За місцевою легендою, саме цей клаптик землі став причиною суперечок між Ізюмським полком і донськими козаками, які переросли у повстання Кіндрата Булавіна. Було так чи ні, але очевидним є одне: наші далекі предки цінували багатства, дані природою. Недарма ж цю місцину називають «діамантом у намисті Кремінщини». Це про Дубовий гай, якому вже десь три століття.

 

Годівницю вішають так, щоб до неї можна було покласти корм для білок і птахів.

 

Олег Невениця вимірює товщину дуба: 5 м 80 см!

 

Цінність та унікальність полягає в тому, що штучно його ніхто не створював — усі ці лісові насадження з’явилися природним шляхом і дожили до наших часів. Дуби тут досягають 25 метрів заввишки, а обхват стовбура окремих дерев становить майже шість метрів. Як це творіння природи, що являє собою тип діброви, виникло в степу і чому на Луганщині нічого схожого більше не побачиш? Цими питаннями переймався не один дослідник краю, але відповіді так і не знайшов. Очевидно, що Дубовий гай — просто диво природи, виняток із правил, яким Господь бог відзначив Кремінщину.
Як розповідають місцеві жителі, раніше в урочищі гаю були чисті джерельця, ріс дендропарк і стояла криничка, вода якої вважалася цілющою. За відром цієї води люди йшли з самої околиці Кремінної. Але сьогодні все практично загинуло. Якісь рослини дендропарку, щоправда, залишилися, але колишньої різноманітності, стану і вигляду вже немає. Джерельця обнесли парканом, поставили водонасосну станцію, яка качає воду для всього міста. На жаль, на стан гаю впливає і зміна клімату. Дерева потихеньку вмирають, хоча реально дуби можуть стояти до 500—600 років.
Водночас заборона на полювання, викликана бойовими діями, пішла на користь фауні, що населяє гай. Зокрема, знову з’явилася куниця, яка зникла кілька років тому, зростає популяція білок, є зайці, їжаки тощо. Загалом тут живе понад 50 видів тварин — сови, дятли, коноплянки... І більш як 20 видів комах. До того ж  практично всі вони — метелики, бабки — занесені до Червоної книги України. А щодо флори, то тут налічується майже 200 видів рослин, два з яких — копитняк і тюльпан жовтого кольору — теж занесено до Червоної книги.
Одне слово, це заповідна зона, отже, тут повинен існувати особливий режим перебування людей. Скажімо, не можна пересуватися автомобілем або різними моторизованими транспортними засобами, вигулювати або пасти тварин. Не можна, зрозуміло, розводити багаття і навіть збирати гербарій. Тобто не можна використовувати гай як місце масового відпочинку, щоб не порушити екологічний та гідрологічний баланси. Більше того, повз таких місць навіть заборонено літати надзвуковим літакам, щоб вони знову-таки не порушували порядок і стан природи. Великою мірою, це повинна бути закрита зона. Однак протягом останнього сторіччя гай використовується як звичайний міський парк. Тут прокладено багато пішохідних доріжок і автодоріг. На щастя, немає звалищ сміття, не палять багаття і не відзначають весілля, а раніше таке траплялося. Якби цей заповідник був, скажімо, в Європі, то його вже б давно обнесли парканом і заборонили прохід. А якби запровадили туристичний маршрут, то обов’язково проклали б дерев’яний місточок, щоб не топтати землю заповідного місця. Спробуйте людям, які живуть поруч, заборонити їздити та ходити через заповідник, перетинати його для скорочення свого маршруту і відпочивати тут — для них це стане повним шоком і обуренню не буде меж! Та Дубовий гай треба рятувати, ось тільки зробити це не просто.
Гай — державна власність. Догляд за ним покладено на Кремінське лісомисливське господарство, а оскільки воно не є господарем заповідника, то не має права проводити тут якісь роботи. Тобто господаря у Дубового гаю практично немає. Тому бажання керівника громадської організації «Туристична Асоціація Луганщини» Олега Невениці ініціювати проект «Створення екологічного руху на підтримку заповідного урочища Дубовий гай» є цілком логічним і зрозумілим. Але як допомогти в рамках невеликого бюджету?
«Перше, що ми вирішили зробити, — закрити всі дороги, що проходять через гай, — розповідає Олег. — Загалом і раніше були такі спроби — дороги перекопували, ставили перепони, але населення не бажало змінювати звички і своїми силами відновлювало старі шляхи. Цього разу ми не стали перекопувати дороги, а з допомогою волонтерів, мешканців Кремінної та працівників лісомисливського господарства поставили 24 бетонні автомобільні бар’єри. Минуло вже два місяці, і ми бачимо, що машини вже не їздять».
Ця маленька перемога окрилила ентузіастів. У рамках проекту Олег Невениця зі своїми соратниками почали працювати над створенням реєстру дубів і визначенням їхнього віку. Поки нарахували майже сотню дубів, які мають десь по 200 років. Далі за допомогою квадрокоптера зняли фільм, як виглядає урочище сьогодні, створили сайт, куди занесли всю інформацію про заповідник, і виготовили два інформаційні щити, поставивши їх на вході до гаю. Щоб люди знали про унікальність заповідника і водночас контролювали свою поведінку в таких місцях.
«До речі, нині у світі існує такий тренд, як «відповідальний туризм», — розповідає Олег. — Його сенс полягає в тому, що коли людина приїжджає на нове для неї місце, то повинна внести якийсь посильний вклад у розвиток території. Є навіть такий слоган: «Подорожуючи — допомагай». Ми вважаємо, що було б непогано, якби ця думка стала основною при відвідуванні заповідника. Не просто дивитися та знімати селфі на тлі розкішного дуба, а зробити щось посильне, щоб ця краса існувала, процвітала, продовжувала жити. Це найпростіші речі — прибрати сміття, повісити годівниці для тварин і птахів».
Про годівниці Олег згадав не випадково. За допомогою кадетів військового училища «Кадетський корпус імені героїв Молодої гвардії», що розташований в Кремінній, до того ж недалеко від Дубового гаю, вже розвішано майже 40 шпаківень і годівниць для білок. Навіщо це потрібно?
«Тим самим пропонуємо жителям і гостям міста, хто буває в гаю, погодувати тварин і птахів, насипавши в годівниці зерна або горішків, — каже Олег. — З такої, здавалося б, дрібниці люди повинні почати піклуватися про природу, залучаючи до цього своїх дітей».

Павло ВОРОНЦОВ.
Фото автора.

Луганська область.

 

ТИМ ЧАСОМ

Про лісівників написали книжку
Книжку «Висоцьке лісове господарство. Сторінки історії» майбутнім студентам-екологам, працівникам лісового господарства та дослідникам рідного краю презентував у Рівненській обласній універсальній бібліотеці її автор Григорій Яцута.
ДП «Висоцький лісгосп» відзначає цьогоріч 60-річний ювілей, і саме про історію його становлення та розвитку, а найголовніше — людей, які творили цю історію, йдеться у новій книжці місцевого автора. Видання містить чимало фотоілюстрацій, а отже, це не лише історичний твір, а й дослідницька робота, яка вимагала вивчення великого об’єму архівних документів, збору свідчень працівників лісгоспу різних років та членів їхніх сімей.
Григорій Яцута, який народився у родині лісівників і сам тривалий час працював у лісгоспі, зізнався, що в книжці, насамперед, хотів розповісти про людей, які упродовж 60 років у різні часи працювали у Висоцькому лісгоспі. За приблизними підрахунками — це майже 5 тисяч осіб.

Світлана ГОРОШКО.

Рівне.