Укр | Рус
Загрузка...
На головну
29.11.2018

«Синевир» - наше унікальне багатство й історико-культурна спадщина

Василь НИТКА

Розмова з директором національного природного парку Миколою Дербаком

 

ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»

Микола Дербак (на знімку) народився 28 листопада 1968 р. в знаменитому опришківському селі Колочава Міжгірського району. Вищу освіту здобув на біологічному факультеті Ужгородського університету.
Служив у армії. Свою працю на природоохоронній ниві розпочав із посади лісника у рідному селі. У 1997 р. призначений лісничим того ж Колочавського лісництва, у 2003 р. — головним лісничим, 2004-го — заступником директора — головним природознавцем Національного природного парку «Синевир», а у 2010-му — директором.
М. Дербак — кандидат філософських наук, заслужений природоохоронець України, відзначений найвищою нагородою Закарпатської області — знаком «За розвиток регіону» і відзнакою Президента — ювілейною медаллю «20 років Незалежності України».
Разом із дружиною виховав двох дорослих синів. Має двійко онуків.

 

Нові будиночки чекають на мандрівників.

 

У цих місцях ніколи не господарювала людина!..

— Миколо Юрійовичу, хотів би розпочати нашу розмову з констатації приємного факту: протягом останніх років Національний природний парк «Синевир» динамічно розвивається у всіх напрямах своєї багатогранної діяльності. Цим набуває визнання в Україні та за кордоном і як діяльна природоохоронна, і як авторитетна наукова установа. По-перше, торік улітку майже три тисячі гектарів масивів пралісів «Синевиру» ввійшли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО...
— Дика природа — це та цінність, якої у Європі майже не залишилося. Тільки маленькі клаптики цього скарбу. А Національний парк «Синевир» має цілі урочища дикої природи. І найперше — праліси. Найбільший наш масив — Дарвайка, площею 1588,46 га. Ця ділянка вражає непорушністю, первісністю... Маємо ще три шматки пралісів, але вже менші: Квасовець — 561,62 га, Стримба — 260,65 га, Вільшани — 454,31 га. Вони розміщені у важкодоступних місцях, переважно в приполонинній частині гірських схилів Карпат.
У цих місцях ніколи не господарювала людина!.. Тож не випадково наші науковці називають праліси лабораторією просто неба. А ще тут сконцентроване велике біологічне різноманіття, вивченням якого ми займаємося. Своїми науковими здобутками ділимося з колегами під час конференцій і, що важливо, намагаємося йти в ногу з часом, черпаючи новації, які несе сьогодення. Без цього — ніяк.
Крім того, працюємо над розширенням території. Вважаємо, що цінні осередки природи Карпат обов’язково мають належати до заповідного фонду. Значна робота проведена з приєднання до парку урочища Кам’янка площею 377,8 га. Ми пройшли всі етапи погоджень. Нині це питання на розгляді в адміністрації Президента.

На відбудову музею виділено понад 50 мільйонів

— По-друге: до сумної двадцятої річниці, коли нечуваної сили листопадовий паводок 1998-го зніс давні споруди унікального навіть на Європейському континенті Музею лісу і сплаву на Чорній ріці, — ви розпочали його відновлення.
— Дуже глибоко закарбувалася у моїй пам’яті руйнівна листопадова повінь 1998 року. Тоді я лише почав працювати лісничим Колочавського лісництва...
Безперестанку лили інтенсивні дощі. Рівень води у Тереблі та її притоках піднявся до рекордної позначки. У багатьох місцях потоки й річки вийшли з берегів, завдали великої шкоди сільським обійстям. Бурхливі хвилі зносили навіть будинки та господарські споруди. Це був жах!.. Не встояв і Музей лісосплаву. То була велика втрата. Експонати вдалося врятувати, але головне — греблю — понесли хвилі.
Позиція національного парку була однозначною: музей потрібно відбудувати. Відтоді ми відстоювали цю принципову позицію на всіх рівнях. Не лише розуміння, а й реальну підтримку ми отримали з боку міністра екології та природних ресурсів України Остапа Семерака і голови Закарпатської облдержадміністрації Геннадія Москаля. Вже зараз бачимо результат: відбудова Музею лісу і сплаву на Чорній ріці розпочалася. На це спрямовано понад п’ятдесят мільйонів гривень. Це непроста робота, адже необхідно врахувати всі нюанси, щоб такий специфічний об’єкт витримав натиск води будь-якої потужності і щоб жодні паводки у майбутньому його не зруйнували. Без перебільшення, відбудова Музею лісу і сплаву — це найбільша інвестиція в НПП «Синевир» за всю його майже тридцятирічну історію.
— Вами створено дивовижні екологічні осередки — Реабілітаційний центр бурого ведмедя і Центр реабілітації хижих птахів...
— Байдужими до долі цих тварин бути важко. У центрі бурих ведмедів, який функціонує сім років, ми нині прихистили 26 клишоногих. Останній, хто у нас оселився, — це ведмедик Петро. Перелякане маля знайшли у лісі неподалік Яремчого. Невідомо, де була його мати. Вона так і не з’явилася. Тож місцеві жителі вирішили врятувати ведмежа, щоб часом собаки його не загризли. Самостійно воно б не вижило у лісі. Тут Петю оглянув наш ветлікар, зробив необхідні щеплення. А кличку отримав наш герой через те, що знайшли його на свято Петра і Павла.
Загалом усі мешканці центру перебувають у хорошому стані. Їх добре годують, при потребі лікують. Нині вони більш мляві, бо настала осінь, а вже через якийсь місяць клишоногі почнуть залягати у сплячку. Щоправда, це залежить від погоди. Буде початок зими не надто холодним — заляжуть пізніше, настануть сильні морози — заляжуть швидше. Те, що ведмеді тут залягають у сплячку, — ознака їхньої успішної реабілітації.
Центр реабілітації хижих птахів — це для нас іще нова справа, яку намагаємось опанувати. За можливість реалізувати цей проект вдячні Українському товариству охорони птахів і особисто Олегу Дудкіну. Це прогресивна природоохоронна організація, яка вміє дивитися у майбутнє. Наша співпраця додає нових імпульсів для розвитку парку. Маємо хороших фахівців, які душу вкладають у свою справу. Якщо старатися, то й успіхи будуть. Завдяки сумлінності наших працівників пернаті добре адаптувалися. Втім, хочеться вірити, що люди стануть більше любити природу, і тоді потреба в таких закладах зникне.

Сучасному туристу потрібен комфорт

— Розкажіть, будь ласка, що дало «Синевиру» облаштування рекреаційних пунктів біля озер Синевир і Дике, адже прокладена дорога до знаменитого «Морського ока» посприяла тому, що втричі збільшився потік туристів до цієї блакитної цікавинки Карпат?
— Наявність належної мережі доріг — чи не головний чинник розвитку туризму. Знаємо це з власного досвіду.
Коли є дорога, то час дбати й про інші рекреаційні об’єкти. Прокладені екологічні стежки через ліс до Синевирського і Дикого озер теж неабияк популярні. Вони промарковані, обладнані інформаційними стендами. Вздовж дороги встановлено «лісові меблі». Втомився мандрівник? Може присісти на оригінальної форми лавочці. Пішов дощ? Можете заховатися в альтанку. До речі, їх у різних рекреаційних зонах ми спорудили майже сотню. Сучасному туристу потрібен комфорт, тоді він навідуватиметься сюди ще неодноразово. І ось результат: упродовж 2018-го територію НПП «Синевир» відвідало понад 200 тисяч рекреантів. Із кожним роком кількість туристів, яких цікавить наша територія, зростає.
— Отже, екологічні стежки «Синевира» набувають щобільшої популярності серед мандрівників зі столиці, сходу України, чеських любителів природи...
— Навколишні гори «Синевиру» — найвища краса і найбільша притягальна сила. До багатьох місць прокладені туристичні й екологічні стежки. Загалом їх у нас тринадцять. Кожен може обрати для себе те, що йому до вподоби: хтось любить озера, хтось гори... Любите невеликі подорожі, тож стежки завдовжки два або три кілометри — для вас. Хочете вирушити у кількаденну подорож гірськими хребтами — будь ласка. Точно не заблукаєте, бо усі маршрути марковані.
Водночас хочеться порушити проблемне питання. У Карпатах спостерігаємо активність джипінгу. І ніби нічого поганого, якби ця техніка не прямувала у ліс чи на полонини, які входять до складу природно-заповідного фонду. Це нахабність і безвідповідальність, бо ж джипи, квадроцикли чи мотоцикли можуть пошкоджувати рослини, зокрема рідкісні. Знищуються або пошкоджуються лісові культури природного підросту та самосіву, сіянці та саджанці, а на ґрунтах залишаються «рани» від коліс. Ми боремося і будемо з цим боротися. Водночас потрібна більш жорстка законодавча база з цього питання.

Арт-резиденція «Рабачинка» — місце натхнення

— Миколо Юрійовичу, на території парку, образно кажучи, розгорнуто суцільний будівельний майданчик, увесь час зміцнюєте матеріально-технічну базу... Провели ви також ремонт контор науково-дослідних відділень, розпочали зведення природоохоронного відділення у Вільшанах, в урочищі Рабачинка здані в експлуатацію десять рекреаційних будиночків для прийому туристів...
— Торік ми перекрили дахи низки об’єктів, а 2018-го подбали про ремонт адміністративних будівель кількох природоохоронних науково-дослідних відділень. Так, у Остріцькому відділенні оновили фасад, замінили вікна, провели ремонт усередині. Схожа робота тривала у Синевирському ПОНДВ. Енергоефективність — це актуальна справа. Ми й далі замінюватимемо старі вікна новими. Поблизу оліготрофного сфагнового болота Глуханя у травні ми відкрили ще один туристично-інформаційний центр (раніше такий створили в урочищі Остріки, що на шляху до Синевирського озера). Новий ТІЦ має за мету сприяти розвитку туризму в Національному природному парку «Синевир» і Закарпатській області загалом, надавати вичерпну інформацію туристам про рекреаційну інфраструктуру та можливості відпочинку в регіоні. Центр поширює інформацію задля залучення якомога більшої кількості відпочивальників і дбає про формування привабливого туристичного іміджу краю, виконує й еколого-освітні завдання.
Туристично-інформаційний центр оснащений оргтехнікою і меблями, які надані у рамках обласної програми розвитку туризму на період 2016—2020 рр. Думаю, що у перспективі такі осередки діятимуть ще й у Колочаві, Синевирі та Вільшанах.
Улітку нам вдалося відремонтувати, обладнати і запустити в експлуатацію всі десять будинків рекреаційного містечка «Рабачинка». Ця територія стала не лише туристичним осередком, а й арт-резиденцією для художників. Ця місцевість — в оточенні мальовничої природи. Довкола смерековий ліс, швидкоплинна річка Теребля, природні джерела. Над урочищем височить одна з найкрасивіших гір парку — Кам’янка. У серпні тут приймали митців із різних країн Європи. Арт-симпозіум ми проводили спільно з Європейським товариством дикої природи (Австрія) у рамках проекту «Території натхнення», що підтриманий Європейським Союзом. Унікальні природні та культурні ландшафти Національного парку «Синевир» є сприятливим середовищем для творчої роботи художників та інших митців. З огляду на це, парк долучився до співпраці у відповідному проекті. Сподіваюсь, це лише початок. Маємо намір і надалі організовувати пленери, бо співпраця природоохоронців, митців і місцевих жителів дуже корисна і позитивно відображається на розвитку цієї місцевості.
Велику увагу приділяємо еколого-освітній роботі. Проведення екологічних уроків, семінарів, конкурсів і систематична співпраця з навчальними закладами дають змогу формувати екологічний світогляд молоді, залучати її до практичних дій з охорони довкілля.
— Це все серйозна та відповідальна робота. Коли інші керівники скаржаться, що майстри їдуть за кордон через низькі зарплати й брак роботи, у вас усе в порядку. Тож люди заробляють достойно?
— Завжди хочеться мати гідну зарплату за якісно виконану роботу. Ми робимо все, що у наших силах, щоб заохочувати людей працювати, виявляти ініціативу, досягати результату. Звісно, державна установа не може забезпечити зарплатню на рівні тих заробітків, які отримують закарпатці у Чехії, бо перебуваємо у різних економічних реаліях.

Ювілей відзначатимуть низкою заходів

— Сказане вище — добра основа належно відзначити 30-ліття парку...
— Датою створення НПП «Синевир» є 5 січня 1989 року. Тоді вийшла постанова Ради Міністрів УРСР № 7, а невдовзі наказ Міністерства лісової промисловості УРСР від 17 січня 1989 р. № 9, згідно з яким створення національного парку відбулося на основній частині Міжгірського лісокомбінату та землях чотирьох сільських рад, а також на землях запасу районної ради.
Цьому передувала копітка робота науковців і природоохоронців. Доти тут діяв ландшафтний заказник республіканського значення «Синевирське озеро», утворений в 1974-му. Невдовзі було виокремлено ще низку заказників, зокрема «Глуханя», «Кантина», «Кам’янка», «Озірце». Однак тоді віднесення цих об’єктів до природно-заповідного фонду у статусі заказників не гарантувало їх належну охорону.
Ідея створення тут національного парку зародилася в середовищі науковців у 80-х роках. Сюди приїжджали знамениті вчені Василь Комендар, Степан Фодор, Степан Стойко... Їх надзвичайно цікавив цей край, оскільки тут велике біологічне різноманіття для досліджень. Своєю ідеєю вони «заразили» й тодішню місцеву владу. Зрештою, попри бюрократію і тривалий процес погоджень, створенню парку ввімкнули зелене світло. Так «Синевир» став одним із перших національних парків України — доти в республіці діяли лише дві такі установи.
Отже, у січні Національний природний парк «Синевир» святкує ювілей, точніше — святкуватимемо впродовж усього наступного року, організовуючи різноманітні науково-практичні заходи.
— Нарешті, все-таки ніяк не оминути такі проблемні питання, як вивезення сміття і заготівля дров для майже 22 тисяч жителів тутешніх сіл...
— Проблема зі сміттям набридає всім гірським селам. Місцева влада, до компетенції якої належить це питання, самотужки впоратися не може. Мабуть, тут потрібна загальнонаціональна програма. По досвід далеко їхати не треба. Наші західні сусіди ним можуть поділитися. Та без інвестицій не обійтися. Зрештою, у деяких країнах сміття трансформують у енергію. І це один зі шляхів, як зменшити потреби населення у дровах на тих територіях, де відсутній газ. У нашому регіоні селянам виписуємо дрова за рахунок санітарних заходів у лісах. Крім того, частина населення купує їх у сусідньому лісгоспі.
— І про базу київського університету імені Михайла Драгоманова.
— Співпрацю з Національним педагогічним університетом імені Михайла Драгоманова започатковано 2011 року. Відтоді в урочищі Квасовець, що на околиці села Колочава, почала діяти база для польових практик студентів. За порівняно невеликий час проведено реконструкцію головного корпусу, що розрахований на 55 осіб, побудовано ще один корпус для викладачів. Не забули й про оздоровлення студентів. Оскільки поряд розміщене природне джерело з мінеральною водою, поблизу бази обладнано купіль, де можна оздоровитися чи просто приємно відпочити.
Щорічно на практику до нас приїжджає понад сто студентів із різних факультетів. Вони не лише навчаються, проводять дослідження і спостереження, а й організовують екологічні акції, дбаючи про чистоту довкілля, і навіть виступають із концертними номерами перед місцевою публікою.
НПП «Синевир» — унікальна територія з багатством природного різноманіття, історико-культурної спадщини, мовних особливостей тощо. Тож тут для кожного знайдуться теми для досліджень. Із цього приводу співпрацюємо і з іншими вишами, зокрема Ужгородським національним університетом, Львівським національним університетом імені Івана Франка, започатковуємо співпрацю з Національним університетом «Львівська політехніка».
— Хотілось би завершити розмову вашим поглядом на знаменитий фестиваль «На Синевир трембіти кличуть».
— Із кожним роком збільшується число його шанувальників. Цей фестиваль став чи не головною щорічною культурною подією Міжгірщини. Це свято не лише підтримує і пропагує народнопісенну творчість, а й залучає до нас ще більше туристів. Крім того, не можу не згадати й інші фестивалі, які проводяться в межах парку «Синевир», а саме: «Проводи отар на полонини» і «Закарпатська свальба». Вони також стали важливими щорічними культурними подіями нашого регіону. Впевнений: започатковані добрі традиції слід підтримувати й надалі.

Розмовляв Василь НИТКА.
Фото надано Юрієм Бабічиним.

Міжгірський район Закарпатської області.

Всі статті рубрики На головну