Уже цього року Україна може отримати 600 млн доларів і 10—15 млн євро за експорт скрапу, однак...

За даними Держслужби статистики, негативне сальдо зовнішньої торгівлі України за 10 місяців минулого року порівняно із січнем-жовтнем 2017-го збільшилося на 7% і становило майже 8 млрд доларів. Зрозуміло, що одне з головних завдань — збільшити експорт товарів і, по можливості, — зменшити їхній імпорт. Кабмін докладає для цього чимало зусиль. Але створюється враження, що іноді корпоративні інтереси все-таки беруть гору і це перешкоджає експорту продукції й завдає шкоди нашій економіці...

На ті самі граблі?

Два десятиліття наша країна була одним з найбільших у Європі заготівельників і експортерів металобрухту. У кращі часи ми щороку заготовлювали 8—11 млн т брухту чорних металів, а експорт цієї сировини становив 4,5—5,2 млн т. Цього з лишком вистачало й для вітчизняної металургії, і для експорту. Так, в 1999 році на внутрішній ринок було поставлено 3,929 млн т брухту, на експорт — 4,743 млн т, а 2000-го — 5,89 і 5,188 млн т.
Як бачимо, ми експортували майже 50% скрапу, як брухт зазвичай називають металурги. Вторчормети створювали тисячі робочих місць, регулярно платили зарплату й податки, завантажували своїми замовленнями порти, залізницю й судна річфлоту. Експорт брухту забезпечував надходження до скарбниці у розмірі приблизно 1 млрд доларів на рік.
Але 10 років тому, перед вступом України до СОТ, щоб стримати експорт брухту, було запроваджено мито — 30 євро за 1 т брухту. Як підсумок, прибутковість і привабливість бізнесу в сфері заготівлі й постачання брухту чорних металів на внутрішній і зовнішній ринки знизилися майже до нуля. Хоча на обсягах постачання сировини на метпідприємства цей захід ніяк не позначився, оскільки й раніше потреби металургів задовольнялися з лишком. Зате через зниження обсягів у брухтозаготівельних підгалузях економіка країни зазнала збитків. Тисячі людей втратили робочі місця. Зменшилися надходження валюти. У зовнішньоекономічному секторі виникли проблеми й непорозуміння у відносинах з окремими країнами (наприклад, з Туреччиною), що імпортують наш металобрухт.
Незважаючи на такий сумний досвід, в 2018 році експортне мито підняли вже до 42 євро за тонну. В результаті експорт брухту чорних металів за три квартали минулого року зменшився на 4,1% (порівняно з таким самим періодом 2017 року) — до 307,9 тис. т. Імпорт за цей період становив 29,4 тис. т, і помітно на забезпечення сировиною нашої металургії не вплинув.
Ініціатори введення цього екстрависокого вивізного мита аргументували своє рішення просто — сировини гостро бракує вітчизняним металургам. Але чи так це?

Скільки потрібно брухту?

Українська асоціація вторинних металів (УАВтормет) оцінює металофонд країни в 300—500 млн т. А за даними інших джерел, він становить 600—650 млн т. Крім того, металофонд постійно поповнюється — у зв’язку з моральним старінням, завершенням терміну експлуатації й непридатністю багатьох комунальних мереж, заводського обладнання, техніки тощо, тому ресурс для збору й експорту брухту тільки зростає. Тож при його заготівлі обсягом як мінімум 5 млн т на рік (і навіть удвічі більше) говорити про виснаження його запасів не доводиться. Це, по-перше.
По-друге, неправильна і теза про те, що скрапу не вистачає металургам. Ось цифри. В 2017 році заготівля брухту становила 3,777 млн т. На меткомбінати прийшло 3,26 млн т. По імпорту нам надійшло 28,6 тис. т. Металурги в останні роки використовували не більш як 12% привізного брухту (відповідно до обсягів виробництва сталі), а 2017-го — приблизно 15%. Підкреслимо, йдеться тільки про сировину, привезену на метзаводи зі сторони. А ще врахуйте, що на метпідприємствах при виробництві продукції утворюється і власний, так званий оборотний брухт.
Структура вітчизняних сталеплавильних потужностей порівняно з 2017-м не змінилася. Залишається колишньою й технологія. Торік ми виготовили 21,4 млн т сталі. Виходить, для її виплавлення треба було 21,0 х 0,15=3,15 млн т привізного брухту. Сьогодні ми можемо заготовлювати на рік приблизно 5 млн т. брухту, як це було нещодавно. Виходить, Україна може й повинна експортувати не менш як 1,5 млн т брухту на рік.
Цікаво й інше. Коли ми у величезних обсягах продаємо залізну руду, заготовку, сляби й інші напівфабрикати закордонним металургам, то забезпечуємо їхню роботу у більшій мірі, ніж коли продаємо скрап. Зауважимо, у нас ніхто не обмежує експорт залізної руди, яка є важливішою сировиною для металургії, ніж скрап. Також немає експортного мита на напівфабрикати. Величезне мито встановлено тільки на металобрухт.
Ідемо далі. В Україні працюють чотири більш-менш великі електрометалургійні заводи, яким потрібен металобрухт, а також мікропідприємства, які не відіграють значної ролі у споживанні скрапу. Меткомбінати ж повного циклу, що визначають обличчя нашої металургії, експлуатують доменні печі й конвертери, а тому можуть працювати тільки на руді. Взагалі не використовуючи скрап! Річ у тім, що доцільність використання у виробництві сталі скрапу на таких комбінатах визначається насамперед цінами на залізну руду (відповідно й чавун), з одного боку, і цінами на брухт чорних металів, з другого. Порівняно низька вартість руди (приблизно 70 доларів за тонну) робить її сировиною вигіднішою. Чому? Собівартість готової продукції на комбінатах з повним металургійним циклом на 80% залежить від собівартості чавуну, а зовсім не вартості привізного брухту. Скажімо, на світових ринках восени минулого року тонна чавуну коштувала майже 370 доларів, а брухту — приблизно 315 доларів. І знову виходить, що при нинішній вартості металургійного переділу нерідко вигідніше брухт експортувати, а не переплавляти його, прокатати заготовку або сляби і експортувати ці напівфабрикати.
Одне слово, всупереч поширеній думці, брухту чорних металів нашим металургам вистачає з лишком. Ба більше, Україна буквально затоварена цією сировиною. Наші підприємства мають необмежені можливості купувати на внутрішньому ринку стільки металобрухту, скільки хочуть. І обсяги його заготівель й експорту можна збільшити в рази! Уже в 2019 році в Україні додатково до обсягу, який збирають  нині, — майже 3,8 млн т — може бути заготовлено ще 1,0—1,5 млн т.

«Виробничі хитрощі»

Парадокс ситуації в тому, що в нас на законодавчому рівні дозволяють вивозити брухт до країн ЄС при експортному миті в 7,5 євро за тонну. Чому ж цього не робилять? А річ була проста-простісінька. Фактично експорт брухту до ЄС блокується просто неймовірною кількістю довідок, витягів, декларацій, форм тощо, які згідно з вимогами української митниці оформити практично неможливо. В результаті експорт брухту до країн ЄС теоретично дозволено, але на ділі заблоковано бюрократичними перепонами, перебороти які нереально.
Є в цій справі й свої «виробничі хитрощі». Для обґрунтування рішень щодо обмеження експорту скрапу металурги завжди завищують свої потреби в привізному брухті на 20—25%, чим дезінформують владні структури.
Суть «хитрощів» ще й у тому, що блокуючи експорт скрапу, металурги змушують Вторчормети продавати їм брухт за цінами, нижчими за світові на 25—30%. За рахунок нижчої закупівельної ціни металурги, за розрахунками незалежних експертів, без жодних зусиль отримують чистий прибуток у розмірі приблизно 200—250 млн доларів на рік.
Виходить, що в умовах української ринкової економіки одні суб’єкти ринку — Вторчормети — по суті, субсидують інших — меткомбінати й заводи. Нічого подібного ніде у світі немає!
Розв’язання проблеми лежить виключно в площині дерегуляції сфери забезпечення внутрішнього ринку й експорту брухту чорних металів. Для цього необхідно реалізувати низку заходів.
Скажімо, при зниженні до розумних меж мита на експортований брухт в усі країни до 7,5 євро за тонну, яка встановлена при експорті металобрухту до ЄС, обсяги експорту брухту вже цього року можуть сягнути 1,5—2,0 млн т, Україна може отримати до 600 млн доларів і приблизно 10—15 млн євро просто в бюджет — за рахунок експортного мита.
Невже такі гроші — зайві?

***

Описана проблема стосується не тільки експорту металобрухту. Проблема значно глибша, і пов’язана з нестачею правильних управлінських рішень, необхідних для розширення експорту всіх видів продукції. Йдеться про реалізацію невикористаних можливостей збільшення експорту й ліквідацію негативного балансу в зовнішньоекономічній діяльності. Вона повинна бути спрямована на забезпечення тільки національних інтересів!

Марія ЧЕТИРКО,
експерт.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.