18 січня виповнилося 80 років Мирославу Михайловичу Вантуху (на знімку) — легендарній особистості України і всього світового хореографічного мистецтва.

Щоб перерахувати його звання, то потрібно було б відвести на це всю газетну статтю. Назвемо тільки основні — він Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, почесний громадянин міста Київ, народний артист України, заслужений діяч мистецтв України, професор, засновник Національної академії мистецтв України, голова Всеукраїнської хореографічної спілки, президент Міжнародного фестивалю-конкурсу дитячих колективів народного танцю. Удостоєний вітчизняних і зарубіжних орденів і медалей. І цей список високих і почесних нагород, перемог, відзнак та премій можна було б продовжити.

Народився Мирослав Михайлович у селі Великосілки Кам’янка-Бузького району на Львівщині. У їхній простій хліборобській родині не було жодного артиста, і саме у школі рідного села він пізнав, що таке хор, що таке музика і танець. І це пізнання знайшло своє продовження в армії, де він служив в ансамблі Прикарпатського військового округу. Закінчив культосвітнє училище та Академію суспільних наук, а вчиться все життя, щоб іти попереду глядачів хоча б на 10—20 кроків. Тож усю свою творчість він присвятив улюбленій справі — несе в народ мистецтво.
У 1964-му Мирослав Михайлович створив і 20 років очолював знаменитий львівський ансамбль народного танцю «Юність», який став одним із найкращих хореографічних колективів України, переможцем міжнародних конкурсів і отримав звання заслуженого. А з лютого 1985-го, ось уже майже 40 років, він генеральний директор і художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського. Обидва славнозвісні творчі колективи є одними з найтитулованіших у нашій країні, визначають і формують духовність нації. Тож найдорожчі глядачі для них є в Україні, саме тут коріння їхньої творчості та джерела майстерності.
Блискучий балетмейстер і постановник Мирослав Михайлович поєднує досвід педагога і глибокі знання народних традицій та обрядів, якості талановитого організатора. Ось чому ансамбль Вірського є візитною карткою українського мистецтва в усьому світі. І ми повинні йти у Європу зі своїм обличчям, зі своїми культурними досягненнями. У нас є прекрасна українська пісня, неперевершений український танець. І завжди будуть актуальними мудрі й віщі слова Тараса Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Бо хто нас поважатиме, якщо ми не знатимемо, хто ми, де наше коріння, батьківський поріг? І хоч рідна держава не дала для ансамблю жодної копійки ані на нитку, ані на голку, колектив удвічі перевиконує планові завдання. А можна собі уявити, скільки коштують їхні костюми, взуття. І завдання держави — підтримувати мистецтво, а не дивитись на нього як на дійну корову.
Під керівництвом Мирослава Михайловича ансамбль імені Вірського відвідав понад 80 країн. У його репертуарі більш як 50 постановок. Своїм неповторним і яскравим мистецтвом, феноменом і магнетизмом танцю, м’яким ліризмом і романтичністю, тонким гумором та іскрометним запалом вони підносять авторитет України, створюють її позитивний імідж. Фактично після кожного концерту артисти по коліна стоять у квітах. На його концертах побували королева Великої Британії Єлизавета II, князь Монако Альберт, президент Франції Жак Ширак, китайський реформатор Дeн Сяопiн, королева Данії, кубинський лідер Фідель Кастро та інші відомі політичні та громадські діячі.
Своїх артистів він вчить танцювати так, щоб у процесі танцю досягти гармонії, зберегти свою особистість, індивідуальність, «перемогти земне тяжіння, щоб у твоїх діях була легкість, щоб ніхто не чув, як ти танцюєш». Для артистів балетний зал, концертна сцена — це як для віруючих церковний вівтар. Слова танцюриста — у його руках, ногах і жестах. Завдання — скласти ці слова у речення, а потім у текст. І якщо артист драми розповідає, то артист балету показує. Звичайно, це не всім під силу. І колектив живе за принципом: хорошому кінця немає. Взяти, наприклад, гопак — існують сотні його видів. Хрестоматійний танець заслуговує на те, щоб його шанував увесь світ. Мирослав Михайлович звернувся до ЮНЕСКО, щоб воно визнало цей танець досягненням світової культури.
Можна сказати, що династія Вантухів чи не єдина в Україні, де вся сім’я — артисти. Дружина Мирослава Михайловича — Валентина Володимирівна — народна артистка України. І хоч батьки не хотіли, щоб діти йшли їх слідом, де все здобувається потом і кров’ю, вони самостійно обрали свій шлях. Дочка Галина і зять Володимир — народні артисти України, син Мирослав — заслужений працівник культури України. У танцювальний колектив ансамблю пройшла по конкурсу їхня улюблена внучка Наталія.
Щиро поздоровляємо Мирослава Михайловича Вантуха — чудову людину і талановитого артиста від Бога, зі знаменним 80-річним ювілеєм, бажаємо йому і його дружній сім’ї нових творчих успіхів, міцного здоров’я і довгих років щасливого життя.

Іван ГАВРИЛИШИН,
член Національної спілки журналістів України.
Фото надано автором.