До чужих шанців ті самі 60—70 метрів

Командир відділення молодший сержант Володимир Слєпцов (на знімку) народився на Луганщині. Ще у 2000-му він п’ятирічним хлопчиком разом із батьками переїхав на Харківщину.
— У 2013-му стукнуло 18, і я, не вагаючись, пішов до війська на строкову службу. Хто ж знав, що замість одного року я прослужу два! Так-так — 2 роки строкової довелось відтарабанити через російську агресію в Криму та початок АТО, звільнився у запас аж навесні 2015-го. Не минуло і місяця, як я знову одягнув військову форму. Скучив, певно, і пішов на контракт! — жартуючи каже Володимир. — Улітку 2015-го я вже був в Авдіївці, та й нині тут. Тоді наші позиції були на Царському полюванні та залізничному переїзді поруч із дев’ятиповерхівкою, яка нині з будинком, де мурал матері, є символами визволення і оборони міста від ворога. Нині ми стоїмо на «промці» за Авдіївкою, не змінилась лише відстань до ворога, ті самі 60—70 метрів.

«Вівальді» з авдіївської «промки»

— Чому в тебе позивний «Вівальді»? — запитую я командира відділення одного з підрозділів окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, що обороняє наші позиції на донецькому напрямку Операції об’єднаних сил. — Ти композитор чи музикант у мирному житті?

— Та ні, у мирному житті я кондитер. А хлопці так звуть тому, що Антон — Антоніо — Вівальді, — каже 27-річний харків’янин (на знімку).
З Антоном ми познайомилися у бліндажі на авдіївській «промці». Каже, що до війська на контракт призвався наприкінці 2016 року, а на війну потрапив уже за три місяці після служби в одному з навчальних центрів Збройних Сил України.
— До війни звикнути важко, та й не варто, я вважаю, — каже «Вівальді». — Ми тут за мир, та не той мир, що досягається завдяки підкилимним домовленостям окремих політиканів, які літають на консультації до Московії. Наша місія — перемога і визволення України від «русского мира», який мов кістка сидить у горлі свободолюбивих нерабів — українців.

«Інспектор» ворожих позицій

Навідник кулеметного взводу із позивним «Інспектор» (на знімку) у трубку розвідника спостерігає за ворожими позиціями на авдіївській промзоні. Тут до ворога менше сотні метрів. Каже, що у цей час доби (на годиннику по одинадцятій) противник ніяк себе не проявляє.
— Вони, як вурдалаки, вилазять ближче до вечора. Тоді їх тягне постріляти, з АГС лупанути в наш бік. Провокують нас частенько. Ми не ведемось, на війні не перший день, знаємо їх як облуплених. Максимально намагаємось дотримуватися режиму тиші. Та коли вони нагліють, охолоджуємо — «підсипаємо» їм трохи вогню, — не відволікаючись від спостереження розповідає боєць.
«Інспектор» не показує свого обличчя в об’єктив камери чи фотоапарата. Він народився і виріс в центрі Луганська. Там нині проживають його батьки і молодша сестра, які мріють про Україну без Росії.
На війні він з 2014-го. Боронити рідний край від проросійських окупантів та регулярних військ РФ пішов спочатку до одного з українських добровольчих підрозділів. У 2016 році підписав контракт і нині служить в одній з окремих механізованих бригад Сухопутних військ Збройних Сил України, що наразі у складі Операції об’єднаних сил виконує бойові завдання на донецькому напрямку.

Андрій АГЄЄВ,
мобільна прес-група ОТУ «Схід».
Фото надано автором.

Авдіївка.