Водій шкільного автобуса дрімає на своєму сидінні, поки учні, переважно старшокласники, заповнять салон, щоб їхати з райцентру додому. Інколи очікування затягується. І за цей час шофер устигає вислухати юних пасажирів та отримати загальне уявлення про мрії та плани завтрашніх випускників. Усі однозначно планують виїжджати. У випускному класі, каже водій, вони вже знають, куди й з ким (братом, батьком, мамою) виїдуть за кордон, як тільки зроблять потрібні документи. Про вступ до українських вузів чомусь ніхто й не згадує. Хтось планує відразу заробляти гроші, щоб купити омріяний айфон чи дешеве авто, а ті, хто планує після школи здобувати вищу освіту, спеціальність взагалі, — так само будують свої плани, пов’язують із зарубіжними навчальними закладами. Чому б і не за кордон — до Польщі, Чехії, Угорщини?.. Якщо врахувати суму витрат і тамтешні студентські пільги, то економічно ніяк невигідно навчатися вдома.
Але, попри широкі можливості виїхати на роботу або й на постійне місце проживання за кордон, життя в Україні триває. На вулицях мало народу, на місцевих базарах ряди заповнені і продавцями, і покупцями, працівників підприємств без затримок привозять на роботу і відвозять додому.

Думають насамперед про виховання дітей

Скажемо відразу: вдома залишаються ті, хто думає про виховання своїх дітей, хто зі своїх зарплат віддає податки на утримання лікарень і шкіл, хто при цьому переймається проблемами свого міста і своєї країни.
Що стримує цих людей, змушує не їхати до Європи, а перебиватися дрібними заробітками вдома? Розмови із закарпатцями переконують: причин кілька. І той же фінансовий чинник відіграє далеко не першу роль. Люди, які заробляють 15 тисяч гривень на місяць, все одно рвуться за кордон, щоб отримати майже таку ж зарплату. «Причина проста, — пояснює мешканець Виноградова Василь, — п’ятнадцять тисяч, зароблених тут, розходяться майже негайно на якісь щоденні потреби. А п’ятнадцять тисяч, зароблених там, ти приносиш одним пакетом як заощадження».
З другого боку, багато закарпатців тримається дому, маючи далеко не 15 тисяч. Навіть, як вони запевняють, залишаються в «мінусах», але продовжують працювати вдома. На Виноградівському «малому базарі» продає городину Діана з села Великі Ком’яти. Буває не кожного дня, тому що вона не перекупниця, а сама вирощує, збирає, продає свій урожай: помідори, огірки, баклажани, фрукти... Чи вигідно? «Більше затрат, аніж виручки», — запевняє овочівниця.
— То, може, краще поїхати на заробітки?
— А на кого все залишу? Діти ще вчаться, треба й за ними приглянути, бо коли діти ростуть без батьків, то не діло. Знову-таки худоба, город, у хаті постійно щось мушу робити. Поки є земля, продаємо. А потім діти виростуть, самі працюватимуть на себе, тоді вже можна ще походити в Чехію чи Польщу. Чоловік працює завгоспом у міській школі, тому живемо з того, що виростили. Загалом робота біля землі особливо зв’язує руки, адже вона вимагає цілорічної праці. Прибутки в аграрній сфері справді доволі скромні, і якщо порахувати всі затрати, то на «зарплату» залишається нуль гривень. Та й нема там, за кордоном, що робити, якщо не хочеш розвалити сім’ю.
Отакої думки Діана.
До речі, моральна проблема досі належним чином не обговорюється суспільством. Адже внаслідок заробітчанства розпадаються сім’ї, поширеними стали явища, коли чужі між собою чоловіки й жінки винаймають спільне житло, живуть разом, а потім, як ні в чому не бувало, повертаються до своїх родин. Але цього разу йдеться не про них, а про тих, хто залишається вдома.
У сфері обслуговування найбільший попит залишається на майстрів з автотехніки. Вітчизняний автопарк переповнений старими автомобілями, які часто потребують ремонту. «Допомагає» у цьому й поки що нікудишня якість більшості вітчизняних доріг. Пан Андрій, власник автомайстерні в Хусті, запевняє: «Поки у нас такі дороги, мені роботи вистачить». Доходи? Не може сказати, оскільки є постійні витрати, і гроші зникають, немов їх і не було.
Ремонтник електрообладнання автомобілів у Виноградові Золтан, здається, не піднімає голови від машин, працює в режимі нон-стоп, одночасно відповідаючи на дзвінки, призначає час, коли під’їхати...
Інший автомайстер, зайнятий обслуговуванням автомобілів, Володимир (у тому ж Виноградові) все-таки постарався підрахувати свої заробітки: якщо розділити всі прибутки порівну на рік, то за місяць він має у майстерні вісім тисяч гривень. У принципі, запевняє Володимир, йому цих грошей вистачає. (Я сказав, що не може бути). Щоправда, додав він, крім того, ще працює далекобійником, а вдома — великий город, худоба... Словом, роботи більш ніж достатньо.

Де автомобільна сфера, там і таксисти

Здається, вони днями очікують на пристосованих майданчиках з моря погоди, сподіваючись на виклик клієнта. З чого можна жити за такого режиму роботи? Насправді ж багато з таксистів інтенсивно курсують маршрутами Берегово — Будапешт чи Виноградів — Будапешт або ж Ужгород —Братислава (Брно, Прага...). За одного пасажира в середньому беруть від 20 до 60 євро, тобто за один рейс таксист отримує від 80 (на ближчі дистанції) до 500 євро (далекий маршрут на мікроавтобусі з вісьмома пасажирами). Транспортують тих же заробітчан. За один раз перевозять і 14 пасажирів. Ризикують, бо може зупинити тамтешня поліція і тоді або штраф, або «на лапу». Другий варіант — дешевший...
Потім знову очікування, коли набереться «комплект» пасажирів, а поміж тим можна щось заробити, таксуючи по місту й області.
Численною є категорія продавців і продавців-консультантів. Зарплати порівняно невисокі, але у багатьох людей різні обставини, які змушують обмежитися саме такими заробітками. Доволі часто просто нема на кого залишити дітей, щоб виїхати на заробітки. Знайти працівника надзвичайно проблематично.
Чи варто залишатися вдома дрібному підприємцеві? Важко сказати. Жоден із опитаних не сказав, що справи йдуть хоча б задовільно. Підприємництво сьогодні — це валіза без ручки. І кинути шкода, бо занадто багато вкладено у справу, і нести нема як.
Як засвідчив Виноградівський районний центр зайнятості, рівень безробіття падає, вакансії зареєстровано у значній кількості, але вони так і залишаються незаповненими. Від мінімальної ставки для охоронця до 20 тисяч на місяць в одному з рекреаційно-туристичних комплексів (важко повірити, правда?).
Як правило, працівників сьогодні цінують і намагаються йти їм назустріч, якщо людина погодилася працювати протягом тривалого терміну. Йдеться не лише про повний соціальний пакет, про доставку працівників на роботу і з роботи. У Виноградові є кілька підприємств автомобільної і швейної промисловості. Зарплата на підприємствах від 7 до 12 тисяч гривень. Здавалося б, задовільна оплата при тому, що живеш удома, відпрацювавши вісім годин, є час вести власне господарство. Але, буває, жінки хотіли б «підтягнути» сімейний бюджет за рахунок виїзду за кордон на три місяці. Адміністрація в такому випадку зберігає за працівником робоче місце.
У зв’язку з дією ще й кількох невеличких швейних цехів, зберігається попит на послуги механіків. Такий фахівець на основному підприємстві отримує 7—9 тисяч гривень, а, крім того, обслуговує згадувані міні-підприємства, від яких отримує винагороду за ремонт і профілактику.
Наймана праця стає дедалі ціннішою. Як розповідають, у румунських селах Тячівського і Рахівського районів можна заробити тисячу гривень за день. Робота різна — яка трапляється біля хати, по господарству. Існує своєрідна біржа праці, «банк даних», який допомагає вчасно дібрати працівників.
Такий же «банк даних» і диспетчерська обслуговує оздоровчий комплекс «Теплі води» у селі Велятино Хустського району. До того ж диспетчерський центр розташований в обласному центрі. Саме звідси направляють туристів на вільні для поселення місця, саме тут збирають дані про садиби зеленого туризму. І це один з варіантів, який так само дає заробляти вдома.

Найменш конкурентоспроможні — бюджетники

Найменш конкурентоспроможними, порівняно з заробітчанством, виявилися професії бюджетників. І йдеться не лише про лікарів та освітян. Залишають роботу і виїжджають за кордон навіть чиновники «білого дому» (принаймні, районного рівня), працівники фіскальних органів, поліцейські...
Загальноукраїнські дані свідчать, що у поліції штатна наповненість сягає 40—60 відсотків. Зарплати, скаржаться поліцейські, абсолютно не тотожні рівневі відповідальності. Молоді працівники поліції з легкістю покидають службу. Та й не лише молоді. Щойно звільнився працівник з багаторічним досвідом. «Лихі часи настали», — каже. — Хіба воно мені треба, щоб якийсь волоцюга підсунув мені у стіл пачку грошей, а через секунду на тебе вже натягають кайданки і тоді вже доказуй, що не винуватий. Як правило, факт, що піймали на «хабарі», відразу йде у ЗМІ, а чим закінчується така підстава — не кажуть».

* * *

Отже, те, що відбувається, є частиною інтеграції в європейську систему ринкових і трудових відносин. Так чи інакше, існуватимуть професії, на чиї послуги є попит, і поступово відходитимуть на узбіччя ті, які не здатні відповідати на виклики часу. Є все-таки надія, що найбільш активна частина суспільства вбачає перспективи у налагодженні життя вдома. Частина підприємців, маючи стабільний бізнес за кордоном, вкладають гроші вдома у благоустрій, у стипендії для школярів свого села, будують школи, намагаються залучити гранти, підтримують спорт. Попри все, вони намагаються зробити привабливою для життя свою країну. Ці спроби поки що несистемні, але у співпраці з громадськими активістами вони можуть виробити ефективну модель самоврядування і державного будівництва.

Василь ГОРВАТ.
Підготував Василь НИТКА - наш власний кореспондент у Закарпатській області