У свої 79 львівський пенсіонер не хворіє і не приймає ліки

— Слава Богу, що живим залишився, — сказав Любомир Антонович ВОРОБЕЦЬ (на знімку), показуючи згарище своєї лісової дачі.

— Стовп вогню за лічені хвилини здійнявся до неба, залишивши після себе обгорілі дерев’яні стовпи і бетонні сходи. А ялинка наполовину обгоріла, але через рік на ній виросли два нові вершечки. Де ви ще бачили ялинку з двома вершечками?

Тож Антонович, як з любов’ю його величають сусіди, новий рік зустрічав біля особливої ялинки.
Невеличку хатинку у лісовому масиві під Львовом він збудував власноруч. Основою став величезний контейнер, у якому підполковник залізничних військ у відставці привіз із Сибіру все своє майно. Антонович у часи Союзу 15 років будував Байкало-Амурську магістраль. Найскладніші ділянки випало прокладати залізничним військам. Саме в період служби в армії він навчився все робити самотужки.
Контейнер встановив на кам’яні брили, а зверху добудував дах. Біля дверей виклав із цегли невеличку пічку. Теплові канали збудував так, що невеличка площа контейнера нагрівалася за лічені хвилини. Біля тильної стінки вагончика зробив компактну прибудову, в якій розмістив солдатську лазню. Тут також усе було добре продумано. Навіть у холодну зиму можна було попарити кістки. За десять років копіткої праці контейнер перетворився на модерну дачу — влітку прохолодну, а взимку теплу.
І ось за лічені хвилини на місці дачі залишилося згарище. Свічка впала на підлогу — і дача загорілася. Лихо! Сусіди переживали, щоб Антонович з горя не зліг. Але дід стис зуби і стійко переніс трагедію. Цей вагончик нагадував про роки молодості, про далекий сибірський край і найкращі роки життя.
— Нічого, збудую нову дачу, — усміхався Антонович у відповідь на співчуття.
І через місяць привіз із базару старенький вагончик, який використовували під магазин. Утеплив, зробив підлогу, а на місці згарища, де любив попарити старечі кістки в солдатській лазні, збудував хатинку з цегли. Під час мурування використав глину, а не цемент з піском — так дешевше. І вже придивляється місце під нову лазню.
— Як без неї? Попарився — і болячки мов рукою зняло, — розповідає Любомир Воробець. Щотижня він по кілька разів парився в лазні.
...Була субота. Ми пішки пробиралися через снігові замети лісовою дорогою. Антонович попереду, а я позаду ледве встигав за ним. У невеличкому пакеті пенсіонер на дачу приніс кілограм соняшникового насіння і шмат сала. Ще на підході над нами почала кружляти зграйка пташок, супроводжуючи аж до вагончика.
Антонович одразу попрямував до годівниці, за яку слугував пластмасовий бутель, прив’язаний до дикої черешні. Знизу, щоб вітер не розгойдував годівницю, він прилаштував невеличкий камінь. Насипавши насіння, він витягнув з торбини шмат сала і прив’язав до гілляки.
— Це пташкам на поживу, калорій їм тут на тиждень вистачить, — щиро усміхнувся.
 Він щотижня бігає годувати своїх пташок. 
Любомир Антонович середнього зросту, коренастий, не ходить, а бігає — справжній живчик. У свої 79 років має кінське здоров’я. За останні 30 літ жодного разу не лежав у лікарні, якщо не взяти до уваги загострення гаймориту. Ліків він теж не терпить. Лікується народними засобами.
— Менше нити і більше рухатись, — поділився секретами здоров’я.
Любомир Антонович — великий оптиміст і життєлюб. Коли йому стукнуло 46 років, ескулапи ледь не залікували. Він втік з лікарні і вирішив самотужки зайнятися своїм здоров’ям. Відтоді щодня долає швидкою ходьбою по 6—8 кілометрів у будь-яку погоду. Ходьба для нього як наркотик. Якщо не пройде по великому колу день-два, то відразу починає спина нити.
Антонович має ще стареньку «Таврію», на якій гасає зі швидкістю понад 100 кілометрів на годину. По телевізору любить дивитися комедії або передачі про природу. Діалоги політиків його бісять, бо дуже багато негативу.
— Глянеш наші передачі — все погано. Але в житті так не буває. Чорні дні змінюються світлими. А нам показують лише чорнуху. От звідки наші болячки — від нервів (показує на голову). Чим її тільки не забивають. Тому дивіться лише позитив і думайте про приємне. Про що думатимете, те з вами і відбуватиметься, — радить Антонович.
Любомир Воробець каже, що не хворіє, бо багато фізично працює і рухається, всі життєві негаразди сприймає з гумором, а народу, який сміється, ніщо не страшне, і всі хвороби його оминають.
— Якби зациклився на своїй біді, коли дача згоріла, давно б відспівали. Тому ніколи не здавайтеся. Людина, яка не здається, кидає виклик своїй долі.
Найбільше радіють оптимізму та енергії дідуся його двоє внуків-студентів.
— Дідусю, коли нарешті вгомонишся і перестанеш з нами наввипередки бігати? — допитуються.
Антонович, як завжди, скромно промовчить. І не стане розповідати: коли в сусідки по дачі трапилася біда — загорілася піч, то першим прибіг на допомогу 79-річний дід.

Богдан КУШНІР.
Фото автора.

Львів.