Займатися тепличним бізнесом — це як бути пілотом-асом в авіації. Гектари городини у закритому ґрунті потребують колосальних зусиль, глибоких агрономічних знань, тонких технологічних умінь, аби вічнозелене поле під «дахом» давало щедрі й, головне, екологічно чисті врожаї.

З цим надскладним завданням ось уже сорок років поспіль успішно впорується директор приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Уманський тепличний комбінат», заслужений працівник сільського господарства України Микола Гордій (на знімку).

Агроном за фахом і покликанням

Сьогодні Уманський тепличний комбінат — одне з п’яти найпотужніших і найуспішніших українських підприємств у своїй галузі. Тепличне господарство займає майже 32 гектари земельних угідь під склом, має виробничі філіали у містах Тальне і Христинівка. У роботі — найсучасніші біотехнології, світові аграрні інновації. Продукція — екологічно чиста городина.

Урожайність основних культур за минулий рік: томатів 69 кілограмів з квадратного метра, огірків — 40 кілограмів. Значну частину щедрого і якісного врожаю уманчани реалізують на зарубіжних ринках східної Європи.

Суперсучасні грандіозні споруди комбінату зведено на західній околиці Умані. Симетрично розташовані, яскраво освітлені вночі, вони наче кадри з науково-фантастичного фільму про майбутнє. Атмосфера за прозорими скляними стінами, серед вічнозеленого літа, цілком звичайна, трудова. Але саме тут й починається фантастика. Відміряйте квадратний метр грядки й спробуйте виростити на ній 60 кілограмів помідорів. Таке навіть уявити важко, не ящиками ж помідори ростуть? А для уманських тепличників це буденна справа, середній рівень урожайності. Навіть захоплені відгуки на кшталт «небувалі рекорди, європейська урожайність» Микола Гордій сприймає з усмішкою: «У нас так й повинно бути. Не на Північному полюсі живемо, а в Україні».

Тільки на старих чорно-білих фотознімках залишилися маленькі блоки перших зелених гектарів під склом, які виросли неподалік Умані на початку 70-х років минулого століття. Сюди навесні 1973 року прийшов з дипломом Уманського сільськогосподарського інституту (нині Національний університет садівництва) випускник Микола Гордій на посаду старшого агронома. Молодому фахівцю дісталася неабияка відповідальність — закладати перші посіви, вирощувати перший урожай огірків. Відтоді, з сімдесятих, уманські теплиці стали справою життя Миколи Васильовича, агронома за фахом і покликанням.

Тим часом овочівництво закритого ґрунту в Україні тільки починало розбудовуватися. Уманський комбінат вийшов у лідери з першим же урожаєм — зібрали по 22 кілограми огірків з квадратного метра. Окрилений молодий агроном з ще більшим ентузіазмом заглибився у технологію. Не пропускав жодної новинки у тепличній справі, одразу застосовував її на практиці.

У 1979-му Миколу Гордія призначили директором — блискуча кар’єра для 30-річного агронома. Уманський комбінат брав участь у всіх профільних конкурсах, виставках — зібрали колекцію відзнак і нагород аж до Золотої медалі лауреата ВДНГ — найвищого на той час визнання для сільгосппідприємств. Були навіть учасниками міжнародної виставки «Агро-81» у німецькому Лейпцигу.

Революція під склом

Добра слава про уманські теплиці наче на крилах летіла. Але вже у ті, за мірками свого часу, успішні роки зовсім по-іншому оцінював рівень комбінату його директор. Професійний тепличник, він, звичайно, знав зі спеціальної літератури, що в країнах Європи для овочівництва закритого ґрунту розроблено спеціальні технології. Та одне діло читати, інше — навіч побачити. Як пізніше зізнався, побувавши за кордоном, на тепличних підприємствах Голландії, Франції, остаточно втратив спокій. «З усіма відзнаками і оплесками, ми зі своїми старими технологіями, по суті, багато років тупцювали на місці, — згадує директор. — І наше виробництво давно стало вчорашнім днем».

А на порозі вирували бурхливі 90-ті... Відчутна криза, перехід до ринкової економіки, шалені стрибки цін на енергоносії. Залишати все, як було, працювати по-старому — шлях в нікуди. Скільки підприємств, потрапивши у технологічний, а відтак й економічний глухий кут, стали руїнами. Гордій, досвідчений господарник і аналітик, дійшов висновку про необхідність докорінної перебудови підприємства. Прорахувавши, зваживши, перевіривши, може, десять, може, двадцять варіантів реорганізації виробництва і зміни технологій, Микола Васильович звернувся до колективу: спільно вирішимо, як далі працювати, яким шляхом іти. Ветеранам комбінату й сьогодні у пам’яті збори навесні 2002 року, від яких життя підприємства звернуло у нове русло. По суті, це було друге народження уманських теплиць.

Після реорганізації комбінат став приватно-орендним сільськогосподарським підприємством. За основу виробництва взяли голландські технології. Це не означає, що у старих скляних теплицях почали новим способом вирощувати огірки. Все починали з нуля: будівництво приміщень сучасної конструкції — п’ять метрів заввишки. Замість традиційної грунтосуміші — субстрат, крапельний полив і живлення кожної рослини. Одне слово, все, як у Європі, але з вітчизняними цінами на енергоносії та перебоями у їх постачанні. Для потужного фронту робіт потрібно було знайти позики за хоча б не занадто здирницькими відсотками, налагодити співпрацю з колегами-голландцями, залучити будівельників.

Це була грандіозна «технологічна революція під склом», як тепер називають тепличники той період. Уже через рік почали освоювати перші два гектари теплиць нового покоління. Основні види продукції — огірки і томати. Помідори — уманська «родзинка»: різного смаку, форми, кольорів — від рожевих, жовтих до темно-вишневих, від традиційних круглих до китицевих, схожих на виноградне гроно.

Європейські технології — не єдиний напрям уманської тепличної «революції». Треба було поставити на сучасні рейки збут продукції. «Наші аграрні виші готували хороших агрономів, технологів. Нас навчали вирощувати врожай, а над його збутом голову не сушили, адже все йшло в один засік і за однією ціною. Такі були порядки. Моє покоління, та й навіть молодші, добре це пам’ятають, — пригадує Микола Васильович. — Як вигідно продавати свою продукцію — цю науку довелось освоювати на ходу».

У 2006 році в комбінату з’явилася перша торгова марка з колоритним логотипом. Згодом ще одна: директор власним прізвищем засвідчував найвищу якість продукції. Заснували логістичний центр, масштабний цех сортування і пакування продукції перед відправкою до споживача. «Розумні» машини в роботі у сортувальному цеху — цікаве видовище.

Бізнес на кінчиках пальців

Сьогодні комбінат працює у стабільному розміреному темпі. Свій алгоритм у зелених цехах, продовжується реконструкція решти гектарів, нарощують потужності філіали у Тальному і Христинівці. Серед економічної кризи, шалених перепадів цін, проблем з енергоносіями стало реальністю економічне диво: на місці старих теплиць, які відпрацювали своє, виросло потужне надсучасне підприємство, що стало гордістю краю. Як висловлюються земляки, створено «куточок Європи на околиці Умані». Не порахувати, скільки сил, енергії, стійкості, оптимізму знадобилось у цій величезній роботі, щоб «вигребти на фарватер» європейського бізнесу. Головне джерело енергії і наснаги Миколи Гордія — його чудова дружна сім’я (на знімку).

Дружина Антоніна Миколаївна — його найближча колега в роботі, однодумець і натхненниця. Вона, головний технолог, забезпечує складний, біологічно тонкий процес вирощування овочів. За влучним висловом одного з науковців-аграріїв, тільки неординарна, організована людина може досягти значного успіху в овочівництві «під дахом». Бо «тепличний бізнес — це бізнес на кінчиках пальців».

Весь непростий шлях перебудови підприємства Гордії пройшли разом, пліч-о-пліч. Микола Васильович, ініціатор і автор реконструкції, наголошує: без Антоніни Миколаївни, її сумлінності, професіоналізму, інтуїції — хто знає, якими були б результати. Вона — «академік» тепличного овочівництва. Безліч вдосконалень додається з її ініціативи — від нових сортів до мікроклімату з комп’ютерним контролем у зелених цехах. А ще — запровадження новинок біотехнології. Це коли для запилення рослин використовують спеціально вирощених... джмелів. Для боротьби зі шкідниками — макролофуса, «доброго» жучка, який живиться «ворогами» рослин.

Коли комбінат виходив на міжнародний ринок реалізації продукції, потрібно було запровадити найсуворіший контроль якості, екологічної чистоти уманських овочів. Блискуче впоралися з цим завданням завдяки таланту і наполегливості Антоніни Миколаївни. І сьогодні східна Європа охоче їсть уманські помідори.

Під керівництвом Антоніни Гордій працює унікальна агрохімлабораторія теплиць. У 2000 році комбінат виграв грант у рамках державної програми голландсько-східноєвропейського співробітництва. Грант — від королеви Нідерландів — найдосконаліше обладнання для агрохімічної лабораторії. Дає можливість найточнішого контролю 17 показників макро- і мікроелементів у ґрунті та воді. Лабораторію назвали «Деметра» — від імені давньогрецької богині, покровительки землеробства, на сьогодні чи не єдиний в Україні заклад такого високого рівня, сюди звертаються по допомогу тисячі аграріїв.

До слова, подружжя Гордіїв — «двічі заслужене»: обоє мають звання заслуженого працівника сільського господарства України.

Феномен життєвого успіху

Велика життєва перемога і справжнє щастя сім’ї Гордіїв — в їхніх дітях та онуках. Обидва сини стали надійними помічниками батьків у бізнесі. Старший, Віктор — заступник директора з економічних питань, молодший, Андрій, відає агрономічною службою підприємства. Підростає третє покоління: внук Олексій, син Віктора, студент Національного університету біоресурсів і природокористування, у дні канікул, засукавши рукави, працює на комбінаті.

Хлопець освоює прийоми щеплення томатів, догляд рослин, роботу логістичного центру — весь процес тепличного виробництва, від першого кроку. Гармонійно влилися в родину дружини синів, Оксана і Дарія. Нині невістки зайняті щасливими клопотами: торік вони подарували Гордіям ще двох онуків. У Андрія з Дарією з’явилася донечка Емілія, у сім’ї Віктора — син, Микола Гордій-молодший. Зростає, множиться рід Гордіїв з його козацькими коренями із села Водяники Звенигородського району. Про свою малу батьківщину Микола Васильович говорить з особливим теплом і вдячністю: «Село навчило любити землю, працювати по-справжньому. А це безцінна спадщина на життєву дорогу».

У Миколи Гордія багато друзів. З однокурсниками по інституту залишаються дружнім колом вже не одне десятиліття. Їхній випуск недарма називають золотим: з потоку вийшли п’ять професорів, 12 кандидатів наук, успішні в агробізнесі керівники. І в цьому елітному середовищі найяскравіша особистість «наш Гордій — наша гордість». Ставши бізнесменом європейського рівня, він залишився самим собою — простим, щирим, доброзичливим, до всіх уважним. Складно пов’язати такі поняття, як бізнес і доброта, але, можливо, і в цьому феномен життєвого успіху Миколи Гордія.

— Нам пощастило, — ділиться голова Уманської районної ради Оксана Супрунець, — що маємо такого талановитого господарника, депутата багатьох скликань райради, громадянина-патріота своєї держави, як Микола Васильович Гордій. За кошти його підприємства у селі Паланка побудовано чудовий стадіон, у селі Родниківка реконструйовано сільську спортивну арену. На околиці Умані зведено величний православний храм Усіх Святих. Родина Гордіїв активно підтримує учасників АТО, долучається до допомоги нашій армії. При цьому, постійно всім допомагаючи, Микола Васильович не любить слова «благодійність». Підкреслює: хто щиро ділиться — той не хвалиться своєю щедрістю.

Держава високо оцінила багаторічну, невтомну роботу авторитетного аграрія. Указом Президента України, на День Соборності, Миколу Гордія нагороджено високою відзнакою — орденом князя Ярослава Мудрого ІV ступеня.

Земляки також глибоко вдячні за добрі справи «творцеві уманського тепличного дива». Миколі Васильовичу присвоєно звання Почесного громадянина Черкаської області та Почесного громадянина Уманського району. Ці нагороди — найвища шана і визнання великого працелюба, професіонала-аграрія з великої літери, порядної, шляхетної, високодуховної людини.

Ольга ДАНИЛЕНКО, Лідія ЛІСОВА.

Фото з архіву родини Гордіїв.

Від редакції «Голосу України»

Сьогодні, 29 січня, Миколі Васильовичу Гордію виповнюється сімдесят років. Парламентська газета приєднується до щирих вітань колективу Уманського тепличного комбінату, земляків та колег ювіляра. Нехай Покрова Пресвятої Богородиці благословляє і оберігає його чудову родину, а успіхи у праці примножують добробут людей, збагачують нашу матір-Україну.