Укр | Рус
Загрузка...
На головну
03.11.2018

Можливо, це мистецтво

Лариса ГОНЧАРЕНКО.

Із 26 жовтня до 4 листопада у Житомирі триває фестиваль сучасної культури "Жовтень у Жовтні". Тут представлено ретельно підібрану експозицію об'єктів монументально-декоративного мистецтва Житомирщини періоду 1960-1980 років.  Талановитою концептуальною розробкою вирізняються також презентаційні буклети фестивалю, у рамках якого проходять різноманітні заходи. Це конференції, дискусійні панелі, лекції і навіть концерт джазмена Володимира Тарасова з Литви "Гобелени футуристів", сприйнятий публікою із захватом.

Фестиваль відвідала Марина Порошенко. Вітаючи учасників з офіційним відкриттям, вона зазначила, що ця подія претендує стати основною в культурному житті Житомирщини. Також побували тут віце-прем'єр-міністр Геннадій Зубко та міністр культури України Євген Нищук, котрі теж висловили підтримку житомирському фестивалю.

Ми розмовляємо з Людмилою Зубко -- організатором фестивалю "Жовтень у Жовтні" та Головою громадської організації "Житомир, зроби голосніше". Саме вона є ініціатором усіх цих заходів із порятунку та популяризації культурної спадщини Житомирської області, генератором ідей фестивалю.

Людмила Зубко.

-- Ми запустили наш фестиваль "Жовтень у Жовтні". І мета цієї задумки водночас дуже проста, а з другого боку -- вкрай амбітна. Протягом майже року ми їздимо у Кмитівський музей. Відвідуємо інші музеї Житомирщини з єдиним бажанням -- зробити їх цікавими, дати їм нове життя, привнести драйву, вивести у більш активну фазу. Бо вони мають бути цікавими не тільки для нас. На кону -- питання ідентичності.

Наш проект підтримується Посольством Нідерландів в Україні та Інститутом Адама Міцкевича, арт-центром Я-Галерея, а також  Житомирською міською радою, Житомирською ОДА.

Він реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

"Жовтень у Жовтні" був ідеєю, яку я виношувала давно, знаючи про справжні перлини культурної спадщини Житомирщини, які, на жаль, були забуті поціновувачами.

Нинішні презентації базуються на наукових концепціях Фулко Трефферса -- голландського архітектора й урбаніста, який, досліджуючи  Житомир як місто, зробив цікаві висновки. Це неупереджений погляд збоку. У нас око дещо замилюється, а тут -- свіже бачення, реальна оцінка того, що ми маємо. Він приїхав одного разу, другого, а потім сказав: маючи Житомир, ви маєте таке місто, яке може врятувати Київ.

-- Яким же чином?

-- Є речі, на які ми найперше маємо звернути увагу, щоби розпочати трансформацію, передусім, нашої свідомості. На щастя, Фулко Трефферс має дуже позитивний досвід ревіталізації та подібної трансформації у Ейндговені, де створено потужний культурний центр. І він екстраполює свій ейндговенський досвід на Житомир.

Стосовно фестивалю "Жовтень у Жовтні", який тепер відбуватиметься щоосені, то він генерує дві амбітні мети. Перше -- фестиваль має стати справді ключовою подією культурного життя регіону, і він вже трансформувався у міжнародний. Друге -- будівля колишнього кінотеатру "Жовтень" повинна перетворитися на центр сучасної культури.

Однією з головних панелей фестивалю стала конференція під назвою "Коли територія набуває ідентичності", яку ми планували як всеукраїнську,  а вона стала міжнародною і зібрала спікерів із Литви, Польщі, Нідерландів. У ній взяли участь такі авторитетні експерти, як Павло Гудімов, Олександр Хабьєра з Польщі, Софія Дяк, Влад Піоро, Марія Байда, Олександр Ройтбурд, Павло Шеремета та інші відомі мистецтвознавці та науковці. Як я вже казала, презентовано дослідження регіону від урбаніста Фулко Трефферса та арт-менеджерки Марйо ван Шайк із Нідерландів. Отже, ми підійшли ґрунтовно. Адже саме формування культурної ідентичності міста та регіону є одним із глобальних завдань проекту.

-- Тобто ставка на ідентичність Житомирщини як однієї зі складових  культурного простору України?

-- Ми відрізняємося саме власною ідентичністю, і цим є цікавими. Ми придумали проект, і завдяки Українському культурному фонду отримали гранд. Нас підтримали міська влада, обласна, бізнес.

У рамках цього фестивалю -- велика кількість цікавих подій. Перш за все, прагнули привернути увагу до приміщення кінотеатру "Жовтень", яке перетворили на ринок. Ми хочемо, щоби тут могли спілкуватися і молодь, і художники, і дизайнери. Щоби кожен міг знайти тут свою тему для обговорення, навчання, виставок, у тому числі -- для експозицій сучасного мистецтва.

Головне -- привернути увагу до цього місця, тому що будівля кінотеатру "Жовтень" має неймовірну мозаїку. Всі будівлі-носії художньої мозаїки, на жаль, починають руйнуватися, і цю спадщину потрібно захистити, залучити реставраторів.

Одного разу ми побачили, як прибиральниця, котра мила підлогу, потім дуже обережно протирала мозаїку. Ми запитали: а чому ви так відповідально за нею доглядаєте? "Можливо, це мистецтво", -- відповіла жінка. Так вислів "Можливо, це мистецтво" став ще одним брендом нашого фестивалю.

Окремим аспектом, напрямком дослідження мозаїки є автобусні зупинки у наших селах. На жаль, вони руйнуються швидше за інші будівлі, замість них встановлюються нові, серійні. А шкода, бо за дослідженнями наших автобусних зупинок іноземні фахівці випустили цілу низку наукових та фотокниг. Деякі з них представлені у кінотеатрі "Жовтень". Навіть під призмою лише двох десятиліть така монументальна мозаїка на зупинках, у кінотеатрах, заводах, на стінах у їдальнях виглядає осмисленою. Таке мистецтво не було камерним, з ідеологічних мотивів його зумисне виносили на люди. Зараз усе це необхідно знову конвертувати, але вже у зовсім іншому вимірі, реставрувати, врятувати.

-- Багато розмов триває саме про Кмитівський музей образотворчого мистецтва, який, попри "Жовтень", є ще однією привабою вашого фестивалю.

-- Хочу розповісти, як буквально тиждень тому я познайомилася з однією людиною. Мова зайшла про Кмитівський музей, і вона сказала: якщо там насправді така колекція, давайте заберемо її до Києва. Я була дуже здивована такою пропозицією. Адже сьогодні, навпаки, такі колекції, такі музеї ми маємо зробити живими і саме у тому культурному просторі, де вони зараз перебувають. Це основний зміст культурної децентралізації держави, яка є другою хвилею децентралізації адміністративної. І вона можлива лише через зміщення акцентів і можливостей з центру в області України.

Дуже приємно, що вдалося зібрати команду однодумців. У рамках цього проекту до нас пристали колеги зі Львова, Дніпра, а також із Києва. Всіх об'єднала ця ідея ідентичності конкретних регіонів.

-- Музей справді вражає, особливо тих, чия молодість припала на період так званого пізнього комунізму.

-- Спочатку всі дивувалися, як такий музей може бути у простому житомирському селі Кмитів. Ті, хто тут живуть, щасливі, що можуть просто зайти, знову і знову насолодитися таким потужним зібранням картин, таким яскравим зрізом епохи, яка минула. Люди, що живуть у мистецтві чи просто торкаються високого, стають зовсім іншими. Тому у рамках програми окрему увагу буде приділено Кмитівському музею образотворчого мистецтва імені Йосипа Буханчука.

Потрібно досліджувати, як у такий нелегкий час, у котрому ми колись жили, люди знаходили можливість писати такі картини, викладати таку мозаїку. Елементи після розвалу Радянського Союзу залишилися різні, серед них багато шедевральних і важливих для нашої ідентифікації.

Хто знав хоч щось про Йосипа Буханчука? Хто знав про існування такого яскравого музею, який є одним з найбільших, із територією у дві тисячі квадратних метрів, із дуже цікавою колекцією?

Причому це не локальна колекція радянського мистецтва. Тут представлені роботи художників, скульпторів з усіх колишніх 15 республік. Коли ж ми говоримо про топові твори, як, наприклад, робота Івана-Валентина Задорожнього "Весілля", то ця картина знаходиться саме тут, а не в Києві. Як і картини Тетяни Яблонської, Йосипа Бокшая -- цілого пласту художників з інших, вже нині незалежних країн.

-- А хто такий Йосип Буханчук, звідки ця ідея?

-- Йосип Буханчук був військовим, служив у Ленінграді, де спілкувався з тамтешнім художнім бомондом. І дивним чином домовився щодо створення індивідуального проекту музею у селі Кмитів з архітектурним бюро Фоміна. Вже маючи на руках цей проект, Буханчук почав шукати кошти та підрядника. І збудувало це приміщення музею Міністерство сільського господарства. Це дуже цікавий для всієї України кейс. Приклад того, як навіть одна людина, якщо вона віддана справі, може і хоче робити подібні трансформації, досягає успіху.

На цьому проекті, на будівництві музею об'єдналася громада. Буханчук зміг переконати тодішніх селян, які за ці картини шкодували дати 25 карбованців, у тому, що вони коштують, як "Жигулі", а надалі вартуватимуть дедалі більше і більше. І люди зрозуміли важливість того, що він робить.

Тут поруч є колишні гранітні кар'єри, що зараз заповнені водою. Це такі мальовничі голубі озера. Взагалі природа Житомирщини унікальна для художників. Навкруг натура для полотен не гірших, ніж ряски та лілії Ван Гога чи осінні заводі Клода Моне. На пленери та для досліджень сюди можуть приїздити художники. Тим паче у Житомирі є шикарна картинна галерея.

Якщо презентувати місцевій громаді можливості зеленого туризму, то тут є величезні перспективи. Будь-яка господарка зварить смачний борщ та вареники, а з Києва сюди їхати трохи більше години.

Якщо створити інфраструктуру й організувати такі тури вихідного дня, то цей музей стане місцем паломництва, буде прибутковим.

Щодо питання ідентичності, то всюди в Україні є краєзнавчі музеї. Їх, на жаль, намагалися робити під копірку. Тому йдеться про територіальні ідентичності і комплексний перезапуск культурної спадщини.

-- Які у вас плани щодо галереї?

-- Я хочу виокремити саме Житомирську картинну галерею. Наступного року ми святкуватимемо її 100-річчя, і там така колекція! Неймовірні картини, є навіть полотна голландських художників. А ще є Музей космонавтики, який зараз намагаються відродити, і в цьому їм треба допомогти.

Є задум об'єднати все це в одну програму, в одну мережу, з одним квитком. І цей Центр сучасного мистецтва, який ми поки через думки намагаємося матеріалізувати, може стати центром усіх найважливіших подій у Житомирі. А якщо таку мережу зробити всеукраїнською? Проект Павла Гудімова "Тіні забутих предків. Виставка" має аншлаги за кордоном, а де вона представлена у нас? Нема культурного простору для такого показу. Тому потрібен клей, здатний склеїти такі регіональні мистецькі історії, бо заводів можна набудувати, культурного простору -- ні.

-- А де знайдете фахівців, щоб підняти цей пласт та обслуговувати його?

-- Це питання, як зацікавити людей, як залучити молодь до цих процесів. На зарплату у три тисячі гривень вони, звісно, не підуть. У Житомирі є вся необхідна наукова інфраструктура -- університет, факультет історії. Головне, як зацікавити студентів, щоб вони тут залишалися.

Усі, хто приїжджає, дивуються, як ця колекція могла зберегтися тут, у селі Кмитів. Щоправда, за часів Януковича з музею вкрали шість картин Тетяни Яблонської. Через півроку Януковичу на день народження подарували одну її картину. На жаль, ми не можемо зробити ідентифікацію цієї картини, тому що не знаємо її походження. 

Як бачите, ця будівля пристосована саме під музей. Тут також є дуже крута колекція графіки литовських майстрів. Я навіть хочу сюди привезти посла Литви, щоб показати їх. Взагалі потрібно було б зробити каталог усіх цих робіт. А ще тут є унікальна кераміка та неймовірні килими.

-- Ви не думаєте, що йдете проти настроїв частини нашої люмпен-інтелігенції?

-- Непросто ламати стереотипи та знімати ярлики. Тому ми довго думали над тим, як презентувати відверто радянське мистецтво, під яким кутом подати, як повернути його в культурний обіг в умовах декомунізації держави. Як відокремити його, відсепарувати від негативного ідеологічного нашарування. Треба розуміти, що в іншій державі, в іншій ідеологічній системі таке мистецтво не відбулося б. Тому воно є унікальним, як і подібний музей у звичайному селі.

Цікавість до цієї спадщини саме закордонних мистецтвознавців додала нам упевненості, що це потрібно зберегти. Тому у рамках фестивалю і виникла ще одна панель -- "Незручна спадщина", яку ми маємо зробити не тільки зручною, а ще й надати їй рівноправного статусу у загальній культурі України. Соцреалізм у світовому вимірі є досить унікальним, локальним явищем, яке має право на визнання. Хоча, захмарні ціни на полотна соцреалістів уже говорять самі за себе.

Фото:

Під час відкриття фестивалю "Жовтень у Жовтні". Зліва направо: віце-прем'єр-міністр Геннадій Зубко, галерист Павло Гудімов, президент Українського культурного фонду Марина Порошенко, організатор фестивалю Людмила Зубко, міністр культури України Євген Нищук, міський голова Житомира Сергій Сухомлин, голова Житомирської ОДА Ігор Гундич.

 

Учасники науково-мистецької конференції "Коли територія набуває ідентичності".

 

Зустріч із дітьми-відвідувачами інтерактивного простору "Арсеналу ідей. Житомир".

 

Презентаційний буклет фестивалю.

 

Людмила Зубко та Павло Гудімов.

 

Експозиція у кінотеатрі "Жовтень".

 

І дорослі, й маленькі відвідувачі виставки з цікавістю розглядають стенди виставки.

 

Частина експозиції під час фестивалю "Жовтень у Жовтні".

 

"Можливо, це мистецтво"?

 

Живописні полотна із колекції Кмитівського музею.

Фото надані перс-службою фестивалю. 

Всі статті рубрики На головну