цього не робив. Про визначені законодавством три відсотки від нормативної грошової оцінки землі у переважній більшості сіл на Хмельниччині давно забули. Мова вже давно йде про п’ять—сім відсотків. А дехто з орендарів підняв планку навіть до десяти—одинадцяти. Причому зробили це самостійно, без будь-якого примусу і з боку власників землі, і закону.
За людей, котрі отримують гроші чи зерно, варто лише порадіти. Та от що цікаво, якщо раніше на розрахунках орендарі намагались усіляко зекономити, мовляв, це додаткове фінансове навантаження, то тепер виявляється, що й значно вищі видатки не такі вже й обтяжливі. Тож скільки насправді заробляють на вирощеному врожаї?
Гречка рясніла-рясніла і... не вродила
Це загадка, на яку немає відповіді. Не тому, що її ніхто не знає. А тому, що одні не хочуть, інші — просто не можуть знати. Попри те, що про існування корупційних та тіньових схем в усіх сферах життя відомо чимало, про аграрну галузь чомусь говорять найменше. Здебільшого лише за звичкою або рапортують про високі врожаї, або нарікають на погоду і природу в разі провалу. Але скільки і чого реально родить на полях — ніхто не докопується.
Натомість сільський люд пильно приглядається до всього. Як от і до одного з полів, засіяних гречкою. Вирощували її за новітніми технологіями. І з усього було видно, що такого багатого врожаю не бачили не тільки в районі, але й, можливо, в області. Але ж яким було здивування, коли дізнались, що хазяйство прозвітувало навіть не про середньостатистичні цьогорічні п’ятнадцять центнерів з гектара, а про... п’ять. Оскільки орендар на запитання, як таке могло статися, відповів щиросердно, «не для преси», тож не називаю його прізвища і місця, де все відбувалося. Але причину розкрию. Вона виявилася простою аж до цинізму: на носі вибори, і партійним осередкам на місцях знадобляться живі гроші. Де їх взяти? Ось на такому гречаному полі...
Із гречкою, яка вже давно стала символом нечесних виборів, просто збіглося. Насправді ж подібне може трапитися на будь-якому полі. Чи й відбувається.
За «колоски» все ще карають
Днями в обласному управлінні Нацполіції повідомили про те, що патрульні затримали тракториста, який вкрав з поля соняшник. О другій ночі правоохоронці затримали чоловіка, який віз з поля 690 кілограмів олійного насіння. Оцінюють його в 7,5 тисячі гривень. І за таку крадіжку можна отримати строк до п’яти років позбавлення волі.
Формально все правильно: красти погано і за негідний вчинок потрібно відповідати. Та чомусь ця історія, хоча і віддалено, але нагадала колишні справи про «зібрані колоски», коли за жменю зерна зголодніла людина могла поплатитися і життям. А тим часом держава експортувала, а інколи і навмисне гноїла тисячі тонн збіжжя.
У жодному разі не порівнюю згаданий випадок із історією. Але подумати є над чим. Закон передбачив чимале покарання для дрібного крадія. Але не те що про покарання, навіть про моральний осуд не йдеться у випадках, коли орендар неправдиво звітує про зібране на полях. Хоча законодавчо передбачено обов’язковий звіт для органів статистики, проте ніхто фактично не може проконтролювати ці цифри. Отож виходить, що точних даних про те, скільки зароблено на цьому врожаї, які податки сплачено, теж немає.
Здається, важко знайти більш «тінізовану» галузь. Бо жодне поле не скаже, скільки воно вродило цьогоріч, скільки вивезли до сховищ, і яка цифра в кінцевому підсумку записана у даних статистики. На перший погляд, ми як споживачі, не помічаємо розбіжностей. Та й не надто цікавимось — це не зачіпає нас так, як, приміром, комунальні платіжки. Просто традиційно радіємо цифрам високого врожаю. Навіть не задумуючись над тим, що саме приховані тонни чи центнери збіжжя могли б вплинути й на наш добробут.
Як? Та дуже просто. Знаючи істинну цифру вирощеного і зібраного, враховуючи рентабельність товару, ми з легкістю могли б порахувати реальну вартість продуктів. І те, наскільки завищену ціну платимо за них у магазинах. І якою могла би бути державна дотація на найнеобхідніші продукти, якби орендар не міг би їх виростити без фінансової підтримки...
Словом, тут відкриваються такі глибинні розрахунки і таємниці. Та хто їх хоче відкривати? Для кого це залишається невигідним? На це зовсім легке запитання відповідь можете дати самі.
Хмельницька область.
